3.1Визначення екологічної стійкості земельних ресурсів господарства

1. Розрахунок екологічної структури угідь

Розрахувати % орних земель від загальної площі і провести порівняння відповідно існуючих норм (таблицею 3.1.1.) Провести оцінку відповідно цього показника.

Таблиця 3.1.1 Оптимальна площа орних земель від загальної для різних зон України.

Зона	% орних земель від загальної площі
Полісся	15-25
Лісостеп, Північний Степ	40-45
Південний Степ	35-40
Сухий Степ	25-35

% _{орних земель}= S _{орних земель} /S_{загальна} = (894/1089)*100 = 82,09 %

Висновок: Відсоток орних земель від загальної площі становить 82,09 %. Дана величина більша за оптимальну у 2рази.

3.1.2Визначення екологічної стійкості угідь

Екологічна стійкість угідь (ЕСУ) розраховується як відношення площі нестабільних до умовно стабільних угідь.

ЕСУ =Sн / Sу.с., де,

Sн - нестабільні угіддя (рілля), га;

Sу.с. - умовно стабільні (сіножаті, пасовища, ліси, чагарники, болота тощо), га;

ЕСУ<1—екологічно стійкі угіддя;

ЕСУ=1—умовно стійкі угіддя;

ЕСУ>1—екологічно нестійкі угіддя.

ЕСУ =Sн / Sу.с = 894/1089 =0,82

Висновок: Дані угіддя господарства за класифікаціею є екологічно стійкими

3.1.3Встановлення потенційної небезпеки ерозійних процесів грунту

Визначити даний показник на основі нормативів непрямої оцінки ерозійної небезпеки: розораності території, співвідношення площ під ріллею і стабільними земельними угіддями, еродованістю ріллі, розораністю земель на ухилах >2°. Провести оцінку згідно з нормативами, що наведені у таблиці 3.1.3.

Таблиця 3.1.3 Нормативи для непрямої оцінки ерозійної небезпеки.

Показники	Характеристика ерозійної небезпеки
	відсутня	слабка	помітна	сильна	катастрофічна
Розораність території, %	<40	40-45	45-50	50-60	>60
Співвідношення площ між ріллею і стабільними земельними угіддями	<1.0	1-1.3	1.3-1.7	1.7-3.0	>3.0

Висновок: Розореність території становить 82,09 % звідси характеристика ерозійної небезпеки є катастрофічною.

Визначення коефіцієнта просторової ураженості території та ступеня ураженості території.

Ступінь виявлення або ураженості території негативними процесами оцінюють за коефіцієнтом просторової ураженості (К_{п у}), який відображає частину площі, яку обіймає той чи інший процес у межах досліджуваної території.

Коефіцієнт просторової ураженості розраховують з формулою:

К_п.у.=f_п.р. / F

f_п.р.-площа, яка охоплена тим чи іншим негативним процесом, га;

F - загшіьна площа території, яка оцінюється, га.

Провести розрахунок коефіцієнту просторової ураженості території (К_пу ) при наявності негативних процесів. Визначитиступінь ураженості території відповідно до існуючої класифікації згідно таблиці 3.1.3.

Таблиця 3.1.4.

Величина коефіціента просторової ураженості	Ступінь ураженості території
0 < Кп.у. < 0.01	Негативні процеси відсутні
0.01< Кп.у. < 0.1	Слабкий ступінь ураженості
0.1 < Кп.у. < 0.35	Середній ступінь ураженості
0.35 < Кп.у. < 0.5	Сильний ступінь ураженості
Кп.у. > 0.5	Кризовий ступінь ураженості

К_п.у.=894/1089 = 0,8209

Висновок: Коефіцієнт просторової ураженості становить 0,8209 і ступінь ураженості території ерозією є кризовим.

Ерозія ґрунтів — це різноманітне і дуже поширене явище руйнування і переміщення ґрунтової маси і пухких порід потоками води і вітру. Залежно від фактора руйнування ерозію поділяють на водну і вітрову. Крім того, виділяють нормальну (або геологічну) і сучасну (прискорену) ерозію.[5]

Геологічна ерозія відбувається без втручання людини протягом всієї геологічної історії Землі під впливом льодовиків, стікаючої води, коливань температури, переміщення повітряних мас та інших факторів.[5]

Прискорена ерозія відбувається під впливом виробничої діяльності людини в усіх частинах світу. Основними її причинами є знищення рослинного покриву і неправильний обробіток ґрунту.[5]

Водна ерозія — це змивання родючого шару ґрунту, або розмив його в глибину. Крім руйнування ґрунтового покриву в цьому ви падку втрачаються талі і дощові води, розчленовуються поля, замулюються річки, ставки, водойми, зрошувальні і дренажні сис теми.[5]

Інтенсивність і характер водної ерозії залежать від ряду факторів: потужності снігового покриву і інтенсивності його танення; кількості та інтенсивності дощів; форми, крутизни і довжини схилів; механічного і структурного складу ґрунту.[5]

У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін. Агротехнічні заходи послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту проводять паралельно горизонталям місцевості («Контурне землеробство»), впоперек схилу насипають валки ґрунту 15—25-см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів тощо. В окремих випадках будують протиерозійні гідротехнічні споруди, які захищають населені пункти, дороги тощо. На прилеглій до яру території вирощують ґрунтозахисні лісонасадження.[5]

Вітрова ерозія поширена в районах недостатнього зволоження і низької відносної вологості повітря. Найбільше вітровій ерозії під даються сіро-бурі і бурі ґрунти пустинь, каштанові і чорноземні ґрунти степів.[5]

Основними причинами вітрової ерозії є велика швидкість вітру, погано оструктурений або безструктурний стан ґрунту, глинисто-пилуватий механічний склад, відсутність рослинного покриву, порушення верхнього шару ґрунту ґрунтообробними машинами. Вітром інтенсивно розвіюються розпушені звичайною оранкою, глинисто-пилуваті, безструктурні ґрунти.[5]

Виділяють два підтипи вітрової ерозії: пилові (чорні) бурі і повсякденна (місцева) вітрова ерозія.[5]

Пилові бурі повторюються один раз за кілька років і бувають при дуже сильних вітрах (15—40 м/с) у суху пору року і слабкому рослинному покриві. Як правило, вони бувають у весняно-літ ній період, їх характер залежить від добових змін швидкості вітру. Пилові бурі виникають вранці, в полудень досягають максимальної сили, а надвечір стихають.[5]

Повсякденна (місцева) вітрова ерозія відбувається без пилових бур. Найчастіше вона спостерігається на схилах, які сприймають удари вітру. При сильному вітрі на схилах піднімаються смерчі, стовпи пилу, при слабкому — курить поземок, частки ґрунту не піднімаються високо, вони переміщуються стрибками і при цьому січуть листки рослин.[5]

Для захисту ґрунтів від вітрової ерозії застосовують комплекс організаційно-господарських, агротехнічних і лісомеліоративних заходів. При землевпорядкуванні виділяють ділянки, на яких час то спостерігається вітрова ерозія. Такі ділянки доцільно засівати багаторічними травами або вирощувати на них плодово-ягідні культури. В районах з посиленою вітровою ерозією слід впрова джувати ґрунтозахисні сівозміни.[5]

Ефективним заходом щодо боротьби з вітровою ерозією є обробіток ґрунту плоскорізами і сівба зернових культур спеціальними стерньовими сівалками.[5]