6. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби системи освіти

Головна мета ШПС: максимальне сприяння психічному, особистісному, індивідуальному розвитку школярів, що забезпечує їм на момент закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному житті .Функція ШПС: психологічне забезпечення процесів навчання і виховання.Завданнями ШПС є:- виявлення резервів психічного розвитку дитини, їх реалізація в навчанні та вихованні (мова йде і про обдарованих, і про дітей із фізичними вадами та затримкою психічного розвитку);- конструювання змісту навчання;- створення різноманітних програм для шкіл різного типу;- визначення відповідності програм цілям виховання і навчання,- прогнозування запитів суспільства та їх відображення в навчальних програмах;-розв'язання проблеми послідовності вивчення різних предметів;-з'ясування відповідності матеріалу віковим можливостям учнів;- відображення у навчальних програмах завдань розвитку здібностей учнів до самостійного пошуку, відбору, застосуванню знань відповідно до нових потреб і ситуацій;- аналіз та експертиза методів, які використовуються в навчально-виховному процесі;- вирішення проблем контролю знань - екзаменів, колоквіумів, тестів, конкурсів, які ще не дають повної картини про розвиток учнів;- вивчення причин низької успішності учнів;- контроль за процесом навчання і виховання дітей з метою підвищення якості навчання і виховання .- практичний вплив психологів на безпосередніх учасників педагогічного процесу: дітей, вчителів, батьків і керівництво.- профорієнтаційна робота та розробка рекомендацій щодо вибору професії (через вивчення нахилів учнів, їх здібностей, розробку індивідуальних програм навчання);-профілактика та корекція девіантної поведінки дітей;- розв'язання спільно з представниками інших спеціальностей - педагогами, дефектологами, соціологами, юристами, лікарями тощо - різноманітних питань, що стосуються долі дітей, які потребують специфічних умов для задоволення своїх потреб (у випадку аномального розвитку, інвалідизації тощо);- відбір до спеціальних закладів розумово відсталих дітей, дітей-інвалідів;- робота з малими контактними групами (вирішення комплексу соціально-психологічних проблем).Особливості організації ШПС:- застосування специфічних методів і прийомів впливу на поведінку людини, що потребують високого професіоналізму;- висока відповідальність спеціалістів за результати діагностично-корекційної роботи і за ті поради, які вони дають;- анонімність у роботі та необхідність обережного надання інформації фахівцям різного профілю, батькам, дітям;- врахування індивідуальних, специфічних потреб кожного клієнта.

4. Біхевіоризм

Біхевіоризм визначив обриси американської психології XX ст. У перекладі англійське слово «behavior» означає поведінкаТеоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон мріяв зробити психологію наукою, здатною контролювати та передбачати поведінку. Формула «стимул-реакція», яку біхевіористи пропагували як пояснювальний принцип поведінки, передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції. Російським варіантом біхевіоризму можна вважати рефлексологію В.М. Бехтєрева Джон Уотсон сформулював кредо біхевіоризму: «Предметом психології є поведінка». Він вважав, що аналіз поведінки повинен мати суто об´єктивний характер і обмежуватися ззовні спостережуваними реакціями (усе, що не можна об´єктивно реєструвати, поза сумнівом, тобто думки, свідомість людини неможливо вивчити, їх не можна виміряти, зареєструвати). Усе, що відбувається всередині людини, дослідити неможливо, тобто людина постає як «чорний ящик». Об´єктивно вивчити, реєструвати можна тільки реакції, зовнішні дії людини і ті стимули, ситуації, які ці реакції зумовлюють. Завдання психології в тому, щоб за реакцією визначати імовірний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію.Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) була провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв´язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані інстинкти, соціалізовані емоції + здатність до пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Вони становлять основу стабільної поведінки. Навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації зумовлює формування нових навичок.Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.Пізніше один з послідовників Уотсона - Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював «принцип оперантного зумовлення» - поведінка живих організмів визначається наслідками, які вона зумовлює.Залежно від того, будуть ці наслідки приємними, байдужими чи неприємними, живий організм виявить тенденцію повторювати цей поведінковий акт, не надавати йому жодного значення або ж уникати його надалі. Отже, людина цілковито залежить від свого середовища, і будь-яка свобода дії, якою, як їй здається, вона може користуватися, - повна ілюзія.У 70-ті роки. На думку А. Бандури, одна з головних причин, що зробила нас такими, які ми є, пов´язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас Згідно з концепцією американського психолога Макгвайра, поведінку і вчинки людини потрібно класифікувати залежно від цілей, потреб, ситуацій

10.ГештальтпсихологіяГештальтпсихологія як науковий напрям, датою появи якого вважають 1910р. - час зустрічі Макса Вертгеймера (1880-1943), Вольфганга Келера (1887-1967) і К. Коффки (1886-1941) - виникла як спроба теоретично обґрунтувати деякі феномени зорового сприйняття. Замість пошуку елементів свідомості цей напрям зробив наголос на її цілісності.Гештальтпсихологи вважали, що первинними є саме цілісні структури (гештальти), які в принципі неможливо побудувати з якихось елементів. Гештальти мають свої характеристики і закони. Єдиною психічною реальністю гештальтпсихологи вважали факти свідомості.Гештальтисти застосували в дослідженнях феноменологічний метод -, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя якомога повніше (тут має допомогти позиція «наївного» спостерігача, не обтяженого попередніми уявленнями про те, якою ця реальність має бути).Гештальтпсихологія знайшла продовження в сучасному напрямі психотерапії (гештальттерапія), Гештальтпсихологія, на противагу трактуванню свідомості як «споруди з цегли (відчуттів) і цементу (асоціацій)», стверджувала пріоритет цілісної структури, загальної організації, від якої залежать її окремі компоненти.Данський психолог Е. Рубін вивчив цікавий феномен «фігури і фону». Фігуру об´єкта сприймають як замкнуте ціле, а фон тягнеться позаду. У так званих «подвійних зображеннях» в одному і тому самому малюнку розрізняють або вазу, або два профіліІдея про те, що тут діє загальна закономірність, яка вимагає нового стилю психологічного мислення, об´єднала групу молодих учених. До неї входили М. Вертгеймер, В. Келер і К. Коффка, що стали лідерами напряму, названого гештальтпсихологієюПід час дослідів над тваринами гештальтисти довели, що, ігноруючи психічні образи-гештальти, не можна пояснити їхньої рухової поведінки. Це підтверджував, наприклад, феномен «транспозиції». У курей вироблялося диференціювання двох відтінків сірого кольору. Спершу вони навчалися клювати зерно, розкидане на сірому квадраті, відрізняючи його від чорного, що був поряд. Під час контрольного досліду той квадрат, який спочатку слугував позитивним подразником, розташовували поряд із ще світлішим квадратом. Кури вибирали саме цей останній, а не той, на якому вони звикли клювати. Отже, вони реагували не на стимул, а на співвідношення стимулів (на «світліше»).Критикували гештальтисти також біхевіористську формулу «проб і помилок». На противагу їй під час дослідів над людиноподібними мавпами науковці з´ясували, що мавпи здатні знайти вихід з проблемної ситуації не роблячи випадкові проби, а миттєво вловивши відношення між речами. Таке сприйняття відношень назвали «інсайтом» (осяянням). Він виникає завдяки побудові нового гештальта, який не є результатом навчання і який не можна вивести з колишнього досвіду.Значне зацікавлення мала праця В. Келлера «Дослідження інтелекту в антропоїдів». Один з його піддослідних шимпанзе (Келлер назвав його «Аристотелем серед мавп») упорався із завданням дістати приманку (банан), миттєво вловивши відношення між розкиданими предметами (ящиками, палицями), користуючись якими він досягнув мети. У нього спостерігали щось подібне до властивого людині «осяяння», яке один психолог назвав «ага-переживанням» (а в давнину - вигуком Архімеда «Еврика!» - «Знайшов!»).Вивчаючи мислення людини, гештальтпсихологи доводили, що розумові операції у розв´язанні творчих завдань підпорядковані особливим принципам організації гештальта («групування», «центрування» тощо), а не правилам формальної логіки.Отже, свідомість у гештальттеорії розглядали як цілісність, охоплену динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, які змінюються за психологічними законами.