1. Мікроеономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Розв'язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?-які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? - за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? - Хто отримає те. що вироблено? Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка - це погляд на економічні явища з точки зору суб'єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб'єктів.

2. Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки

Предмет мікроекономіки вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація. ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків. Метод - Сукупність засобів та прийомів пізнання суті еко­номічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів.

Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах).графічне зображення; моделювання. У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні та рівноважні. Оптимізаційні моделі застосовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів. Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними суб'єктами.

3. Корисність в економічній теорії і проблеми її виміру

Корисність - це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, шо споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність. Корисність блага – х-стика яка означає здатність екон. Блага задовольняти одну чи кілька людських потреб. З ординалістської точки зору К не підлягає кількісному виміру, тому блага як носії певної К споживача можуть бути виміряні тільки порядокво(черговість Блага для споживача). Кардиналісти допускають кількісний вимір К, воно умовне, оскільки немає чіткої визначеної одиниці виміру(ютелі). К – поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, інше може сприйматися як анти благо(чашка кави). Економічна теорія виходить з того що між корисністю та кількістю споживаних продуктів існує певний функціональний зв’язок – функція К як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем К. якого досяг споживач. U=F(Q_x, Q_y,…,Q_n). U – корисність. Q – обсяги відповідно спожитих товарів. TU – сукупна корисність, TU=F(Q) – ф-я від кількості спожитого блага.