23. Основні напрямки зовнішньої політики адміністрації л. Джонсона.

 

Доктрина "гнучкого реагування", взята офіційним Вашингтоном на озброєння на початку 1960-х років, діяла і у роки президентства Л.Джонсона. Він продовжив політику нормалізації відносин з СРСР: всупереч позиції конгресу надав московському урядові кредити на закупівлю хліба в американських фермерів; 1964 року оголосив доктрину "наведення мостів" (розвиток торговельних і гуманітарних зв'язків із деякими соціалістичними країнами), 1968 року підписав Договір про не-розповсюдження ядерної зброї, а під завісу свого урядування готувався до переговорів щодо обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1).

Діючи в дусі кеннедівського "Союзу заради прогресу", Л.Джонсон все ж 1965 року проголосив нову доктрину, названу його ім'ям (Доктрина Джонсона) яка передбачала право США на військові дії на латиноамериканському континенті з метою захисту своїх громадян". У зв'язку з цим у травні 1965 року амери­канський військовий контингент було введено на територію Домініканської Республіки, яка переживала серйозну політичну кризу.

У близькосхідному конфлікті, зокрема, під час шестиденної війни Ізраї­лю з арабськими країнами (5-10 червня 1967 року), американські збройні сили стали на бік Тель-Авіву і таким чином було знехтувано політику нейт­ралітету, започатковану ще Д.Ейзенхауером.

Фатальною для Джонсона і взагалі для американців стала в'єтнамська війна. Саме її безславний для США фінал призвів до забуття діяльності гла­ви Білого дому у внутрішній сфері, до одіозних оцінок його президентства.

Якщо корейська війна вибухнула в точно означений час, то у в'єтнамські події США втягувалися поступово. У липні 1954 року Франція замирилася з В'єтнамом. Сполучені Штати почали підтримувати Південний В'єтнам, проголошений республікою. В Сайгон прибуло кілька сот американських військових радників, які не мали права брати безпосередню участь у воєн­них діях.

Урядова політика Нго Дінь Д'єма у Південному В'єтнамі невдовзі вик­ликала загальне невдоволення: всіх своїх опонентів він вважав комуністами і тому у в'язницях опинилося чимало лібералів; зазнавала утисків буддистська більшість населення Це викликало посилення комуністичного опору у Південному В'єтнамі, учасники якого отримували допомогу з Півночі. Американці нази­вали їх в'єтконгвцями, вони ж Іменували себе "Національним фронтом виз­волення".

В листопаді 1963 року сім'ю Д'ємів усунули від влади у Південному В'єтнамі. Було створено Тимчасовий уряд.

Л.Джонсон. скориставшись сутичкою в 1964 році американських ко­раблів з північнов'єтнамськими у Тонкінській затоці, вдався 1968 року до прямої військової інтервенції, кількість американців у В'єтнамі склала 500 тисяч осіб. Але сухопутні американські війська не переходили 17-у пара­лель, тобто не вторгалися на територію Північного В'єтнаму, діяли вони у складі південнов'єтнамських збройних сил. Однак, уже в лютому 1965 року Джонсон віддав наказ про бомбардирування Північного В'єтнаму, розрахо­вуючи зламати опір Ханою. Результат виявився зворотній: СРСР та Китай значно збільшили допомогу Хо Шіміну (помер у 1969р.). На теренах Півден­ного В'єтнаму діяло на той час вже 50 тисяч північнов'єтнамських парти­занів. Особливо активізувалися вони в січні 1968 року, навіть обстрілювали із ракет Сайгон.

Починаючи з 1966 року, тема в'єтнамської війни домінувала в амери­канських засобах масової Інформації. Телевізійні канали день у день транс­лювали жахливі кадри війни. Американські втрати склали на кінець 1968 року 23 тисячі вояків, заяви ж Л.Джонсона. що США крокують дорогою перемог, звучали як глузування. До того ж війна забрала 25-27 млрд. доларів із 75 млрд. доларів військового бюджету.

Весною 1968 року почалися переговори між США і Північним В'єтна­мом, але згоди не було досягнуто.

Таким чином, успіхи реформаторського курсу Л.Джонсона перекрес лили невтішні наслідки в'єтнамської війни. Американське суспільство опи­нилося на грані соціального вибуху. В таких умовах восени 1968 року відбу­лися чергові президентські вибори. Шанс на перемогу отримала республі­канська партія.

Л.Джонсон. прагнучи підтримати кандидата від демократичної партії Х.Хемфрі, 30 жовтня 1968 року за п'ять днів до виборів оголосив про поча­ток мирних переговорів з Північним В'єтнамом. Але цього виявилося зама­ло для перемоги демократів.