62. Поняття соціальної психології і її предмет

Соціальна психологія - це область психології, що вивчає психологічні явища і закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлені включенням їх в соціальні групи, а так само психологічні характеристик самих цих груп.Об'єктом соціальної психології є співтовариства людей. Властиві співтовариствам і людині в них, особливі психологічні факти, закономірності і механізми, називаються соціально-психологічними явищами.Соціально-психологічні чинники - це спостережувані або такі, що фіксуються прояви соціально-психологічної реальності. Вони роблять вплив на усі психологічні прояви індивіда : його сприйняття, мислення, пам'ять, уяву, емоції і волю.Соціально-психологічні закономірності - об'єктивно існуючі стійкі, періодично такі, що повторюються, причинно-наслідкові залежності соціально-психічних явищ.Соціально-психологічні механізми - механізми, за допомогою яких здійснюється дія закономірностей, і відбуваються переходи від причини до слідства.Завдання соціальної психології :1) продовження поглиблених досліджень проблем, що відносяться до предмета соціальної психології у взаємодії з іншими науками;2) змістовний перегляд соціально-психологічних проблем у зв'язку з соціальними умовами, що змінилися, в нашій країні;3) дослідження нових соціально-психологічних явищ (етнічних, економічних, класових, політичних, ідеологічних та ін.);4) соціально-психологічні дослідження змін в масовій свідомості, громадських настроях і громадській думці;5) аналіз зростання ролі соціальної психології в умовах реформування суспільства;6) взаємодія соціальної психології з прикладною і практичною психологією;7) забезпечення взаємозв'язку вітчизняної соціальної психології з різними напрямами зарубіжної соціальної психології.У соціальній психології розрізняють теоретичну і практичну частині.Підходи до розуміння предмета теоретичної соціальної психології : 1) предметом соціальної психології служать явища психіки, характерні для великих соціальних груп (нації, країни, великі соціально-демографічні групи);2) головним предметом соціальної психології є особа: її положення в колективі, міжособове відношення, особливості спілкування, вивчення особи, її рис;3) предметом психології є масові психічні процеси, і положення особи в групі.Предметом прикладної соціальної психології є вивчення закономірностей психодіагностики, консультування і застосування психотехнологій у сфері соціально-психологічних явищ.Соціальна психіка є складною, динамічною і суперечливою освітою, яка функціонує як єдність масових, групових, міжгрупових, міжособових і особових настроїв, масових, групових і індивідуальних емоцій, стереотипів і установок.Функції соціальної психіки : 1) інтеграція і трансляція соціального досвіду, на основі якого формується єдиний напрям думок, волі і почуттів, в цій соціальній групі;2) соціальна адаптація - приведення індивідуальної свідомості у відповідність з принципами і нормами, пануючими в цій соціальній групі;3) соціальна кореляція - приведення поведінки особи у відповідність з нормами, прийнятими в цьому соціумі;4) соціальний контроль - регуляція поведінки особи системою неформальних санкцій суспільства;5) психологічне розвантаження - звільнення від соціально-психологічної напруги, без порушення загальноприйнятих норм;6) соціальна активація - посилення людської діяльності завдяки активізації масових емоцій.

79. Психологія міжособових стосунківМіжособові стосунки - це сукупність зв'язків, що складаються між людьми у формі почуттів, суджень і звернень один до одного.Міжособові стосунки включають: 1) сприйняття і розуміння людьми один одного;2) міжособова привабливість (тяжіння і симпатія);3) взаємодія і поведінка (зокрема, ролеве).Компоненти міжособових стосунків : 1) когнітивний компонент - включає усі пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява. Завдяки цьому компоненту відбувається пізнання індивідуально-психологічних особливостей партнерів по спільній діяльності і взаєморозуміння між людьми. Характеристиками взаєморозуміння є:а) адекватність - точність психічного відображення сприйманої особи;б) ідентифікація - ототожнення індивідом своєї особи з особою іншого індивіда;2) емоційний компонент - включає позитивні або негативні переживання, що виникають у людини при міжособовому спілкуванні з іншими людьми :а) симпатії або антипатії;б) задоволеність собою, партнером, роботою і т. д.;в) эмпатия - емоційний відгук на переживання іншої людини, яка може проявлятися у вигляді співпереживання (переживання тих почуттів, які випробовує інший), співчуття (особового відношення до переживань іншого) і співучасті (співпереживання, що супроводжується сприянням);3) поведінковий компонент - включає міміку, жестикуляцію, пантомимику, мову і дії, що виражають стосунки цієї людини до інших людей, до групи в цілому. Він грає провідну роль в регулюванні взаємовідносин.Ефективність міжособових стосунків оцінюється за станом удовлетворенности-неудовлетворенности групи і її членів.Види міжособових стосунків : 1) виробничі стосунки - складаються між співробітниками організацій при рішенні виробничих, учбових, господарських, побутових та ін. проблем і припускають закріплені правила поведінки співробітників по відношенню один до одного. Розділяються на стосунки:а) по вертикалі - між керівниками і підлеглими;б) по горизонталі - стосунки між співробітниками, що мають однаковий статус;в) по діагоналі - відношення між керівниками одного виробничого підрозділу з рядовими співробітниками іншого;2) побутові взаємовідносини - складаються поза трудовою діяльністю на відпочинку і в побуті;3) формальні (офіційні) стосунки - нормативно передбачені взаємовідносини, закріплені в офіційних документах;4) неформальні (неофіційні) стосунки - взаємовідносини, які реально складаються при взаємовідносинах між людьми і проявляються в перевагах, симпатіях або антипатіях, взаємних оцінках, авторитеті і т. д.На характер міжособових стосунків роблять вплив такі особові особливості як підлога, національність, вік, темперамент стан здоров'я, професія, досвід спілкування з людьми, самооцінка, потреба в спілкуванні та ін.Етапи розвитку міжособових стосунків : 1) етап знайомства - перший етап - виникнення взаємного контакту, взаємного сприйняття і оцінки людьми один одного, що багато в чому обумовлює і характер взаємовідносин між ними;2) етап приятельських стосунків - виникнення міжособових стосунків, формування внутрішнього відношення людей один до одного на раціональному (усвідомлення взаємодіючими людьми достоїнств і недоліків один одного) і емоційному рівнях (виникнення відповідних переживань, емоційного відгуку і т. д.);3) товариські стосунки - зближення поглядів і надання підтримки один одному, характеризуються довірою.

22. Поняття «лідер» і «лідерство»Лідерство - домінування одних членів групи над іншими.Під поняттям лідер мається на увазі людина, що грає домінуючу роль в структурі міжособових стосунків. На відміну від лідера керівник - ця офіційна особа, втілена повноваженнями і пов'язана з організацією основної діяльності групи. Ці поняття розрізняються по охопленню проблем і процедурі висунення (лідер висувається спонтанно, керівника призначають офіційно).Ознаки лідерів : 1) високо активний і ініціативний при рішенні групою основних завдань;2) здатний робити вплив на інших членів групи;3) добре інформований про вирішувану задачу, про членів групи і про ситуацію в цілому;4) поведінка відповідає соціальним установкам, цінностям і нормам, прийнятим в цій групі;5) має особисті якості, еталонні, що являються, для цієї групи;6) здатний виходити за рамки визнаних норм і еталонних ціннісних орієнтацій.Функції лідера : 1) організація спільної життєдіяльності групи в різних сферах;2) вироблення і підтримка групових норм;3) представництво групи у взаємовідносинах з іншими групами;4) прийняття відповідальності за результати групової діяльності;5) встановлення і підтримка мікроклімату групи.Види лідерства по М. Веберу:

1) традиційне лідерство - засновано на традиціях, звичаях, вірі, характерно для традиційних суспільств (східній деспотії, монархії). Лідером стає той, хто належить до еліти, вузької групи людей;2) легально-раціональний (бюрократичний) - заснований на розумності існуючих порядків в суспільстві. Лідером стає той, хто має певний рівень знань, компетентності, підготовленості, характерний для індустріальних країн;3) харизматичне лідерство - заснований на божественності, надприродності, незвичності, з'являються на переломних етапах історії.Типи лідерства по реальній управлінській практиці: 1) лідер - організатор - сприймає потреби колективу як свої власні і активно діє. Він оптимістичний і упевнений в тому, що більшість проблем цілком вирішувана, не стане пропонувати порожня справа, уміє переконувати, схильний заохочувати, а якщо, і доводиться виразити своє несхвалення, то робить це не зачіпаючи чужої гідності, і в результаті люди намагаються працювати краще;2) лідер - творець - має здатність бачити нове, чим і притягає людей. Береться за рішення проблем, які можуть здатися нерозв'язними і навіть небезпечними. Діє не командними методами, а запрошує до обговорення. Ставить завдання так, що вона зацікавлює і притягає людей;3) лідер - борець - має сильну волю, упевнений у своїх силах, першим йде назустріч небезпеці або невідомості, без коливань вступає у боротьбу. Схильний відстоювати те, в що вірить і боротися до кінця. Часто діє на свій страх і ризик, т. до. йому бракує часу, щоб обдумати усі свої дії і усе передбачити;4) лідер - дипломат - спирається на чудове знання ситуації і її прихованих деталей. Добре інформований про усі плітки і пересуди, тому добре знає, на кого і як можна вплинути. Віддає перевагу довірчим зустрічам в колі однодумців. Дозволяє відкрито говорити те, що усім відоме, щоб відвернути увагу від своїх не афішованих планів;5) лідер - утішник - завжди готовий підтримати в скрутну хвилину, поважає людей, відноситься до них доброзичливо, ввічливий, попереджувальний, здатний до співпереживання.Виділяють також лідерство в діловій сфері («інструментальне лідерство») і в емоційній сфері («експресивне лідерство»).По стабільності виділяють ситуаційного і постійного лідера.

87. Процес ухвалення групового рішенняВиди групових рішень : 1) непомітне рішення - рішення, прийняте в результаті хаотичної дискусії в результаті нездатності далі обговорювати питання;2) авторитетне рішення - рішення приймається однією людиною, на яку група поклала відповідальність за це рішення;3) рішення, що приймається меншістю, - рішення прийняте маленьким угрупуванням, що прийшло до загальної думки, яка приймає більшість;4) компроміс - рішення, прийняте в результаті домовленості про взаємні поступки, яке повністю не задовольняє жодну із сторін;5) рішення, що приймається більшістю, - рішення, прийняте в результаті голосування;6) одноголосне рішення - рішення, з яким згодні усі учасники. Воно спостерігається при не проблемній ситуації, ухваленні формального рішення;7) погоджене рішення - рішення, прийняте на основі попередньої роботи команди.Методи ухвалення групового рішення : 1) відкрите спілкування;2) ролева гра - кожен з учасників виконує наказану йому роль, в результаті гри народжується найбільш прийнятне рішення;3) групова дискусія - обговорення в групі яких-небудь проблем, значимих для більшості учасників.Етапи групової дискусії : 1) формулювання проблемної ситуації;2) висловлювання ідей;3) обговорення рішень;4) ухвалення рішення;5) розробка програми і плану дій.Різновиди групової дискусії : 1) метод «мозкового штурму» - проходить у декілька етапів. На першому етапі йде виклад проблеми, при цьому усіх учасників просять вільно викладати свої ідеї за рішенням проблеми, в незалежності від того наскільки вони реальні. Головне завдання полягає в тому, щоб прозвучало якомога більше ідей. Критика своїх і чужих ідей забороняється. На наступному етапі ідеї комбінуються, видозмінюються. На останньому етапі йде відбір і оцінка ідей;2) метод синектики також проводиться у декілька етапів. На першому етапі виділяються «синекторы» (затравщики) дискусії, які обстоюють протилежні думки і починають дискусію, в яку поступово включаються і інші члени групи. В ході дискусії відкидаються крайнощі і приймається рішення, що задовольняє усіх;3) «консенсус« - шляхом відкритого обговорення початкових індивідуальних варіантів виробляється єдине групове;4) «діалектична« - обговорюються не варіанти, а чинники, що визначають їх;5) «диктатура« - обговорення закінчується вибором учасника, чия думка і стає думкою групи;6) метод Дельфи - багатократне анонімне і ізольоване висловлювання і обговорення думк у письмовій формі. За декілька раундів зазвичай вдається прийти до загального рішення;7) «колективна« методика - усереднювання результату, що виключає усі індивідуальні впливи. Дає найменшу точність.Негативні ефекти при ухваленні рішень в групі: 1) ефект «соціальної фасилитации» - утруднення у виконанні складних дій у присутності спостерігачів при поліпшенні простих;2) ефекти «Соціальних лінощів» і «розподілу відповідальності» - зниження ефективності в ухваленні групових рішень при послабленні зв'язку між власними зусиллями і результатами і «розмиванні» відповідальності;3) ефект «конформізму» - вплив сприйняття оточення на сприйняття індивідуума;4) ефект «групового мислення» або ефект «групового духу» - ухвалення невірних рішень, заснованих на почутті переваги і невразливості групи. Спостерігається в добре згуртованій групі, в результаті її ізоляції від альтернативного джерела інформації, вдалої попередніх рішень, почуття захищеності і високого рівня невизначеності схвалення індивідуальних думок членами групи.

69. Психологія і функції сім'їСім'я - це одночасно і: 1) мала група, члени якої пов'язані шлюбними або спорідненими стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю;2) соціальний інститут - історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, батьками і дітьми, соціальна необхідність якої, обумовлена потребою суспільства у відтвореннінаселення.Мотивитого, що одружується :1) любов;2) розрахунок;3) стереотип.Основні кризи сім'ї : 1) «криза ідеалів« - розвивається через один - два роки після початку сімейного життя. Пов'язаний з тим, що до цього часу розсіюються ілюзії і романтика дошлюбних стосунків, виникають економічні проблеми, руйнуються мрії про романтичне життя удвох;2) «криза народження первістка« - розвивається у зв'язку з підвищенням матеріальних витрат, необхідністю спільного догляду за дитиною, підвищенням відповідальності, зменшенням вільного часу і можливості залишатися наодинці;3) «криза відходу дітей з сім'ї« пов'язана з виникненням ревних стосунків між батьками дитини і його дружиною (чоловіком), не складання стосунків з батьками шлюбного партнера своєї дитини, що створює психічну напруженість;4) «криза пенсії« - пов'язані з кризою послетрудовой стадії соціалізації особи, втратою цінностей, сенсу життя і т. д.Класифікація функцій сім'ї за Мацковскому: 1) громадські функції сім'ї : а) в репродуктивній сфері: функція біологічного відтворення суспільства;б) у виховній сфері: функція соціалізації молодого покоління, підтримки культурної безперервності суспільства;в) в господарчо-побутовій сфері: підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, відхід за дітьми;г) в економічній сфері: економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства;д) у сфері первинного соціального контролю: моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов'язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління;е) у сфері духовного спілкування: розвиток особистості членів сім'ї;ж) в соціально-статусній сфері: надання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури;з) в досуговой сфері: організація раціонального дозвілля і його соціальний контроль;и) в емоційній сфері: емоційна стабілізація індивідів і їх психотерапія;к) в сексуальній сфері: функція сексуального контролю;2) індивідуальні функції сім'ї : а) в репродуктивній сфері: функція задоволення потреби в дітях;б) у виховній сфері: задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях;в) в господарчо-побутовій сфері: отримання господарчо-побутових послуг одними членами сім'ї від інших;г) в економічній сфері: отримання матеріальних коштів одними членами сім'ї від інших (у разі непрацездатності або в обмін за послуги)д) у сфері первинного соціального контролю: формування і підтримка правових і моральних санкцій за неналежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї;е) у сфері духовного спілкування: духовне взаємозбагачення;ж) в соціально-статусній сфері: задоволення потреб в соціальному просуванні;з) в досуговой сфері: задоволення потреб в спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення досуговых інтересів;и) в емоційній сфері: отримання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки в сім'ї, задоволення потреб в особистому щасті і любові;к) в сексуальній сфері: задоволення сексуальних потреб.

21. Принципи й умови психологічного консультуванняДля забезпечення результативності та ефективності психологічного консультування необхідно дотримуватися таких його принципів:-принцип доброзичливого й безоцінного ставлення до клієнта, що передбачає вияв емоційної теплоти й поваги, вміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи й не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя і поведінку;- забезпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (крім випадків, передбачених законом, про що клієнт попереджається психологом);- принцип добровільності, що означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті та мотивований до сприйняття психологічної допомоги;- принцип професійної мотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення;- принцип відмови психолога від порад чи рецептів. Завданням є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблем, у пошуку виходу з кризи;-розмежування особистих і професійних відносин. Психолог не може вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Психолог не може встановлювати дружні стосунки з клієнтом, а також надавати допомогу друзям чи родичам.Реалізація принципів психологічного консультування можлива за таких умов 1. Клієнт, який звертається до психолога, повинен мати реальну проблему психологічного характеру та усвідомлюване бажання якнайшвидше її вирішити.2. Консультант-психолог, до якого звернулися за допомогою, повинен мати досвід психологічного консультування і відповідну професійну психологічну підготовку.3. Витрати часу на консультування повинні бути достатніми для розуміння і пошуку оптимального розв'язку проблеми, яка хвилює клієнта, а також для успішного її подолання спільно з клієнтом.4. Клієнт повинен точно дотримуватися наданих психологом-консультантом рекомендацій.5. Створення сприятливого і відповідного психологічному консультуванню клімату.

39. Інтерв'ю як основний метод психоконсультуванняОсновним методом психологічного консультування, за Г. С. Абрамовою, є інтерв'ю [2]. Інтерв'ю - це метод психологічного консультування, воно є ситуацією прийняття психологом професійних рішень стосовно проблеми клієнта. Воно спрямоване на те, щоб в процесі обговорення різноманітних тем зробити більш динамічним ставлення людини до різних властивостей її психічної реальності. Інтерв'ю пропонує здійснення впливу за допомогою запитань і спеціальних завдань, які розкривають активні та потенційні можливості іншої людини.Зазвичай описують покрокову модель інтерв'ю 1 крок - "Привіт" - стадія інтерв'ю, на якій відбувається структурування, досягнення взаєморозуміння. Триває перша стадія від кількох секунд до десяти хвилин і завершується досягненням між клієнтом і психологом відповідності позицій. На цій стадії психолог демонструє клієнтові свою позицію у взаємодії.Консультант стосовно клієнта може займати такі позиції:- позиція "над клієнтом", коли мудрий, досвідчений, сильний консультант простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнту;- позиція "на рівних", коли зникла дистанція між консультантом і клієнтом, консультування приймає форму буденної розмови;- позиція "радника", за якої консультант виступає в ролі особи більш компетентної у проблемі клієнта і допомагає йому розібратися в ній.Остання позиція консультанта є найбільш ефективною. Вона відповідає зазначеним принципам та характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, створенням атмосфери довіри, співчуття і доброзичливості.У процесі консультування позиція психолога може змінюватися.2 крок - "У чому проблема?". Ця стадія інтерв'ю розпочинається зі збору інформації про контекст теми, відбувається виділення проблеми, розв'язується питання про ідентифікацію потенційних можливостей іншої людини.3 крок - "Чого ви прагнете досягти?". На цій стадії психолог кваліфікує запит клієнта, орієнтуючись на будову його психічної реальності й її можливу модальність. Відбувається формулювання проблеми для клієнта і визначення вектора бажаних змін у проблемі клієнта.4 крок - "Що ще можна зробити?". Це стадія, на якій відбувається пошук альтернативних рішень.5 крок - "Чи будете ви це робити?" полягає в узагальненні всіх попередніх кроків й у переході від навчання до дії. Психолог докладає зусиль для зміни думок, дій і почуттів клієнта в його повсякденному житті, поза ситуацією інтерв'ю.

45. Способи і прийоми психологічної корекції---1.Проста пропозиція-"Я пропоную Вам зробити таке..."- Використовується у ситуації, коли клієнт фактично готовий до пропонованої дії, але через власну нерішучість не може її розпочати.Забороняється пропонувати клієнту прийняття життєво важливих рішень.2.Парадоксальна інструкція--"Пропоную Вам продовжувати те, що Ви робите"--Доведення протиріч клієнта до такої межі, коли стає очевидним їх непродуктивний характер. Деякі клієнти починають усвідомлювати примітивність переживань, що викликає дана ситуація. Не можна пропонувати ригідним, схильним до застряганьособистостям3.Фантазування--Уявіть собі Вашу проблему. Опишіть те, що Ви відчуваєте, бачите, чуєте! Чи на цю проблему можна поглянути інакше? Спробуйте це зробити. А, можливо, ми зможемо ще щось помітити в цій ситуації? Чи можна інакше пояснити поведінку в ній інших людей і свою власну поведінку?"-- Спектр дії дуже широкий. Використовують для відтворення і аналізу травмуючих обставин, виявлення особливостей реагування клієнта на психогенну ситуацію, а також для корекції поведінки і перенесення клієнта в подібну ситуацію. Один з основних прийомів розвитку рефлексії. Формує у клієнта здатність по-різному дивитися на травмуючий фактор. Застосовувати варто постійно..4.Запрошення клієнта до нового бачення ситуації--"Оскільки ми з вами з'ясували, який психологічний ефект може мати місце в даній ситуації, то спробуйте не поспішати з висновками, якщо зіштовхнетеся з подібними обставинами". "Отже, якою ви бачите вашу ситуацію?"-- Передбачається обов'язкове розширення знань і вмінь клієнта з психології, на базі яких клієнту пропонується чітка рекомендація: що психологічно доцільно робити у схожих ситуаціях, а що робити не варто.5. Саморозкриття психолога перед клієнтом--"Ви знаєте, зі мною колись теж траплялося подібне... Виразно пам'ятаю ці переживання. Як зараз бачу себе в цій ситуації, свої дії, поведінку."-- Саморозкриття психолога полягає в тому, щоб максимально ідентифікуватися зі сприйманням клієнтом даної проблеми.Можна використовувати на початку інтерв'ю для встановлення контакту з клієнтом..6. Механізм"зворотного зв'язку"-"Дуже добре вас розумію... Так, вам можна поспівчувати... Охоче вірю, що одразу і не знатимеш, що відповісти в подібній ситуації."- Дозволяє клієнту зрозуміти, як психолог сприймає його життєву ситуацію, і визначити певне емоційне ставлення психолога до клієнта, залежно від чіткості сигналів, які посилаються в ході зворотного зв'язку.7. Відкриті запитання--"Хто? Де? Коли? Чому? Як? Опишіть в деталях вашу зустріч з сином після школи."-- Дозволяють отримати додаткову, відносно достовірну інформацію про проблему клієнта.Часто використовується при аналізі ситуації.8. Закриті запитання--"Ніяк не можу зрозуміти, яку позицію ви займаєте: таку чи таку..." (Дається точний опис кожного варіанта поведінки).--- Застосовують у тих випадках, коли клієнт висловлюється неясно, суперечливо, ухиляється від відповіді.9. Повтор-переказ--"Чи правильно я зрозумів Вас? Ви говорите, що ця ситуація викликає у Вас такі ось почуття..." (Дається їх повний опис).-- Дозволяє переконати клієнта, що психолог його розуміє, а також з'ясувати деякіобставини.Психолог аналізує ситуацію, поведінку, дії, характерні переживання клієнта.10. Логічний ланцюжок---"Давайте спробуємо простежити логіку Ваших міркувань, якими переживаннями можуть супроводжуватися події, до яких дій і вчинків вони Вас підштовхують?"--- Прийом показує клієнту, чим насправді можуть бути викликані його переживання і дозволяє йому спрогнозувати подальші дії.Використовуємо для навчання клієнта прогнозуванню.11. Емоційне резюме---"Давайте з Вами ще раз переживемо той момент. Пригадаємо всі помилки, відзначимо почуття, які могли б викликати у Вас акцентовані обставини"--Прийом використовується для полегшення розуміння клієнтомхарактеру власних переживань, для вироблення навичок "бачення" власних емоцій і почуттів, вміння говорити про них.Можна використовувати в ході всієї роботи з клієнтом.12. Випливаюче резюме--"Отже, ми прийшли з ВамДає можливість підсумувати інтерв'ю, допомагає клієнту зробити узагальнення та конкретні кроки в реальному житті.Використовують прийом, як в ході інтерв'ю на окремих етапах, так і в кінці його, підводячи загальний підсумок розмові.и до висновків, які дозволяють Вам змінити характер Вашого ставлення до ситуації."--

60. Психодинамічний напрямПсиходинамічний напрям, за О.Ф.Бондаренком, базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Психотерапевт розв'язує питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки клієнта (мотивами, внутрішніми конфліктами, суперечностями), існування й розвиток яких забезпечують функціонування та розвиток особистісного "Я".Основною метою психологічної допомоги у класичному психоаналізі є:1) усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механізмів, способів поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;2) посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістичної поведінки [.Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі досить жорстко фіксована. О.Ф.Бондаренко виділяє такі основні вимоги до нього: невтручання, відстороненість, нейтралітет і особистісна закритість; уміння і здатність витримувати перенесення і працювати з контрперенесенням; тонка спостережливість і здатність до адекватних інтерпретацій. Одна з найважливіших вимог до консультанта - усвідомлення власних проблем, реакцій та їх можливого впливу на клієнта.Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:1) метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для психотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань; 2) тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється маніфестований і латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні механізми і виявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння. 3) інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, роз'яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;4) аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;5) аналіз перенесення (трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. Аналіз перенесення сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта.В аналітичній психотерапії Карла Юнга центральне місце посідають наступні ідеї: 1) подолання будь-якої однобічності у розвитку особистості, особливо пов'язаної зі схильністю до обстоювання свідомих патернів та ідеалів і заперечення "темного боку" особистого й громадського життя; 2) індивідуації як всебічного, повного розвитку самості, що синтезує свідоме і несвідоме. Метою психотерапевтичної допомоги є навчити розумінню внутрішнього світу і самопізнанню через переживання всієї повноти свого буття, що в перспективі веде до поглиблення повноти гармонійного буття. Індивідуальна психотерапія Альфреда Адлера (за О. Ф. Бондаренком). Особистість виступає неподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною соціуму. Звідси і значна увага до міжособистісних проблем, і твердження, що вся людська поведінка має цілеспрямований характер. Почуття неповноцінності, його компенсація й соціальне середовище - ось ті три змінні, результативна сила впливу яких сприяє формуванню в особистості прагнення до значущості й зверхності.Психологи, які працюють в межах цього напрямку, прагнуть, перш за все, знайти одну з чотирьох типів помилок в "картині світу" клієнта: недовіра, себелюбство, нереалістичні амбіції й брак впевненості. Вихідна позиція психотерапевта - діагностика. Важливе значення для неї має інформація про "сімейне сузір'я" клієнта та його "ранні спогади". Стосунки з клієнтом будуються за принципом "контракту" Техніка психотерапевтичної роботи даного напрямку включає такі процедури: встановлення правильних психотерапевтичних стосунків, аналіз і вироблення особистісної динаміки клієнта, заохочення саморозуміння і допомога в переорієнтації.

63. Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія за основну мету має створення нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку . Сьогодні в біхевіо-ральній психотерапії існують три головні течії: класичне зумовлення, оперантне зумовлення та "мультимодальне програмування".Як зазначає О. Ф. Бондаренко, зумовлювання - поняття, що охоплює всю сукупність стимулів поведінки. Розрізняють два види зумовлювання: класичне (павловське), коли навчання відбувається лише за допомогою поєднання стимулів, та оперантне (скіннерівське), коли навчання проводиться шляхом вибору стимулу, який супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне навчання, що відбувається поза спеціально організованими стимулами.Головна мета біхевіоральної психотерапії - забезпечити нові умови для навчання, виробити нову систему стимулів і на цій основі допомогти оволодіти новою поведінкою у процесі тренінгу. Людина розглядається як продукт і творець навколишнього середовища. Психолог виступає у чітко окресленій ролі вчителя, наставника або лікаря, який слугує соціально-психологічною моделлю, зразком для наслідування, яким він виступає в очах клієнта.Техніка психотерапевтичної роботи цього напрямку будується на твердженні, що певна поведінка є наслідком певного впливу. Це означає, що невротична (дезадаптивна) поведінка - це результат неправильного навчання. Тому в основу психотерапії покладено сукупність прийомів формування нової поведінки (переучування), встановлених шляхом експериментальних досліджень і теоретичних припущень біхевіоризму.

66. Гуманістичний напрям психотерапіїГуманістичний напрям психотерапії базується на цінності актуальної ситуації, відчуттів і досвіду клієнта, з вірою у його конструктивні сили. Як зазначає Г.Онищенко, в центрі гуманістичного підходу є людина, її особистість. Але увага приділяється її сьогоденню, вірі клієнта в свої сили У межах цього напрямку розрізняють три основні течії: власне екзистенційну ("переживальну"), центровану на клієнтові (роджеріанську) та гештальт-терапію.Головною метою екзистенційної психотерапії є допомога клієнтові у пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної свободи та відповідальності і у розкритті своїх потенцій як особистості в повноцінному спілкуванні. Одночасно завданням ек-зистенційної психотерапії виступає безумовне визнання особистості клієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем, існування якого є самоцінним Позиція психотерапевта відзначається розумінням клієнта в семантиці його власного внутрішнього світу, образу "Я" та дійсності. Головна увага приділяється теперішньому моменту життя клієнта та його актуальним переживанням, як зазначає О. Ф. Бондаренко [9]. Складність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен уміти поєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що називається "обмеженим існуванням" у клієнті.Представники європейської та американської екзистенційної психології заперечують значення будь-яких психотехнік у психотерапії, а лише підкреслюють значення процесів розуміння, усвідомлення й прийняття рішень, тобто тих особистісних дій, які заперечують "методику" психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння вислуховувати й співпереживати.К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики поставив особистість клієнта, що почуває свою безпорадність, закритість для істинного спілкування тощо. Основною гіпотезою К.Роджерса стало те, що стосунки між клієнтом та психотерапевтом є каталізатором, умовою позитивних особистісних змін [9]. К.Роджерс визначає головну мету психологічної допомоги як забезпечення становлення "цілковито діючої особистості", допомога особистісному зростанню, завдяки якому людина сама розв'язує свої проблеми, а другорядна мета - створити відповідний "психологічний клімат", терапевтичні стосунки. Увага концентрується не на проблемах людини, а на її особистості.Основна вимога до психотерапевта при цьому - відмовитися від програвання будь-яких ролей і намагатися бути самим собою.Структура психотерапевтичного процесу складається з семи етапів:1) заблокованість внутрішньої комунікації, заперечення наявних проблем, відсутність бажання змін;2) самовираження, коли клієнт в атмосфері прийняття починає потроху відкривати свої проблеми, почуття;3) розвивається саморозкриття і прийняття себе клієнтом в усій своїй складності і суперечливості, обмеженості та незавершеності;4) відбувається процес ставлення до власного феноменологічного світу як до свого, тобто долається відчуженість від власного "Я" і, як наслідок, зростає потреба бути самим собою;5) розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальності, встановлення внутрішньої комунікації; поведінка і самовідчуття "Я" стають органічними, спонтанними. Відбувається інтегрування особистісного досвіду в єдине ціле;6) особистісні зміни, відкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі світом і собою, відкритий власному досвіду.

81. Когнітивний напрям психотерапіїКогнітивний напрям психотерапії почав виділятися в останні десятиліття XX століття. Він пов'язаний з розвитком когнітивної психології, яка приділяє головну увагу пізнавальним структурам психіки, займається особистісними конструктами та логічними здібностями. Когнітивний напрям, на думку О. Ф. Бондаренка, об'єднує три основні підходи: раціонально-емотивну терапію (PET) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну терапію У. Глассера.Раціонально-емотивна терапія (PET) передбачає, що джерело психологічних порушень при всій їх різноманітності - система ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється звичайно у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних порушень є, як правило, самозвинувачення.Центральним поняттям у PET є поняття "пастка", тобто всі ті когнітивні утворення, які викликають необгрунтовану (невротичну) тривогу, роздратування тощо.Головною метою психотерапевта є допомога у перегляді системи переконань, норм і уявлень. Окрема мета - звільнитися від ідеї самозвинувачення, формування соціального інтересу, інтересу до себе, саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприйняття, здатності до ризику, реалізму тощо Позиція психотерапевта - директивна. Він роз'яснює, переконує. Він - авторитет, який спростовує помилкові судження, вказуючи на їх неточність, довільність тощо.Цей психотерапевтичний напрям знаходить широке застосування серед соціальних працівників, у сімейному консультуванні та на промислових підприємствах.Когнітивна психотерапія Л.Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на думку О. Ф. Бондаренка, в цілому збігаються з РЕТ. Процедура психотерапії полягає у спеціальній організації спілкування з психологом, коли ставляться питання: "Що ти втрачаєш, якщо?..." або "Звідки ти знаєш, що безглуздо спробувати ?.." тощо. Потім визначається більш складна програма дій, на основі якої встановлюється співробітництво з психологом. Вживаються заходи для зниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення альтернативних рішень і способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за допомогою яких досягається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації Реалістична терапія призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями з метою навчання відповідальної і реалістичної поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися у випадках, коли потрібне нетривале психологічне втручання: у суїцидологічних центрах, у сімейному консультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах психологічної допомоги.Головною метою психотерапії, як зазначає О. Ф. Бондаренко, є допомога клієнтові стати розважливим та емоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення рівня самосвідомості й розробити план особистісного вдосконалення.Позиція психотерапевта близька до позиції вчителя. Потрібні такі цілком певні професійні якості: сенситивність, емпатичність, здатність бути вимогливим і виступати моделлю поведінки [9].Головний інструмент практичної роботи полягає у послідовній реалізації семи кроків спільної з клієнтом роботи, які в сукупності забезпечують досягнення психопедагогічних цілей:1) встановлення стосунків з клієнтом (заприязнитися, прийняти, вміти вислухати й виявити щире піклування);2) забути про минуле й головну увагу приділяти теперішній поведінці;

3) заохочувати клієнта до оцінювання своєї поведінки;4) допомогти клієнтові у пошукові альтернативних способів дії та виробленні плану, який повинен бути простим, ясним, конкретним;5) зобов'язати виконати план;6) відмовитися прийняти пробачення;7) бути жорстким, але не застосовувати покарання

57. Групова психотерапія. Поняття психотерапевтичної групиГрупова психотерапія була запроваджена в практику психологічної допомоги у 1932 році Дж.Морено, а через 10 років вже існували журнал з групової психотерапії та професійна організація групових психотерапевтів.Під груповою психотерапією розуміють такий метод психотерапії, при якому одночасно надається допомога кільком клієнтам. Поява групової психотерапії обумовлена, на думку Морено, недостатньою кількістю психотерапевтів та значною економією часу Найпершим методом групової психотерапії була психодрама.У 40-х роках з'являються Т-групи (К.Левін), що передбачали формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів у малих групах та у їх різновиді - групі сенситивності.Сьогодні ці групи трансформувалися у групи, які розвивають спеціальні вміння, та групи особистісного розвитку або групи зустрічей.Психотерапевтичні групи - це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття.Це групи, в яких відбувається цілісний глибинний розвиток особистості та самоактуалізація здорової людини, прискорюється процес її психічного визрівання.Залежно від загальної мети група має відносно чітку ієрархічну структуру. Один з членів психотерапевтичної групи виступає в ролі лідера, інші перебувають в ролі підлеглих. Ця структура може змінюватися залежно від цілей психотерапії. Загальні цілі в поєднанні з потребами окремих членів групи визначають групові норми, тобто форми і стиль поведінки всіх учасників групи.

Варто, на думку Лемкуля, відрізняти груповий тренінг та роботу з групою від власне групової психотерапії. Ремшмідт пояснює це так: "Груповий тренінг сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки і вимагає високої структурованості (цілеспрямовані вправи, жорсткий терапевтичний план), при груповій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду і досягнення інтрапсихічних змін; при цьому ступінь структурування малий" Всі форми групової терапії застосовують переважно вербальні методи, а також методи, орієнтовані на дію або біхевіоральні методи. Останнім часом все більшого значення набувають підходи, орієнтовані на діяльність. Вони містять терапевтичні елементи і основні принципи обох вказаних вище методів, але відрізняються від них акцентом на активну діяльність і проведення групових вправ.Успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому залежить від особистості керівника (тренера групи). Керівник групи виконує, зазвичай, чотири ролі: експерта, каталізатора, диригента та зразкового учасника. Тобто він коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою поведінку та її вплив на ситуацію; сприяє розвитку подій; вирівнює внески кожного учасника до групової взаємодії; відкритий та автентичний

9. Психологічна служба організацій малого бізнесуСпецифіка організацій малого бізнесу полягає в обмеженій кількості персоналу. В цих установах відсутня система відділів, які є на промислових підприємствах: збуту і постачання, маркетингу і реклами, фінансового і кадрового Працівники, як правило, поєднують кілька різнорідних функцій і працюють єдиною командою.Практичний психолог у такій організації, здійснює свою роботу в кількох напрямках Робота проводиться в усіх напрямках одночасно, інакше буде порушена цілісність функціонування організації.У роботі з керівництвом практичний психолог розв'язує такі задачі:- розробка найефективнішої структури організації;- забезпечення розвитку організації та безболісний перехід з етапу на етап; прогнозування напрямків подальшого розвитку організації;- діагностика, виявлення і профілактика "слабких місць" в організації;- формування стилю діяльності та іміджу організації.У роботі з персоналом практичний психолог забезпечує:- формування кадрової політики;- підбір персоналу (врахування необхідності виконання ним широкого кола функцій);- раціональне використання кадрів;- формування навичок роботи в команді;- мотивацію персоналу;- оцінку і атестацію співробітників, участь у розробці схем оплати праці співробітників з урахуванням їх індивідуальних особливостей;- розробку і проведення тренінгів з персоналом;- організацію неформального спілкування.З партнерами і клієнтами практичний психолог здійснює:- формування довгострокових відносин між малими підприємствами та партнерами і клієнтами;- допомогу в пошуку нових партнерів (організація презентацій, акцій, участь у виставках);- зміцнення зв'язків з постійними клієнтами;-створення психологічних портретів клієнтів;- диференціацію груп клієнтів для створення найбільш ефективної реклами, розрахованої на кожну цільову аудиторію;При взаємодії малого підприємства із засобами масової інформації практичний психолог:- контактує з пресою для висвітлення у різних виданнях інформації про організацію;- організовує та психологічно забезпечує участь керівників у телевізійних програмах;- веде переговори про надання знижок на розміщення реклами. З метою організації рекламної кампанії практичний психолог:- розробляє стратегію;- висуває креативні ідеї з приводу змісту і форми реклами;- проводить психологічну експертизу реклами; маркетингові дослідження;- вирішує питання спонсорства, участі у масових та благодійних заходах.Практичний психолог малого підприємства виступає також як аналітик діяльності конкурентів: -виявляє їх переваги і недоліки;-аналізує рекламу конкурентів, розмежовуючи її на успішну і невдалу .Такий широкий спектр задач висуває складну систему вимог до знань, умінь та навичок практичного психолога. Практичний психолог повинен:-мати відмінні знання з психології, зокрема таких її розділів, як соціальна психологія, психологія управління, організаційна психологія, психологія праці, профвідбір, психодіагностика, мотивація поведінки, психологія реклами, конфліктологія, психологія спілкування, психотерапія, психологія сприймання, психологічна експертиза, психологія торгівлі, методологія експериментальних досліджень; а також з менеджменту, маркетингу, соціології;- володіти навичками ефективного спілкування, психодіагностики та психологічної просвіти;- відзначатися системою професійно важливих психічних якостей та властивостей (аналітичне і нешаблонне мислення, здатність до саморозвитку та креативність, комунікабельність та організованість).

3. Робота психолога на підприємстві Метою діяльності перших психологічних служб на підприємствах було підвищення ефективності праці робітників.Досягнення цієї мети передбачало вирішення завдань підвищення працездатності та зниження втомлюваності шляхом застосування психологічних факторів: змісту роботи, кольорового вирішення інтер'єру, трансляції музики тощо.Ці завдання залишаються актуальними і в наш час.Діяльність практичних психологів з підвищення ефективності праці передбачає кілька напрямків (схема Б. Бігелейсен - Же-лазовського) [6]:- пристосування техніки до психічних властивостей людини (конструювання промислової техніки з врахуванням психічних особливостей робітника та оптимальним їх використанням). Ці проблеми розв'язуються інженерною психологією;- пристосування технологічних процесів до психічних особливостей людини (проектування комплексів операцій, підвищення змістовності трудової діяльності, зниження монотонності праці, оптимізація темпу роботи, раціоналізація режиму праці і відпочинку);- пристосування людини до вимог техніки і професійної діяльності (вирішуються проблеми психологічного профвідбору і професійного навчання робітників);- пристосування людини до людини в умовах підприємства (це комплекс проблем, які пов'язані з міжособистісними відносинами по горизонталі та вертикалі, розв'язанням яких займається соціальна психологія).основні форми організації діяльності психологів на підприємстві ::-психологічні бюро, лабораторії, відділи, підрозділи в кадровій службі, у відділі НОП тощо;- спеціалізовані психологічні служби окремих підприємств або в системі психологічних служб галузіФорма організації психологічної служби визначала і коло проблем, які вона вирішувала. Спостерігалася динаміка в розвитку діяльності служби від виконання окремих робіт, які визначалися керівництвом підприємства (підрозділу), до самостійної ініціації діяльності з розв'язання широкого кола проблем.Як правило, в процесі діяльності практичних психологів окремих підприємств формувалися і закріплювалися в нормативній документації узагальнені уявлення про цілі, завдання, форми їх діяльності тощо. Це приводило до того, що серед психологів-практиків не було єдності у визначенні цілей і задач психологічних служб, у формах і методах роботи.Останніми роками приходить розуміння, що будь-якій фірмі чи підприємству, незважаючи на сферу їх діяльності, кількості задіяних працівників тощо, потрібен професіонал з психологічною підготовкою у сфері роботи з людьми.Психолог в організації, на думку М.Ю Шейніса, будує свою діяльність на основі однієї з трьох моделей .Перша модель ґрунтується на ідеї, що психолог повинен здійснювати науково-методичне забезпечення кадрової і виховної роботи, тому він стає творцем та реалізатором всієї кадрової роботи організації.Друга модель вбачає сенс діяльності практичного психолога у наданні психотерапевтичної допомоги співробітникам, які мають різноманітні психологічні труднощі. На жаль, сьогодні мало організацій, які безпосередньо опікуються проблемами працівників, тому більшість підприємств не зацікавлені у діяльності практичного психолога за цією моделлю. Виняток хіба що складають армія, міліція, СБУ, диспетчерські служби тощо, де якість та ефективність діяльності співробітників визначається їх психічним станом.Третя модель ґрунтується на ідеї, що сутність діяльності практичного психолога (служби) полягає у психологічному супроводі трудової діяльності працівників. Психологічний супровід здійснюється у межах системи управління персоналом і спрямований на створення соціально-психологічних умов для успішної професійної діяльності і особистісного зростання працівників. Причому, такий супровід повинен здійснюватися переважно через керівника підприємства традиційними формами управлінського і виховного впливу. Керівник у цьому випадку повинен бути партнером психолога у розробці та реалізації стратегії супроводу кожного підлеглого. Психолог виступає своєрідним "інструментом налаштування" процесу управління на конкретних працівників. Ця модель є найсучаснішою і найбільше відповідає вимогам сучасного підприємства чи організації.

27. Види психологічного консультуванняподілити на види залежно від індивідуальних особливостей клієнтів і тих проблем, з приводу яких вони звертаються за психологічною допомогою.види психологічного консультування:- інтимно-особистісне консультування;- сімейне консультування;- психолого-педагогічне, психолого-управлінське консультування;- ділове консультування.Інтимно-особистісне консультування здійснюється з проблем психологічних або поведінкових недоліків, яких хотів би позбутися клієнт; особистісних взаємин зі значимими людьми; з приводу різноманітних страхів, невдач, глибокого невдоволення клієнта самим собою, інтимними взаєминами.До сімейного консультування вдаються при виборі дружини чи чоловіка, з метою попередження і розв'язання конфліктів у внутрішньо сімейних відносинах та у відносинах членів сім'ї з родичами, з приводу розв'язання поточних внутрішньо сімейних проблем (розподіл обов'язків, економічні питання сім'ї тощо), до та після розлучення.Психолого-педагогічне консультування передбачає обговорення консультантом і клієнтом питань навчання і виховання дітей, підвищення педагогічної кваліфікації дорослих, вдосконалення педагогічного керівництва, управління дитячими та дорослими групами. Діловим називається консультування, яке пов'язане з подоланням людьми ділових проблем: вибору професії, вдосконалення і розвитку здібностей, організації праці, підвищення працездатності, проведення ділових переговорів.3а тривалістю співпраці психолога і клієнта розрізняють:- разову консультацію. Це консультація, тривалістю 45- 60 хв. Вона проводиться у випадках, коли клієнт звернувся до психолога з приводу проблеми, з якої йому, насамперед, потрібна допомога інших спеціалістів; коли психолог інформує клієнта з питань, які належать до його компетентності; коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти відносно певної життєвої ситуації; коли клієнт вдруге прийти не може;- короткотермінове консультування. Триває впродовж 3-4 зустрічей. Найчастіше проводиться у випадках, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного характеру або з діагностичною метою;- середньотермінове консультування. Впродовж 10-15 зустрічей здійснюється значна психокорекційна робота;- тривале консультування. Психолог працює з клієнтом впродовж року.Проведення психологічного консультування висуває ряд вимог до психолога-консультанта. Так, зокрема, людина, яка займається психологічним консультуванням, повинна мати вищу психологічну освіту, достатній практичний досвід роботи в ролі психолога-консультанта, підтверджений відповідними сертифікатами. Крім знань та вмінь, психолог-консультант повинен бути наділений рядом спеціальних особистісних якостей: любити людей, бути проникливим, добрим, терплячим, відповідальним і комунікабельним.

51. Поняття психотерапії. її специфіка, мета та завданняПсихотерапія посідає особливе місце серед різновидів професійної допомоги особистості. Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:- фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допомогою як психологічного впливу, так і за допомогою специфічних медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо) - фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та орієнтованого на роботу з глибинними смисложиттєвими проблемами клієнта У цьому випадку він користується лише психологічними засобами діяльності. Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості Мета психотерапії - сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травмуючими ситуаціями і переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно та гідно діяти у відповідних соціально-культурних умовахПрийнято виділяти групову та індивідуальну психотерапію.Індивідуальна психотерапія - це діалог між психотерапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги останньому.У сучасній психологічній літературі склалося кілька підходів, які характеризують співвідношення між психологічним консультуванням і психотерапією:1) психотерапія і психологічне консультування - це різні за змістом і завданнями види діяльності;2) психотерапія і психологічне консультування тотожні, мають ідентичні теоретичні і практичні основи, але відрізняються у деталях;3) психологічне консультування має справу з міжособистісними проблемами, а психотерапевт - із внутрішньо особистісними.О.Ф.Бондаренко стверджує, що основні відмінності психологічного консультування від психотерапії виявляються щодо трактування людини як об'єкту впливу.В процесі психотерапії люди змінюються разом із їхніми моделями світу.Сьогодні відомо близько 100 різноманітних психотехнік психотерапії. Всі вони не лише знаходять прихильників, але й дозволяють ефективно надавати психологічну допомогу.Кожна з різновидів психотерапії спрямована на те, щоб допомогти клієнтам успішніше діяти у світі.Так, наприклад, Ю. Г. Дем'янов виділяє такі методи психотерапії, що використовуються в практиці:- раціональна психотерапія;- психоаналітична психотерапія;- когнітивно-аналітична психотерапія;- психотерапія на основі транзактного аналізу;- особистісно-орієнтована психотерапія;- гештальттерапія;- аутогенне тренування;- емоційно-стресова терапія - групова психотерапія;- позитивна психотерапія Класифікацію моделей психотерапії, як різновиду лікувальних дій, описує Х.Ремшмідт. Він пропонує класифікацію моделей психотерапії здійснювати за такими принципами:- теоретичної концепції, яка лежить в основі психотерапії (психоаналіз, поведінкова психотерапія, когнітивна терапія тощо);- організаційних форм лікування (індивідуальна, групова та сімейна терапія);- специфікою коригованого розладу (психози, синдром аутизму, невротичні порушення, депресивні стани, синдром страхів, синдром нав'язливості тощо) В. Панок виділяють три основні моделі психотерапії -психодинамічну психотерапію, яка зорієнтована на психоаналіз;- гуманістичну психотерапію та її основні течії - роджеріанська, екзистенційна, гештальттерапія;- біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.Дещо відмінний підхід представлений О. Ф. Бондаренком. Він виділяє чотири основні теоретичні підходи до психотерапії:1) психодинамічний;2) гуманістичний;3) когнітивний;4) поведінковий або біхевіористичний.

54. Загальна характеристика психологічних моделей психотерапіїАналіз психотерапевтичної літератури дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день в цій галузі практичної психології не склалося єдиного підходу до вирізнення основних напрямків психотерапії. Це зумовлено її розглядом то як методу лікування (частіше цей підхід зустрічається в зарубіжній психологічній літературі), то як різновиду психологічної допомоги клієнту.Ю. Г. Дем'янов виділяє такі методи психотерапії, що використовуються в практиці:- раціональна психотерапія;- психоаналітична психотерапія;- когнітивно-аналітична психотерапія;- психотерапія на основі транзактного аналізу;- особистісно-орієнтована психотерапія;- гештальттерапія;- аутогенне тренування;- емоційно-стресова терапія;- групова психотерапія;- позитивна психотерапія.Класифікацію моделей психотерапії, як різновиду лікувальних дій, описує Х.Ремшмідт. Він пропонує класифікацію моделей психотерапії здійснювати за такими принципами:- теоретичної концепції, яка лежить в основі психотерапії (психоаналіз, поведінкова психотерапія, когнітивна терапія тощо);- організаційних форм лікування (індивідуальна, групова та сімейна терапія);- специфікою коригованого розладу (психози, синдром аутизму, невротичні порушення, депресивні стани, синдром страхів, синдром нав'язливості тощо).У психологічній літературі теж немає одностайності у виділенні основних моделей психотерапії. Так, зокрема, Г. Онищенко, В. Панок виділяють три основні моделі психотерапії [34]:- психодинамічну психотерапію, яка зорієнтована на психоаналіз;- гуманістичну психотерапію та її основні течії - роджеріанська, екзистенційна, гештальттерапія;- біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.Дещо відмінний підхід представлений О. Ф. Бондаренком. Він виділяє чотири основні теоретичні підходи до психотерапії:1) психодинамічний;2) гуманістичний;3) когнітивний;4) поведінковий або біхевіористичний.

48. Психокорекційна робота з дітьми ґрунтується на таких принципах :1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корекційно-розвивального впливу є взаємодія дорослого і дитини.3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони найближчого розвитку.4. Спрямованість психокорекційної роботи "зверху донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елементарних психічних процесів.5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони розвитку у певному віковому періоді.6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Корекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.7. Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї "точки", з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.8. Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робота спрямовується на формування того, чого слід досягти у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Якщо дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на наступному занятті пропонують спрощений його варіант.10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.Основні етапи психокорекції при роботі зі школярами такі: -діагноз;-прогноз (передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої);- створення психолого-педагогічної корекційної програми. У ній визначається мета, напрямки психокорекції, приблизна кількість занять, їх періодичність, тривалість занять; перераховуються прийоми та методи, які будуть використовуватися. Обов'язковою є наявність у корекційній програмі психологічної частини, яку здійснює психолог, та педагогічної, яку психолог розробляє з батьками, соціальними працівниками, педагогами тощо і здійснення якої відбувається під контролем психолога.- виконання психокорекційної програми;- аналіз її ефективності.

42. Поняття психокорекції, її мета та завданняПсихокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвиткуМетою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.Г. Онищенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.Психокорекція характеризується такими ознаками:- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

46.Предмет психології є психіка (від грец. psychikos - душевний) людини і тварини" тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології - це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язаними між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині.Психологія вивчає внутрішній психічний світ людини, психічні процеси, стани, властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності, становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки.Внутрішній психічний світ людини психологія розглядає як живий, неперервний процес, який формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.Психологічна наука вивчає такі психічні явища:- психічні процеси, до яких входять відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення, уява, почуття і т.д.;- психічні стани - уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;- психічні властивості - спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.Продукти психіки здійснюють взаємодію людини із довкіллям; допомагають людині орієнтуватись у середовищі, забезпечують її успіх в усіх видах діяльності (ігровій, навчальній, трудовій та ін.).Психіка пов'язана з активним відображенням людиною об'єктивного світу, зі створенням у свідомості людини картини світу, її образу, із знаходженням свого Я в об'єктивному світі, з адаптацією до середовища.Психічне відображення не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням світу. Це активне відображення, яке завжди належить суб'єкту і залежить від його особливостей. Психіка - це суб'єктивний образ об'єктивного світу.Психічному відображенню властиві такі особливості:- воно дає змогу об'єктивно відображати світ. Правильність відображення перевіряється практикою;- це змінне, динамічне явище, яке відображає минуле, теперішнє і майбутнє, може поглиблюватися та вдосконалюватись;- воно забезпечує доцільність поведінки та діяльності;- виражає індивідуальну своєрідність людини;- має випереджальний характер.- психічний образ - це ідеальне явище, тобто таке, що виникає та існує у психіці та свідомості людини, формується в процесі її активної діяльності;Структура психіка має три рівні: свідомий, підсвідомий, несвідомий.У кожної людини питома вага цих рівнів різна. Психіку розглядають як динамічну систему, яка постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.Отже, психологія - це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах.Завдання психологічної наукиПсихологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.1. Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і чинників розвитку розв'язують такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; 6) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.2. Діагностичні завдання мають на меті: 1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступеня зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.Для виконання діагностичних завдань психолог визначає конкретне завдання, підбирає відповідні методи збору даних, аналізує ці дані, інтерпретує, встановлює діагноз, здійснює психологічний прогноз.3. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Ці завдання виконують науковці-психологи, які працюють у спеціальних установах, та практичні психологи (які працюють у школі, промисловості, спорті тощо).Психологи, зокрема, консультують, допомагають людині обрати спеціальність, роботу, яка відповідала б її інтересам та здібностям, надають допомогу, пов'язану з процесами адаптації.Психокорекцію фахівці розуміють як діяльність, пов'язану з виправленням тих особливостей психічного розвитку, які за узвичаєною системою критеріїв не відповідають установленій нормі У психології методи корекції надзвичайно різноманітні.

37. Поняття про емоції і почуттяДіяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій і почуттів - позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів,сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від негативних вчинків.Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності. ".Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний вияв: "радість - горе", "любов - ненависть", "симпатія - антипатія", "задоволення - незадоволення". Полярні переживання мають яскраво виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, і астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму.Охоплюючи всі різновиди переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції можуть стати як позитивним чинником життєдіяльності, посилюючи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.Відомий фізіолог П. К. Анохін встановив, що емоції, саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань.Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як потрібність у чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб і обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.Потреби людини і тварини відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення. Це зумовлює відмінність емоцій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для людей та тварин -гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони набули суто людських рис, своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише людині.Емоції та почуття людини взаємопов'язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв'язку із ставленням до неї та її результатів, а емоції і почуття також стимулюють людину до діяльності, додають їй снаги, стають внутрішньою спонукою, її мотивами.

31. Класифікація методів психологічного дослідження Метод (від грецьк. - шлях дослідження, теорія, навчання) - це спосіб досягнення якої-небудь мети, рішення конкретного завдання; сукупність прийомів і операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності.Психологічні методи дослідження - це основні прийоми і засоби одержання наукових знань про психічну реальність.Найбільш визнаної є класифікація методів, запропонована Б.Г. Ананьєвим, який у свою чергу спирався на класифікацію болгарського вченого Г. Пирьова. Б.Г.Ананьєв видшив чотири групи методів відповідно до основних етапів організації і проведення наукового дослідження.1. Організаційні методи. Дана група представляє методи, що застосовуються протягом усього дослідження і. що представляють різні підходи до його організації в цілому. До організаційних методів відносяться порівняльний, лонгитюдний і комплексний методи.Порівняльний метод припускає зіставлення досліджуваних об'єктів за різними ознаками, показниками. Порівняльним методом, наприклад, .виявляються відмінності в рівні розвитку учнів, ступінь сформованості учнівських груп, особливості поведінки учнів до і після виховного впливу.Лонгитюдний метоо передбачає багаторазові обстеження тих самих осіб протягом тривалого часу. Це дозволяє визначити індивідуальні особистісні особливості учнів, простежити динаміку розвитку досліджуваних властивостей особистості, наприклад властивостей мислення під час навчання, уваги і т.д.•Комплексний метоо дослідження полягає в розгляді об'єкта з позицій різних наук або з різних точок зору. Дослідження такого роду дозволяють встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного типу, наприклад між фізіологічним, психологічним і соціальним параметрами розвитку особистості.2.Емпіричні методи. Група методів безпосереднього або опосередкованого збору емпіричних даних про предмет дослідження. Це, насамперед, такі як загальнонаукові методи дослідження як спостереження й експеримент, а такожметоди, властиві психологічній науці - частковонаукові методи, такі як тести, опитувальники, аналізу процесу і продуктів діяльності, біографічний метод, метод експертних оцінок і інші.3.Методи обробки даних. До них відносяться кількісний - статистична обробка даних і якісний - диференціація даних по групам. їхній аналіз.4. Інтерпретаційні методи У цю групу входять генетичний - аналіз феномена в плані його розвитку з виділенням окремих фаз. стадій, критичних моментів і т.п. і структурний - виявлення зв'язку між психічними феноменами.

31. Класифікація методів психологічного дослідження Метод (від грецьк. - шлях дослідження, теорія, навчання) - це спосіб досягнення якої-небудь мети, рішення конкретного завдання; сукупність прийомів і операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності.Психологічні методи дослідження - це основні прийоми і засоби одержання наукових знань про психічну реальність.Найбільш визнаної є класифікація методів, запропонована Б.Г. Ананьєвим, який у свою чергу спирався на класифікацію болгарського вченого Г. Пирьова. Б.Г.Ананьєв видшив чотири групи методів відповідно до основних етапів організації і проведення наукового дослідження.1. Організаційні методи. Дана група представляє методи, що застосовуються протягом усього дослідження і. що представляють різні підходи до його організації в цілому. До організаційних методів відносяться порівняльний, лонгитюдний і комплексний методи.Порівняльний метод припускає зіставлення досліджуваних об'єктів за різними ознаками, показниками. Порівняльним методом, наприклад, .виявляються відмінності в рівні розвитку учнів, ступінь сформованості учнівських груп, особливості поведінки учнів до і після виховного впливу.Лонгитюдний метоо передбачає багаторазові обстеження тих самих осіб протягом тривалого часу. Це дозволяє визначити індивідуальні особистісні особливості учнів, простежити динаміку розвитку досліджуваних властивостей особистості, наприклад властивостей мислення під час навчання, уваги і т.д.•Комплексний метоо дослідження полягає в розгляді об'єкта з позицій різних наук або з різних точок зору. Дослідження такого роду дозволяють встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного типу, наприклад між фізіологічним, психологічним і соціальним параметрами розвитку особистості.2.Емпіричні методи. Група методів безпосереднього або опосередкованого збору емпіричних даних про предмет дослідження. Це, насамперед, такі як загальнонаукові методи дослідження як спостереження й експеримент, а такожметоди, властиві психологічній науці - частковонауковіметоди,такіяктести,опитувальники, аналізу процесу і продуктів діяльності, біографічний метод, метод експертних оцінок і інші.3.Методи обробки даних. До них відносяться кількісний - статистична обробка даних і якісний - диференціація даних по групам. їхній аналіз.4. Інтерпретаційні методи У цю групу входять генетичний - аналіз феномена в плані його розвитку з виділенням окремих фаз. стадій, критичних моментів і т.п. і структурний - виявлення зв'язку між психічними феноменами.

30. Технологія психологічної експертизи в організації Сьогодні використовуються декілька видів експертизи, які можуть бути класифіковані за різними критеріями., як «вид професійної діяльності, експертизу якої здійснює практичний психолог», відповідно до якого виділяють педагогічну експертизу, управлінську, та медичну.Також можливе виділення видів експертизи відповідно до проблем, які досліджує психолог, завдяки чому виділяють конфліктологічну експертизу, гуманітарну та ін.Психологічну експертизу управлінської діяльності можна визначити як процес аналізу й оціночних суджень психологів-екс-пертів, щодо професійної компетентності та особистіспих якостей менеджерів і персоналу організації, особливостей ЇЇ діяльності та розвитку, рефлексію особистістю (групою, організацією) власної діяльності, спілкування з позицій результативності. в процесі експертизи поєднуються два важливі з погляду психологи аспекти:а) оцінка особливостей діяльності та розвитку особистості (групи, організації) експертами — фахівцями, які добре знаються на виду діяльності, що оцінюється;б) самооцінка результативності діяльності власне особистістю, представниками групи (організації).Важливу роль при проведенні експертизи відіграє процедура відбору самих експертів за певними критеріями (рівень професійної підготовки, досвід вирішення певного класу психологічних проблем, напрямку, кількісні та якісні показники результативності діяльності тощо).Експертиза може проводитися з метою:• визначення ефективності діяльності та управління організацією (за дорученням вищого органу управління або опікунської організації);• визначення рейтингу діяльності організації (в процесі проведення різних відомчих, національних конкурсів);• визначення результативності управлінських рішень керівників відділів (управлінь) організації;• виявлення переваг та недоліків нових управлінських технологій;• визначення особливостей нового режиму діяльності організації;• з´ясування особливостей розвитку колективу організації;• визначення особливостей діяльності працівників організації (у процесі проведення атестації та просування па посаді);• з´ясування особливостей нових способів оцінки діяльності працівників організації та системи забезпечення їх позитивної мотивації тощо.Психологічна експертиза управлінської та професійної діяльності в організації також може класифікуватися за різними критеріями:• за типом: групова й індивідуальна, зовнішня і рефлексивна;• за формою контакту: очна та заочна;• за формою пред´явлення матеріалу: усна та письмова;• за ставленням до об´єкта: відкрита, закрита та напівзакрита;• за способами отримання інформації: пряма та опосередкована;• за суб´єктами здійснення: зовнішня, внутрішня, самоекспертиза;• за цілями та функціями: експертиза, що лише констатує; експертиза, що прогнозує; експертиза, що формує та розвиває.Використання того чи іншого виду психологічної експертизи в організації залежить від конкретних завдань, які вирішує організаційний психолог, а також від певної професійної ситуації, в якій той знаходиться.

36. Технології переговорів та посередництва у залагодженні конфліктів.Застосовуються такі засоби розв'язання конфлікту:— силове розв'язання;— розв'язання за вироком;— коопераційне розв'язання.При силовому розв'язанні конфлікту мета може досягатися шляхом перемоги одного з учасників конфлікту внаслідок боротьби, а також примусу керівником( дискредитація, звільнення, пониження на посаді, позбавлен­ня винагороди тощо).Розв'язання конфлікту за вироком досягається винесенням рішення (вироку) шляхом:— випадкового рішення (жереб і т. ін.);— рішення більшості (голосування);— арбітражного рішення (рішення комісій з примирення, комісій із трудових спорів і т. ін.).Коопераційне розв'язання конфлікту передбачає спільну роботу учасників конфлікту над його розв'язанням.Способи розв'язання:— посередницьке розв'язання;— розв'язання шляхом переговорів;— спільне розв'язання проблеми.При посередницькому розв'язанні залучається третя сторона, що має довіру і розв'язує конфлікт шляхом переговорів з конфліктуючими сторонами. При спільному розв'язанні проблеми конфліктуючі сторони, відмовившись від застосування силових засобів і переговорів, досягають взаємної згоди, враховуючи принципи рівноправності та взаємоповаги Компроміс - мистецтво розділити пиріг так, щоб кожний повірив, що йому дістався найбільший шматокСутність психологічного посередництва у міжособистісних конфліктах - це участь психолога у комунікативному процесі, спрямованому на створення такої ситуації у взаємодії учасників конфлікту, яка сприяє пом'якшенню їхнього протистояння та виникненню згоди Відмінність полягає насамперед у тому, що психологу доводиться працювати з людьми, які пов'язані між собою тривалими стосунками. Тому його робота має бути спрямована не лише на пошук взаємоприйнятного рішення, а й на відновлення та збереження взаємин між учасниками конфліктної ситуації.Н.В. Гришина що процес чітким принципам:1) посередник нейтральний, він не виносить власних оцінок та суджень, не приєднується до сторін конфлікту;2) посередник працює з процесом та не впливає на характер рішень, які приймаються;3) посередник стимулює перехід учасників обговорення від конфронтації до домовленостей;4) посередник забезпечує захищеність учасників переговорів;5) посередник несе відповідальність за процес, але не за характер рішень, які приймаються.психологічне посередництво спрямоване не на прийняття рішення щодо проблеми, а на організацію взаємодії між учасниками, під час якої і буде прийняте те чи інше рішення. Переговори Основні принципи організації переговорного процесу в ситуації класового конфлікту сформулював Р. Дарендорф:1. Кожна з конфліктуючих сторін повинна визнати за опонентом право мати свої погляди. З цього не випливає, що ці погляди стають справедливими для опонента.2. Учасники конфлікту повинні визнати наявність суперечностей і протистоянь. Заяви про повну спільність інтересів і розуміння ситуації є або демагогією, або спробою задавити опонента, нав’язавши йому свою правду.3. Всі учасники визнають певні правила взаємодії сторін, особливо рівність у процедурі переговорів.4. Регулювання переговорів забезпечується соціальними інститутами парламентського типу, які:а) мають повноваження;б) мають монополію на представництво інтересів своєї сторони;в) приймають рішення, що є обов’язковими;г) діють демократично...Необхідно наголосити, що коопераційне розв´язання конфлікту є найбільш складним способом, оскільки, крім перетворення об´єктивної конфліктної ситуації (як це спостерігається за силового розв´язання конфлікту чи розв´язання за допомогою третьої сторони), він передбачає ще й перетворення самих учасників конфлікту (зміну їх інтересів, потреб, установок тощо).

72.Соціально-психологічний клімат Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості соціально-психологічного клімату. Так, Б. Д. Паригін зазначає, що соціально-психологічний клімат — "один із вирішальних чинників успішної діяльності людини в усіх сферах життя суспільства" . Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. Ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу): Суб'єктивні ознаки:• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного; • доброзичливість і ділові претензії; • вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб; • відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу; • достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі; • високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба; • усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів. Об'єктивні ознаки: • високі показники результатів діяльності; • низька плинність кадрів; • високий рівень трудової дисципліни; • відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо. І хоча кожен колектив має своє, неповторне обличчя, стиль, інтереси, згадані ознаки майже універсальні для будь-якого колективу. Загальні фактори формування соціально-психологічного клімату: • характер виробничих відносин того суспільства, складовою частиною якого є група; • організація й умови трудової діяльності; • специфіка й особливості роботи органів управління та самоврядування; • стиль і характерологічні форми керівництва; • соціально-психологічні, тендерні та демографічні особливості групи; • чисельність групи тощо. Вирізняють такі основні фактори формування соціально-психологічного клімату: • фактори макросередовища; • фактори мікросередовища. Говорячи про фактори макросередовища, які впливають на психологічний клімат ззовні До таких факторів належать: • соціально-психологічні тенденції науково-технічного прогресу; • особливості суспільно-економічної формації на конкретному етапі розвитку суспільства; • особливості діяльності органів управління, вищих за рівнем; • соціально-психологічні особливості територіального району, в якому функціонує організація, тощо. Фактори мікросередовища; основні з них такі: • особливості матеріально-економічних, технологічних та організаційно-управлінських умов праці в колективі та ступінь задоволення людей цими факторами; • особливості формальної структури в колективі та її співвідношення з неформальною; • стиль керівництва керівника колективу; • рівень психологічної культури керівника та співробітників тощо. Отже, основними факторами, які впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі, є зміст праці та ступінь задоволення людей роботою; умови праці та побуту, задоволеність ними; ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків зі співробітниками; стиль керівництва, особистість керівника, а також те, чи задоволений він співробітниками. З метою формування та поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі (фірмі) бажано проводити тренінги, з допомогою яких психологи навчали б членів колективу і керівників високій культурі взаємодії та спілкування. Найбільш ефективними є такі форми тренінгів, як тренінг поведінковий, тренінг чутливості, тренінг рольовий, відеотренінг та ін.

33.Технологія психолого-управлінського консультуванняКонсультування (лат. consultatio — звертання за порадою) — спеціально організований процес спілкування психолога-консультанта з керівником, групою службовців, спрямований на розгортання та просування можливих для них змін у певний період.Управлінське консультування — системна допомога організаціям, управлінським кадрам у вдосконаленні практики управління, підвищенні як індивідуальної продуктивності, так і ефективності діяльності організації загалом. Управлінське консультування як метод вдосконалення управлінської практики використовують різні організації та їх керівники у різних сферах управління: 1) консультування із загальних питань управління (визначення стратегії та основних етапів розвитку організації, формування організаційної культури тощо);2) консультування з питань управління фінансовою діяльністю організації 3) консультування з проблем управління маркетингом (визначення стратегії маркетингу, обґрунтування заходів щодо його здійснення та ін.); 4) консультування з проблем управління людськими ресурсами та їх розвитку (власне психолого-управлінське консультування).Особливості психолого-управлінського консультування., воно реалізує свої послуги керівникам щодо планування людських ресурсів, кар'єри керівників, комплектування штатів, розвитку кадрового потенціалу, пошуку працівників на керівні посади та ін. Психолого-управлінське консультування несе найбільше “психологічне навантаження”, маючи основним об'єктом аналізу та впливу людський чинник, тобто конкретних людей з їх індивідуально-психологічними особливостями, що так чи інакше впливають на ефективність управлінської діяльності та управління загалом. Здійснюють його— психологи-консультанти.До сфери компетенції консультантів з посадового просування належать проблеми планування кар'єри керівників, що допомагає з'ясувати кар'єрні цілі та способи їх досягнення, засвоїти техніки та методики прийняття найоптимальніших управлінських рішень; і охоплює такі етапи— всебічне оцінювання знань, навичок, поведінки керівника;— створення консультантом атмосфери довіри та відвертості;— спільний аналіз керівника і консультанта кар'єрних домагань і можливостей їх реалізації— визначення кінцевої мети і проміжних варіантів;— підготовка плану заходів, заснованого на виявлених потребах у знаннях та навичках;— контроль за виконанням плану.Особливості консультування, зорієнтованого на соціально-психологічні проблеми організації, Спрямоване воно на вдосконалення стилю й методів управління, систематизацію поведінки керівника в конфліктних ситуаціях, взаємин із підлеглими, колегами, вищим керівництвом тощо.До основних завдань соціально-психологічного консультування кадрів управління належать:— психодіагностика особистісно-професійних якостей та емоційно-психологічного стану управлінців;— корекція особистісних обмежень керівників;— психотерапевтична робота з метою попередження та усунення стресових станів, нервово-психічних розладів управлінців;— діагностичне оцінювання соціально-психологічного стану справ в організації та інформування про це керівників;— організація і проведення тренінгів, семінарів, конференцій та інших навчальних заходів, консультування під час переговорного процесу;— рекомендації щодо розроблення програм, проектів, рішень, спрямованих на вдосконалення діяльності організації та її співробітників;— сприяння керівництву в раціональному формуванні персоналу, розподілі функцій між працівниками.Персональне консультування особливу увагу приділяє профілактиці регресивного розвитку керівника, види персональних консультацій:1. Пасивне консультування. Передумовою його є прагнення керівника висловитися про свої проблеми, знайти співучасть, підтримку, визнання того, що труднощі є справді суттєвими. відбувається у формі монологу керівника, а роль психолога зводиться до уважного вислуховування та вмілої підтримки бесіди.2. Цілеспрямоване індивідуальне інформування про результати психологічних досліджень. отримання керівником додаткових знань про себе та свою діяльність. 3. Формуюче консультування. Найефективніше воно для новопризначених керівників, а також за миттєвої зміни системного оточення..4. Консультування з метою корекції. Спрямоване на зміну стилю управління, управлінської концепції, відносин в організації, установок та ін .

47. Особистість у соціальній групі, її статус і ролі Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.Соціальний статус — це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язківУ наш час під поняттям "статус" розуміють соціальне становище людини у суспільстві. Соціальне становище — поняття набагато ширше, адже цим поняттям охоплюється і економічне становище людини (заможний рантьє, низькооплачуваний працівник), і його професійне становище (лікар, шофер), і політичне становище (член демократичної партії, безпартійний), і демографічні особливості людини (вік, стать).Виділяють чотири основних складових для описання поняття "статус":-назва статусу (звичайно складається з одного слова: дівчина, офіцер, сестра та ін.);-визначення статусу (описує суть статусу та його місце у суспільстві чи у конкретній групі. Наприклад, сантехнік — працівник, який виконує роботу, пов'язану із обслуговуванням водопровідних і каналізаційних мереж);-зміст статусу — сукупність прав і обов'язків носія статусу;-ранг статусу — місце певного статусу в соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке; вище за одні статуси і нижче за інші).Статус — це позиція людини у соціальному просторі. Кожна людина має багато статусів, оскільки є членом багатьох груп (син, студент, юнак, читач бібліотеки, споживач та ін.). Але в статусному наборі обов'язково виділяється головний. Для чоловіків він найчастіше (але не обов'язково!) є пов'язаний із місцем роботи (директор, президент, шофер), а для жінок — із сім'єю (мама, дружина). Часто домінуючим статусом є вік, який визначає очікувану поведінку його носіїв і ймовірну реакцію інших (уявіть собі, наприклад, що дідусь починає себе поводити як підліток і якою буде реакція оточуючих на такий стиль поведінки).Статуси є природжені (чоловік, негр, українець) і набуті (студент, шофер, батько).Іноді можливе неспівпадіння статусів. Це трапляється за таких умов:коли індивід має високий статус в одній соціальній групі і низький — в іншій. Наприклад, високооплачуваний банкір ймовірно, але не обов'язково, матиме високий статус у власній родині або в групі футболістів-аматорів;коли права й обов'язки одного статусу суперечать виконанню обов'язків іншого (статус хорошої матері та дружини й ефективного працівника).Неспівпадіння статусів часто призводить до серйозної особистої драми.Соціальна роль — модель поведінки, орієнтована на певний статус. її ще називають динамічною стороною статусу. Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль — на поведінку властиву цьому статусові.Люди не можуть поводити себе як їм заманеться. Вони діють так, як, на думку оточуючих, повинен діяти носій цієї ролі. Соціальна роль неможлива без очікувань членів групи поведінки, властивої для носія певного статусу. Наприклад, учитель повинен себе поводити як учитель, а не як клоун чи міліціонер.Однак необхідність відповідності рольової поведінки носіїв певних статусів тим очікуванням суспільних груп зовсім не означає, що всі носії цього статусу будуть виконувати свою роль ідентично. Жоден вчитель не подібний на іншого, всі матері по-різному виконують свою соціальну роль та ін. Тобто в межах кожного статусу для особистості існує вибір свого варіанта рольової поведінки.

26.Періодизація розвитку психіки Психологічний вік виступає часовим аспектом індивідуального розвитку людини. Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки.. Визначають такі періоди вікового розвитку людини: • до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню); • перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку); • від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини); • від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм); • від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості); • від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою); • від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії); • від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу); • від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення); • від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження); • від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку); • від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням); • від 75 до 90 - старечий вік; • вище за 90 - довгожителі.

35.Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).Як розвивати творчі здібності обдарованих дітей- Підхоплюй думки учнів і оцінюй їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність та важливість .- Підкреслюй інтерес дітей до нового.- Заохочуй оперування предметами, матеріалами, ідеями.- Вчи дітей систематичній самооцінці кожної думки. Ніколи не відкидай її.- Виробляй у дітей терпиме ставлення до нових понять, думок.- Не вимагай запамятовування схем, таблиць, формул, одностороннього рішення.- Культивуй творчу атмосферу - учні повинні знати, що творчі пропозиції, думки клас зустрічає з визнанням, приймає їх, використовує.- Вчи дітей цінувати власні та чужі думки. Важливо фіксувати їх в блокноті. - Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, це необхідно попередити.- Пропонуй цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї. Розсіюй страх у талановитих дітей.- Стимулюй і підтримуй ініціативу учнів, самостійність. Підкидай проекти, які можуть захоплювати.- Створюй проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.- Створюй в школі періоди творчої активності, адже багатого геніальних рішень зявляється в такий момент.- Допомагай оволодівати технічними засобами для записів.- Розвивай критичне сприйняття дійсності.- Вчи доводити починання до логічного завершення- Впливай особистим прикладом. • Під час занять чітко контролюй досягнуті результати та давайзавдання підвищеної складності, створюй ситуаціїсамоаналізу, самооцінки, самопізнання.•Залучай до роботи з розробки та впровадження власнихтворчих задумів та ініціатив.•Використовуй творчу діяльність вихованців при проведеннірізних видів масових заходів, відкритих та семінарськихзанять, свят.•Активно залучай до участі в районних, обласних,Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.•Відзначай досягнення вихованців, підтримуй та стимулюйактивність, ініціативу, пошук.•Памятай, що учень "... це не посудина, яку потрібнонаповнити, а факел, який треба запалити" (К.Д. Ушинський). - Немає необдарованих дітей - є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-яка здібність потребує розвитку.

71.Психіка і свідомість особистостіУ процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість.Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним буттям людей і трудовою діяльністю, що спричинили її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.Разом з двома джерелами поведінки (спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.Характерними структурними компонентами свідомості є:1) знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку у людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта - "Я" та об'єкта - "не Я", протиставлення себе як особистості об'єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;3) цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;4) ставлення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.Виокремлення та протиставлення себе предметам - світові, природі і суспільним явищам, а також переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе - основні функції самовиховання людини.Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її.Свідомість людини характеризується активністю. Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, думок, переживань і психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявляється у:1) самоспостереженні;2) критичному ставленні до самої себе;3) оцінці своїх позитивних і негативних якостей;4) самовладанні;5) відповідальності за свої вчинки.Людині властиві також і неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматичні дії, потяги тощо). Але несвідоме включається у свідоме і завдяки цьому може контролюватися людиною.Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях.Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи - корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) в собі всю діяльність організму й керує нею.

77.Теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин (від латів principium —

основа, початок) — один з методологічних принципів психології, що пояснює детерміацію розумових процесів у свідомості індивіда (А. Н. Леонтъев), а також міжособових процесів в групах (А. В. Петрівський) змістом, цілями і цінністю здійснюваної діяльності. На основі принципу деятельностного опосредования і ідеї рівневої організації розвитку групи була побудована типологія груп Спеціальна соціально-психологічна концепція, що розглядає міжособові стосунки у будь-якій досить розвиненій групі як опосередковані змістом і цінностями діяльності. Розроблена А. В. Петроівським і спочатку була названа "стратометрической концепцією". Діяльнісне опосередковування розуміється як системотворну ознаку колективу, що визначає його найважливіші соціально-психологічні характеристики. Здійснюючи свою мету в конкретному предметі діяльності, група тим самим змінює себе, удосконалює свою структуру і перетворить систему міжособових стосунків. Звернення до опосередковування міжособових стосунків спільної діяльності дозволило зрозуміти характер групової диференціації і інтеграції, побудувати типологію груп і виявити особливості груп вищого рівня розвитку (колективів), показавши їх принципові якісні відмінності (з використанням кількісних індексів) від інших малих груп; орієнтувати психолога-практика на з'ясування значимих параметрів групового розвитку, сприяючи тим самим рішенню завдань діагностики групи і прогнозування результатів її діяльності, побачити складний, багаторівневий ("стратометрический") характер структури міжособових стосунків і необхідність обліку отнесенности виявлених в дослідженні явищ до конкретного рівня (страте) групових процесів, охарактеризувати колектив як спільність, де індивід дістає найбільш сприятливі можливості. Вступаючи в спілкування і взаємодію усередині цієї групи, люди виявляють свої стосунки один до одного, які грунтуються на двоякого роду зв'язках. У одному випадку взаємодія може базуватися на безпосередніх стосунках між людьми: симпатії або антипатії; податливості до дії іншого або інших людей або стійкості до цих дій; активному спілкуванні або замкнутості, ізольованості; сумісності з іншими людьми по психофізіологічних особливостях або відсутності такої сумісності і т. д. У деяких конкретних групах, якщо в них відсутні або слабо виражені загальні, прийняті і стверджувані усіма членами групи мети, завдання і цінності (ідеали, переконання, оцінки), які могли б опосередковувати особисті взаємовідносини, подібна взаємодія є переважаючою. У іншому випадку взаємодія має опосередкований характер: взаємовідносини між членами групи опосредствуются прийнятими в ній цінностями і оцінками, важливими для усіх завданнями і цілями спільної діяльності. Цей тип взаємодії найбільш характерний для колективів, т. е. для такого роду груп, які об' єднуються загальними цінностями, цілями і завданнями діяльності, значимими для групи в цілому і для шкірного її члена окремо. Від характеру покладу міжособових взаємовідносин може бути представлена певна ієрархія контактних груп, яка припускає поступове ускладнення і зміну взаємовідносин і зростання рівня опосередкованості взаємодії індивідів. I. Дифузна група - міжособові стосунки існують, але не опосредствуются змістом групової діяльності. II. Асоціація - міжособові стосунки опосредствуются особово значимим для шкірного змістом групової діяльності. III. Корпорація - міжособові стосунки опосредствуются особово значимим, але асоціальним після своїх установок змістом групової діяльності. IV. Колектив - міжособові стосунки опосредствуются особово значимим і суспільно цінним змістом групової діяльності.

1.Поняття про мовлення, його психологічні особливості

2.Співвідношення спілкування і спільної діяльності

3.Особливості технології роботи психолога на підприємстві.

4.Основні напрямки психології XX ст.: біхевіоризм

5.Поняття спільної діяльності та її особливості

6.Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної

служба системи освіти.

7.Основні напрямки психології XX ст.: психоаналіз

8.Поняття про психологічний вплив, їх види й фактори.

9.Технології роботи психолога в організаціях малого бізнесу.

10.Основні напрямки психології XX ст.: гештальтпсихологія

11.Психологічні особливості педагогічного спілкування

12.Профілактична робота практичного психолога.

13.Основні напрямки психології XX ст.: радянська психологія

14.Психологічні особливості міжособистісних конфліктів

15.Просвітницько-пропагандистська робота практичного психолога.

16.Поняття про творчу діяльність, її етапи.

17.Характеристика проблем особистості у роботах Г.С.Костюка.

18.Структура, напрямки та форми діяльності

шкільної психологічної служби в Україні.

19. Мозок і психіка.

20.Вплив соціальних груп на розвиток особистості

. Етапи входження особистості у соціальну групу.

21.Принципи й умови технології психологічного консультування..

22.Поняття про лідерство у соціальній психології.

23. Методики активізації.творчості особистості.

24.Технології роботи психолога в сфері освіти.

25.Свідомість і несвідоме у структурі психіки.

26.Періодизації психічного та особистісного розвитку.

27.Види технологій психологічного консультування.

28. Культурно-історична концепція

розвитку психіки Л.С.Виготського .

29.Творчий потенціал особистості.

30.Технологія психологічної експертизи в організації.

31.Методи психологічного дослідження.

32.Періодизація розвитку особистості за Е.Еріксоном.

33.Технологія психолого-управлінського консультування.

34. Психологічні особливості пам'яті.

35.Психолого-педагогічніумови.розвитку творчої особистості.

36.Технології переговорів та посередництва у'залагодженні конфліктів.

37.Поняття про емоційно-почуттєву сферу особистості.

38.Теорія особистості у психоаналізі.

39. Інтерв'ю як технологія психоконсультування.

40.Психологічні особливості волі.

41.Теорія особистості в гуманістичній психології (А.Маслоу).

42.Технологія психокорекції, її мета та завдання.

43.Діяльність як особлива форма активності людини.

44.Теорія особистості Курта Левіна

45.Способи і прийоми технології психологічної корекції.

46.Пcиxoлoгiя як наука.

47.Особистість у соціальній групі, її статус та ролі.

48. Особливості технології психокорекції у роботі психолога з дітьми.

49.Психологічні особливості сприймання.

50.Теорія особистості в індивідуальній психології А.Адлера.

51.Технологія психотерапії. її специфіка, мета та завдання.

52.Поняття про спілкування, його структура, рівні, засоби.

53Самосвідомість особистості: образ Я, самооцінка, Я-концепція.

54.Загальна характеристика технологій психотерапії.

55.Поняття про соціальні групи, їх класифікація.

56. Теорія особистості в аналітичній психології К.Г.Юнга.

57.Технологія групової психотерапії..

Поняття психотерапевтичної групи.

58. Уява як пізнавальний психічний процес.

59.Поняття про характер особистості, його структура.

60.Психодинамічні технології психотерапії.

61.Поняття про темперамент, його властивості й типи.

62.Предмет, задачі та структура соціальної психології.

63.Технології психотерапії у біхевіоризмі.

64 Поняття про психіку.

65.Колектив як соціальна група вищого рівня розвитку.

66.Технології психотерапії у гуманістичній психології.

67.Психологічні особливості уваги.

68.Поняття про особистість, її трактування в радянській психології.

69.Особливості сім'ї як малої соціальної групи.

70.Відчуття: загальні властивості, класифікація.

71.Поняття про розвиток психіки і формування особистості, їх взаємозв'язок.

72. Соціально-психологічний клімат у колективі -

73.Поняття про мислення.

74.Структура особистості .

75.Конфліктні ситуації у системі вчитель-учень. Причини їх виникнення та шляхи подолання.

76.Поняття про здібності та обдарованість.

77.Теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин. (А.В.Петровський).

78. Поняття про внутрішній конфлікт особистості.

79. Поняття про міжособистісні взаємини.

80.Властивості творчої особистості.

81.Технології психотерапії у когнітивній психології.

82.філогенез психіки та основні його етапи.

83.Структура навчальної діяльност.Мотиви учіння.

84.Поняття про життєтворчість особистості.

84.Етичний кодекс практичного психолога.

86.Психологічні технології активізації творчості особистості

87.Соціально-психологічні феномени групового прийняття рішень

88. Цілі особистості. Рівень домагань

89. Засоби продуктивного мислення: аналогія, комбінування, інтелектуальне бачення, візуальне мислення.

90.Мотиви творчості особистості.