- •1. Поведінка змінних і постійних витрат при змінах обсягів діяльності підприємства.
- •2. Класифікація витрат в управлінському обліку та характеристика основних видів.
- •3. Функція витрат та методи її визначення.
- •4. Класифікація витрат з метою визначення фінансових результатів та оцінки запасів.
- •5. Класифікація витрат з метою управління.
- •6. Поняття релевантного діапазону та його значення для аналізу поведінки витрат.
- •7. Порядок визначення функції витрат за методом аналізу бухгалтерськиї рахунків.
- •8. Порядок вивчення функції витрат за
- •10. Порядок обліку та розподілу непрямих (накладних) виробничих витрат.
- •11. Залежність організації управл.Обліку від принципів побудови плану рахунків.
- •12. Сутність, функції та основні завдання управлінського обліку.
- •13. Взаємозв`язок і відмінності фінансового і управлінського обліку.
- •14.Схема організації управлінського обліку при різних системах обліку.
- •15. Місце управлінського обліку в системі бухгалтерських рахунків України
- •16. Етапи становлення і розвитку управлінського обліку.
- •18. Особливості розвиненого директ – костингу, його переваги та можливості.
- •19. Сутність калькулювання неповної собівартості та її відмінність від калькулювання повної собівартості продукції.
- •20. Порядок визначення середньої та маржинальної собівартості продукції та їх значення для прийняття управлінських рішень.
- •22. Порядок визначення операційного прибутку в системах калькулювання за повними та змінними витратами.
- •21. Сутність калькулювання за змінними витратами.
- •23.Порядок узгодження різниці в сумах операційного прибутку, визначеного в системах калькулювання за повними та змінними витратами.
- •Характеристика зарубіжних методів обліку витрат і калькулювання: позамовного і попроцесного.
- •25.Сутність, зміст та завдання обліку витрат і калькулювання.
- •29.Об’єкти витрат і об’єкти калькулювання, визначення та приклади.
- •26.Порівняльна характеристика вітчизняних і зарубіжних методів обліку і калькулювання повної собівартості продукції.
- •28.Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
- •27.Характеристика і сфера застосування попередільного методу обліку витрат і калькулювання.
- •Характеристика і сфера застосування попередільного і нормативного методів обліку і калькулювання.
- •35,Вітчизняні методи визначення і обліку відхилень від норм витрат
- •40 Порядок розрахунку собівартості готової та реалізованої продукції.
- •41 Характеристика і сфера застосування простого (однопередільного) методу обліку витрат.
- •42 Характеристика і сфера застосування позамовного методу обліку витрат.
- •43 Відмінності в методиці оцінки собівартості напівфабрикату (готової продукції) та залишків нзв при використанні попередільного та попроцесного методів обліку витрат.
- •44. Сутність та сфера застосування калькулювання на основі діяльності (метод авс).
- •45. Відмінність калькулювання продукції при застосуванні напівфабрикатного та безнапівфабрикатного варіантів попередільного методу.
- •47. Порядок розподілу витрат допомыжних виробницт між цехами, що споживають їх послуги (роботи).
- •49 Порядок оцінки та обліку залишків нзв
- •52. Порядок розрахунку обсягу діяльності, необхідного для отримання бажаного прибутку і планування прибутку при певному обсязі діяльності.
- •46. Порядок розрахунку собівартості еквівалентної одиниці при застосуванні методу середньозваженої оцінки та методу фіфо.
- •48 Порядок оцінки та обліку браку та визначення втрат від браку
- •51 Методи визначення точки беззбитковості, їх коротка характеристика
- •53. Загальні принципи і припущення аналізу взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток”.
- •61.Функції бюджету та методи бюджетування.
- •54. Методи аналізу «витрати-обсяг-прибуток», їх коротка характеристика.
- •55. Особливості аналізу „витрати-обсяг-прибуток” в умовах багатопродуктових виробництв.
- •56. Порядок визначення запасу міцності та його застосування для прийняття управлінських рішень.
- •57.Порядок визначення фактора (коефіцієнта) операційного важеля та його застосування в управлінні витратами.
- •58.Особливості графічного методу аналізу взаємозв’язку «витрати-обсяг-прибуток».
- •60. Порядок складання і призначення операційних бюджетів.
- •62. Методика і техніка контролю за виконанням бюджетів.
- •63. Організація процессу бюджетування на підприємстві.
- •64. Класифікація бюджетів.
- •65. Порядок та послідовність складання фінансових бюджетів.
- •66. Порядок складання і призначення гнучких бюджетів.
- •67. Поняття про центри відповідальності та їх класифікація
- •68. Облік і оцінка діяльності центрів витрат
- •69. Облік і оцінка діяльності центрів інвестицій.
- •70. Облік і оцінка діяльності центрів прибутку.
- •73. Особливості стратегічного управлінського обліку: його становлення та розвиток.
- •77. Аналіз типових варіантів альтернативних рішень щодо припинення діяльності неприбуткового сегмента.
- •Аналіз типових варіантів альтернативних рішень: прийняття або відмова від спеціального замовлення
- •Аналіз типових варіантів альтернативних рішень: рішення про спеціальне замовлення.
- •76. Аналіз типових варіантів управлінських рішень: виробляти або купувати.
- •Поняття про релевантність облікової інформації та її вплив на прийняття рішень.
- •37. Відмінності в оцінці наявності та руху витрат і готової продукції на рах 23 і 26 при застосуванні нормативного методу та стандарт-кост
- •Особливості стратегічного управлінського обліку: його становлення та розвиток.
- •Зарубіжна методика визначення і обліку відхилень від норм витрат при застосуванні «стандарт-кост».
- •31.Порядок здійснення переоцінки залишків нзв при нормативному методі.
- •32.Основні відмінності вітчизняного нормативного методу обліку витрат від зарубіжного методу «стандарт-кост».
- •34.Порядок складання нормативної калькуляції.
18. Особливості розвиненого директ – костингу, його переваги та можливості.
Сучасний директ-костинг використовується у двох варіантах:
1) простий (класичний) директ-костинг
2) розвинутий директ-костинг
Оскільки простий директ-костинг має недоліки: блок неподільних постійних витрат не зможе бути покритий маржею за виробами, тобто підприємство потрапить у зону збитків; серед постійних витрат є такі, які можуть бути прямо віднесені на окремі вироби., зявився розвинутий директ-костинг, який виник завдяки тому, що виявлено блок специфічних постійних витрат, які можуть бути віднесені прямо на певні вироби, їх групи, центри відповідальності без умовного розподілу. Так виникло поняття сегментної маржі як різниці маржі та відповідної суми прямих постійних витрат, що відносяться до цього сегмента. Тому розвинутий директ-костинг, зберігаючи переваги простого директ-костингу, позбавився його основної вади завдяки врахуванню специфічних постійних витрат, пов'язаних з відповідними виробами або сегментами діяльності
Поняття «внесок продукту» (маржинальний дохід) набуло більшого поширення і дозволило визначити участь кожного виробу в покритті постійних витрат, які існують навіть при відмові від виробництва та реалізації цього виробу. Це дало можливість точніше визначити рентабельність виробу чи групи виробів, індивідуалізуючи витрати, які до нього відносяться. При цьому методі відхиляються від суворого дотримання змінної собівартості, бо собівартість у даному випадку включає не тільки змінні витрати, але й частину прямих постійних витрат.
С уттєвою відмінністю розвинутого директ-костингу від простого є те, що модель «витрати — випуск» стала діяти не тільки у центрах відповідальності на самому підприємстві, але й за його межами, що привело до необхідності визначення фінансових результатів (марж, напівмарж) за сегментами діяльності. Розвинутий директ-костинг дозволив посилити контроль у виробництві, бо забезпечив одержання інформації про результати діяльності кожного підрозділу (сегменту), зумовивши при цьому чітку відповідальність керівників різних рівнів за показники своєї роботи.
Відмова від умовного розподілу загальних витрат приводить до виникнення категорії «напівмарж за рівнями»: виробами, групами виробів, цехами, підприємством. У зв'язку з цим основою організації обліку за методом розвинутого директ-костингу стало виділення сегментів діяльності та визначення результатів за даними сегментами.
19. Сутність калькулювання неповної собівартості та її відмінність від калькулювання повної собівартості продукції.
Калькулювання за неповними витратами передбачає поділ витрат на змінні й постійні. Перші відносяться на калькуляційні одиниці, другі — розглядаються як витрати звітного періоду. Обґрунтуванням даного трактування витрат є той факт, що більшість постійних витрат пов'язані не з обсягом випуску продукції, а з іншими факторами, що повинно відображати їх облікове трактування.
Включення в собівартість продукції постійних витрат викликати плутанину в оцінці їх поведінки і навіть величини. При повному калькулюванні збільшення (зменшення) обсягу випуску спричинить зростання (зниження) суми розподілених постійних накладних витрат, що створює помилкове враження про реальну зміну суми понесених витрат відповідно до зміни обсягу випуску продукції. Тобто постійні витрати поводять себе як змінні. Таке трактування витрат може призвести до прийняття рішення, яке виявиться небажаним з фінансової точки зору.
Різне трактування постійних виробничих накладних витрат і обране групування витрат знаходять відображення у звіті про прибутки та збитки. При повному калькулюванні всі витрати, які беруть участь у формуванні обсягу реалізованої продукції (прямі й непрямі, постійні та змінні) включаються у розрахунок собівартості цієї продукції, а отже, і у визначення валового прибутку, тобто прибуток характеризується як виручка мінус всі витрати, пов'язані з випуском продукції і понесені для створення обсягу реалізованої продукції.
При калькулюванні за неповними витратами в розрахунок собівартості реалізованої продукції, а отже, і у визначення маржинального доходу (внеску) включаються лише змінні витрати. Тобто виручка за мінусом усіх змінних витрат дає маржинальний дохід на покриття постійних витрат, забезпечуючи таким чином внесок у суму прибутку.
Проте використовувати калькулювання п за неповними витратами при аналізі рішень слід обережно. Річ у тім, що припущення про відсутність реакції всіх постійних витрат на прийняття рішень умовне, тобто воно коректне лише в короткому періоді. в довгостроковому періоді ці витрати змінюються.
Порівнюючи переваги і недоліки обох систем калькулювання більшість зарубіжних авторів роблять висновок, що жодна з них не має абсолютної переваги. На практиці найбільш поширене повне калькулювання. Для багатьох організацій такий вибір продиктований вимогами публічної звітності, а для решти основним аргументом виступає бажання знати «повну» собівартість