48. Доктрина стримування.

 

Головною перешкодою на шляху реалізації доктрини «Рах Аmericana» небезпідставно вважався Радянський Союз. Тож керівництво США зробило спробу ізолювати СРСР у систесмі повоєнних міжнародних відносин, проголосивши радянський режим «аномальним збоченням природного шляху суспільного розвитку».

На фактор суто геополітичного суперництва накладав­ся також ідеологічний антагонізм. Щодо Сполучених Шта­тів, то тут він дістав своє відображення в доктрині «стри­мування комунізму» (або просто «стримування»), яка зго­дом стала стратегією усього західного світу. Перше роз­горнуте обгрунтування доктрини містилося в секретній «довгій телеграмі» від 22 лютого 1946 р., яку направив до держдепартаменту радник посольства США в Москві, ма­ловідомий тоді дипломат Джордж Кеннан. Зміст її зво­дився до того, що мирне співіснування США і Радянсь­кого Союзу є неможливим, так само як і будь-яке спів­робітництво між ними у вирішенні міжнародних питань. Стверджувалося, що радянське керівництво націлене на «смертельну боротьбу із супротивником», готується зни­щити «традиційний спосіб життя» у Сполучених Штатах і відкидає будь-які компроміси. Радянський Союз зви­нувачувався в намірах вести постійну підривну діяльність проти західних держав і розширювати сферу свого конт­ролю. СРСР приписувалися, зокрема, агресивні плани Щодо Північного Ірану, Туреччини, частини Данії; в пер­спективі Д. Кеннан очікував радянських претензій щодо портів у Перській затоці та навіть Гібралтару. Що сто­сується ООН, то, як говорилося в телеграмі, СРСР праг­не використовувати її не для зміцнення загального миру, а лише для досягнення власних пілей та залишить органі­зацію, як тільки стане вважати, що вона більше не від­повідає його інтересам. Головний висновок «довгої телег­рами»— США необхідно перейти до «жорсткого курсу» Щодо СРСР, який має базуватися на «логіці сили»; саме Це Д. Кеннан і означав терміном «стрю.гування».

В липні 1947 р. Д. Кеннан, уже як начальник відділу політичного планування держдепартаменту США, надру­кував у журналі «Foreign Affairs» під псевдонімом «Ікс» статтю «Витоки радянської поведінки», яка стала першим публічним викладенням «доктрини стримування». Осно­ву статті становила теза про те, що США, як і весь західний світ, не можуть відчувати себе у безпеці доти, поки не буде ліквідовано соціалістичний лад у Радянсь­кому Союзі.

Отже, головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному:

• -     СРСР буде напромагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Централь­ної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні

партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати на­ціонально-визвольний рух з метою послаблення там по­зицій західних держав й заповнення «вакууму»;

- необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співто­вариство відносно реального стану справ у СРСР, про дії тоталітарного режиму;

- комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити пози­тивну й конструктивну програму повоєнного світу;

- необхідне гуртування країн Заходу для протидії ра­дянській загрозі.

Логічним продовженням запропонованої Д. Кеннаном «доктрини стримування», її подальшою конкрети­зацією стала позиція, яку найяскравіше уособлював то­дішній керівник Ради з планування політики держдепар­таменту США Пол Нітце. Вона дістала своє найповніше відображення та набрала характеру зовнішньополітичної доктрини в директиві Ради національної безпеки США № 68 (РНБ-68), затвердженій президентом Труменом у 1950 р. Автори РНБ—68 ототожнювали радянську тезу про перемогу комунізму в планетарному масштабі з праг­ненням СРСР «встановити свою абсолютну владу над рештою світу», хоча говорити в 1950 р. про наявність у Радянського Союзу практичних планів установлення сво­го панування над світом або, для початку, над Євразією було, м'яко кажучи, малопідставним.

Утім, остання теза не означає цілковитого заперечен­ня того, що Радянському Союзові було притаманне (як, власне, й іншим великим державам, включаючи США) прагнення до розширення сфери свого впливу. Звичайно, СРСР впливав на внутрішній розвиток тих країн, де він мав таку можливість, намагаючись створити режими за своїм образом і подобою; так само чинили й Сполучені Штати (досить пригадати, скажімо, роль штабу генерала Д. Макартура у виробленні повоєнної конституції Японії).

РНБ—68 містив і певну концептуальну невідповід­ність. З одного боку, в ньому стверджувалося, що США як вільне суспільство не прагне до «перетворення всіх інших суспільств на подібні собі»; з іншого ж, пропонува­лося, щоб політика й дії США були спрямовані на «до­сягнення фундаментальної зміни природи радянської системи». З одного боку, вимагалося, щоб Радянський Союз будував свої відносини з іншими країнами на ос­нові рівності та поважання їхніх прав, з іншого — йому самому відмовлялося у статусі рівноправного члена світо­вого співтовариства.

На доволі спірній посилці про реальність практичного втілення "радянської загрози" (притому в її військовому вимірі) базувалася головна рекомендація авторів РНБ-68 щодо необхідності всеосяжного форсованого нарощування військової могутності США та їхніх союзників. Як визнавав пізніше тодішній держсекретар Д. Ачесон, "ми прагнули так вразити колективний розум "найвищого керівництва", щоб президент не лише зміг прийняти рішення, а й щоб це рішення було втілене в життя".