- •1. Шляхи формування естетичної культури.
- •2. Національна доктрина розвитку освіти.
- •3. Індивідуальна та колективна робота класного керівника з батьками.
- •4. Етнопедагогіка
- •5. Сутність учнівського самоврядування.
- •7. Методи дослідження особистості учня та кл.Колективу
- •8. Моральне та правове виховання.
- •10. Характеристика дидактичних систем.
- •11. Державна тактика в підготовці педагогічних кадрів.
- •12. Організаційно-педагогічна робота класного керівника.
- •13. Дидактика. Стратегія розвитку освіти в україні.
- •16. Шляхи формування у школярів інтересу до навчання.
- •17. Учнівський колектив.
- •18.Фізчне виховання.
- •19. Методи науково-педагогічних досліджень
- •20. Система освіти в Україні
- •21. Трудове виховання.
- •22. Освітня, виховна та розвивальна функції навчання.
- •23.Нестандартні уроки.
- •24. Педагогіка як наука про освіту та виховання.Ф-ї, Сист. Пед. Наук.
- •25 . Організація і проведення педагогічних досліджень.Типи, етапи, методи
- •26. Загальна характеристика педагогічних досліджень. Педагогічна діяльність
- •27. Професійна діяльність і особистість педагога, його загальна культура.Складові майстерності.
- •28. Загальне уявлення про педагогіку як науку. Освіта як пед. Процес. Категоріальний апарат
- •29. Розвиток особистості як педагогічна проблема
- •30 . Сутність і структура процесу навчання. Закономірності, принципи їх класифікація
- •31.Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем
- •32 . Поняття змісту освіти. Джерела, фактори формув.,
- •33.Технологія організації виховного процесу. Сутність методів виховання та їх класиф.
- •35.Розвиток принципів виховання в історії педагогіки
- •38. Принципи навчання як категорія дидактики
- •39. Поняття про метод і прийом навчання.
- •40. Типологія і характеристика засобів навчання. Викор. Комп. У навчанні
- •41.Поняття про проблемне завдання і проблемну ситуацію. Типи, правила створ., етапи
- •42.Поняття про організаційні форми навчання. Історія, класно-урочна система
- •43. Урок – основна форма організації навчання в сучасній школі. Типологія і структура
- •44. Дидактичні вимоги до уроку. Підготовка учителя до уроку. Аналіз уроку
- •45.Позаурочні та позашкільні форми організації навчання.
- •46.Класифікація нестандартних уроків
- •47.Понятття про контроль навчання, функції
- •48.Критерії оцінювання знань учнів
- •49.Дидактичні тести, їх види.
- •50. Сімя як важливий інститут виховання особистості.
29. Розвиток особистості як педагогічна проблема
Онтогенез людини – цілісний процес, що виражається в окремих і пов’язаних між собою формах (моральний, фізіологічний, психічний і соціальний). Це – становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особистості.
Для розкриття сутності цього процесу використовують поняття «розвиток» і «формування», часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, досить чітко окреслену область.
Поняття «розвиток» є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток – кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що характеризують її структурне та функціональне вдосконалення. Розвиток людини протікає у трьох напрямках: фізичному (динаміка росту й ваги, зміна структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо); когнітивному (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам’яті, мисленні, уяві, мовленні тощо) та психосоціальному (розвиток особистості , зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, формування соціальних навичок і моделей поведінки).Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити й обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.
Особистість визначається мірою присвоєння суспільного досвіду, з одного боку, і мірою віддачі суспільству, посильним внеском у скарбницю матеріальних і духовних цінностей — з іншого.
Особистість більш значима тоді, коли в своїх якостях і діяльності відображає тенденції суспільного прогресу, коли її діяльність має неповторний характер, тобто тоді, коли вона є індивідуальністю.
Практична реалізація прийнятої особистістю програми передбачає розгортання конкретних способів виконання дій.
Самоактуалізація - здатність переходити із стану можливостей до стану діяльності; намагання більш повно проявляти і розвивати свої особистісні можливості; найвищий прояв духовного і творчого потенціалу особистості.
Самореалізація - самостійне створення умов для найповнішого прояву свого "Я"; намагання домогтись визнання свого "Я" людьми, що оточують.
Самоконтроль - підструктура особистості, яка супроводжує хід досягнення суб'єктивної мети, результати власних дій, самоактуалізації і самореалізації. Вона дозволяє особистості своєчасно позбутись зайвих помилок, закріпити правильні способи життєдіяльності, усуває невпевненість, викликає намагання удосконалити свою поведінку відповідно до прийнятих особистісних смислів, моральної організації свідомості.
Самооцінка дозволяє з позицій власного розуміння смислу критично оцінити свої дії, вчинки, ставлення, емоційний стан і под. та зовнішні умови і фактори. Вона може викликати сумніви і незадоволення собою, потребу переосмислення набутого досвіду, що і є передумовою виникнення нового, творчого ставлення до себе й дійсності.
Корекція виділяється у зв'язку з тим, що зміна умов життєдіяльності і поведінки (її смислових установок чи життєвої ситуації) викликає неузгодження між особистісними підструктурами. Коректування чи зміна складових у структурі особистості, що відповідає новим умовам, є функцією даної підструктури.