- •38. Психоаналіз 3. Фрейда
- •17. Концепція особистості г. С. Костюка
- •28. Культурно-історична теорія л. С. Виготського
- •41. Теорія самоактуалізації Абрахама Маслоу
- •50. Індивідуальна психологія а. Адлера
- •44. Теорія поля Курта Левіна
- •56. Аналітична психологія к. Юнга
- •32.Теорії розвитку особистості, розробленої е. Еріксоном.
- •73. Поняття мислення
- •1. Мовлення
- •85. Етичний кодекс практичного психолога
- •12. Профілактична робота практичного психолога
- •18. Структура, напрямки та форми діяльності шкільної психологічної служби в Україні
- •6. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби системи освіти
- •4. Біхевіоризм
- •25.Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме в психічній діяльності людини
- •62. Поняття соціальної психології і її предмет
1. Мовлення
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей.Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.Мова і мовлення — поняття не тотожні.Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв'язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення може набувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової або навчальної.Різновиди мовленняВияви мовної діяльності неоднорідні, їх можна поділити та класифікувати за різними ознаками.Усне мовлення. Це - основний різновид мовлення. Це - звучне мовлення, яке сприймається іншими людьми на слух. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.Діалогічним називається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями: то один з них, то другий виконують роль мовця або слухача, тобто постають як пасивний або активний співрозмовник.Поділ на "активного" і "пасивного" учасника розмови відносний, оскільки і той, хто говорить, і той, хто слухає, виявляють активність, хоча й різного плану. Діалогічне мовлення тісно пов'язане із ситуацією розмови, і тому його називають ситуативним. Діалогічне мовлення недостатньо організоване граматично та стилістично. Як правило, воно здійснюється простими мовними конструкціями, зумовленими контекстом, попередніми висловлюваннями. Велику роль у ньому відіграють звичні сполучення слів, репліки, шаблони, ідіоматичні висловлювання, наприклад: "так би мовити", "от", "і хто б міг подумати" і таке ін.Монологічне мовлення - це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її промову.Приклад монологічного мовлення - доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення вчителем нового матеріалу тощо.Монологічне мовлення- це організований різновид мовлення. Письмове мовлення. Письмове мовлення - це особливий різновид мови, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть після нього. У процесі свого індивідуального розвитку людина навчається писати і читати значно пізніше, ніж говорити.Внутрішнє мовлення. Усне та письмове мовлення, які можуть набувати форми діалогу чи монологу, є зовнішнім мовленням.Мовлення різних людей мас індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічності, послідовності, образності висловлювання залежать від уміння людини скеровувати своє мовлення, використовувати його як засіб спілкування, регулювати його. Залежно від цього одні люди - балакучі, другі - стримані, замкнуті.