53. Податки: суть, види, функції. Принципи і форми оподаткування.

. Податки – це обов язкові відрахування до державного і місцевого бюджетів юридичними і фізичними особами. Податкова система регламентується відповідними законодавчими актами, які встановлюють конкретні метоти і правила стягнення податків.

Об'єкт податку: доход або майно, з якого нараховується полаток (зарплата, прибуток, нерухоме майно). Суб’єкт: особа. Функції: 1.фіскальна ( ств. державної скарбниці для забезпечення існуван­ня держави та її установ, органів), 2. перерозподільна (податки є важливим інструментом розподілу і пе­рерозподілу фінансових ресурсів), 3.стимулююча (вилучення податків впливає на активізацію трудової і виробничої діяльності, краще використання основних виробничих фондів, стимулювання тих чи інших галузей виробництва завдяки створенню податкових пільг).

Види податків. Кожна країна мас свою податкову систему, проте існує три основні групи податків, які є спільними для всіх країн: за встановленням, за місцем їх використання і за принципами їх встановлення.

• Податки залежно від встановлення їх ставок розподіляють на пропорційні (грунтуються на твердих ставках, які встановлюють на однаковий у відсотковому відношенні до об'екта податку доход без урахування ди­ференціації величини; прогресивні (величина ставок залежить від зро­стання доходу), регресивні (передбачають зниження величини ставки податку зі зростанням доходу).

• За місцем використання податки класифікують на загальні, специфічні і місцеві. Загальні (використовують на фінансування поточних і капітальних вкладень з державного бюджету), специфічні (мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне страхування), місцеві (стягуються лише в межах певної території: ринковий збір, плата за паркування машин).

• За принципами встановлення податки поділяють на прямі (стягують із доходів або майна юридичних і фізичних осіб)та непрямі (надбавки до ціни товару або тарифу на послуги).

Принципи оподаткування: — обов'язковість; — оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості; — відносна стабільність у коротко- та середньостроковому періоді і гнучкість у довгостроковому періоді; — прогресивний характер оподаткування; — захист вітчизняного виробника; — уникнення подвійного оподаткування.

54. Попит на гроші та фактори, що визначають його параметри.

Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу ( а не потік грошей, що визначається на певний період). Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І.Фішера:

М V = PQ.

Загалом це рівняння свідчить, що кількість грошей необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва (ВНП) і обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V). При цьому гроші як засіб обігу не залежать від рівня відсотка. Операційний попит на гроші графічно можна зобразити так:

Кількість грошей в обігу (умов. гр. од.)

Тут гроші нагромаджуються з метою створення запасів купівельних і платіжних засобів, достатніх для задоволення поточних потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір цього запасу визначають поточною або операційною касою. Його наявність у необхідних розмірах створює значні зручності власникові, забезпечує його ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Попит на постійний запас грошей як форму багатства, що здатна примножити дохід (мотив завбачливості), і попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання додаткових доходів (спекулятивний мотив) зводиться до нагромадження купівельних ресурсів тривалішого характеру. За допомогою першого запасу можуть задовольнятися непередбачені потреби чи несподівані можливості, тобто він виконує роль страхового резерву.

У такому розумінні він наближається до характеру трансакційного запасу грошей, але довготриваліший і здатний приносити дохід.

Спекулятивний мотив попиту на гроші формує запас грошей для перетворення у високодохідний фінансовий актив. Ідею цього мотиву Дж. Кейнс використав як основу залежності попиту на гроші від зміни ставки відсотка та регулювання грошової маси як центрального інструмента грошово-кредитної політики.

Чинники, що впливають на величину попиту на гроші: Md = f ( g, P, R, B, I, O), де Md – обсяг попиту на гроші; g - реальний обсяг ВНП; Р – середній рівень цін; R – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи; В – обсяг багатства; І – рівень інфляції; О – очікування змін ринкової кон’юнктури. Ключовим чинником впливу на попит є зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). При макроекономічному підході попит на гроші пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: якщо попит на гроші підвищується, кожна грошова одиниця довше перебуватиме у окремого економічного суб’єкта, повільніше буде її обіг і навпаки: Md = f(V),де V –швидкість обігу. При мікроекономічному підході замість швидкості обігу грошей використовується чинник зміни норми відсотка. В міру зростання норми відсотка на альтернативні грошам активи, попит на гроші буде падати: Md = f(R),Де R – норма доходу на капіталізовані активи.

55. Поділ праці як основа розвитку товарного виробництва.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі. наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Там, де немає суспільного поділу праці, не може бути і товарного виробництва, товарно-грошових відносин. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів. Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Перший суспільний поділ праці, відбувся між скотарськими і землеробськими племенами. Другий суспільний поділ праці виник на основі відокремлення ремесла, тобто появи прообразу промисловості. Третій суспільний поділ праці ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. Особливо помітне значення для розвитку товарного виробництва мало виникнення галузей виробництва засобів виробництва для виробництва засобів виробництва. Поступово розвивається міжнародний поділ праці.

56. Поняття ринку, функції ринку.

Ринок — система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Ринок — невід'ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (7і — Г — Т та Г — Т — Г). Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів.

Ознаки:

1)економічна самостійність

2)кількість виробників на ринку достатня для задоволення платоспроможних потреб.

3)безпосередні горизонтальні зв'язки міх продавцем і покупцем.

4)економічна змагальність. Конкуренція— боротьба суб'єкти ринку за найповнішу реалізацію власних інтереси.

Найважливіші функції ринку такі.

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси — виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Попит і пропозиція товарів та механізм їх взаємоврівноваження в ринковій економіці.

Потреби та інтереси - рушійні сили економічного розвитку.

Правовий та економічний зміст власності.