1.2Основні етапи проведення екологічної експертизи

Об'єктами екологічної експертизи є:

1. державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2. проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем розміщення підприємств у промислових центрах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3. інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств, документація щодо перепрофілювання, консервації, ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв, інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тім числі військового й оборонного призначення;

4. проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі гарантування екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

5. документація щодо впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тім числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.[1]

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, місцевих рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тім числі військового й оборонного призначення, що чинять значний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.[1]

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Міністерство екології і природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

2. органи та установи Міністерства охорони здоров'я України — в частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров'я людей;

3. інші державні органи, місцеві ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

4). громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

5. інші установи, організації та підприємства, в тім числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

6. окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства.[1]

Форми екологічної експертизи. На сьогодні в Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.[1]

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.[1]

Висновки громадської та інших екологічних експертиз мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.[1]

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями. Угоду про надання еколого-експертних послуг затверджує Міністерство екології і природних ресурсів України.[1]

При проведенні екологічної експертизи обов'язково мають бути враховані такі природоохоронні показники:

1. вдале, з екологічного погляду, розміщення промислового чи іншого господарського об'єкта (не порушує меж існуючих територій природно-заповідного фонду, цінних ландшафтів, орних земель, багаторічних насаджень; враховує характеристики рози вітрів щодо найближчих населених пунктів та ін.);

2. застосування досконалих енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій виробництва, що забезпечують комплексне, максимально повне використання мінеральних і біологічних ресурсів;

3. раціональне й економне використання водних ресурсів у виробничому процесі, забезпечення ефективного очищення всіх видів стічних вод, застосування економних технологій зрошення на меліоративних системах, здійснення заходів щодо запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод дренажним стоком;

4. застосування високоефективних пилогазоочисних споруд, здатних забезпечити неперевищення встановлених показників гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин в атмосфері;

5. забезпечення максимально можливої утилізації всіх видів відходів, що утворюються на об'єкті в процесі його виробничої діяльності чи екологічно безпечного їх поховання;

6. максимально можливе збереження існуючих зелених насаджень, відновлення порушених і створення нових, виконання заходів щодо охорони тваринного світу;

7. надійний захист довкілля від шкідливого впливу фізичних чинників — шуму, вібрації, електромагнітних полів, ультра- та інфразвуку.[1]

Розділ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИКО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

Лежить в межах Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської фізико-географічної провінції та Донецької північностепової фізико-географічної провінції.[3]

Клімат області помірно континентальний з порівняно холодною і малосніжною зимою, жарким і посушливим літом. Пересічна температура січня від -4° на узбережжі Азовського моря до -7,8° в районі Дебальцевого, липня від +20,8° на північному сході до +22,8° на півдні. Тривалість безморозного періоду 160-170 днів. Сума активних температур 2900-3150°. Період з температурою понад +10° становить близько 170 днів. Опадів від 375 мм на рік на узбережжі Азовського моря до 556 мм на Донецькому кряжі. Вологість 70 - 80 % їх випадає в теплу пору року. Сніговий покрив незначний (10 -19 см) і нестійкий. Серед несприятливих кліматичних явищ - зимові відлиги, ожеледь, глибоке промерзання грунту без снігового покриву; весняні заморозки, сухі східні вітри, які взимку зумовлюють морози і хуртовини, влітку та весною - спеку, пилові (чорні) бурі; а також літні зливи, град, часті тумани. В області - Донецький обласний центр по гідрометеорології, 12 метеостанцій (Донецьк, Амвросіївка, Артемівськ, Великий Анадоль, Волноваха, Дебальцеве, дві у Маріуполі, Іловайськ, Красний Лиман, Красноармійськ, Ясинувата). Донецька область належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони.[3]

В ґрунтовому покриві переважають чорноземи звичайні, чорноземи південні середньо- і малогумусні (72 % пл. області). В річкових долинах поширені лучно-чорноземи та лучні грунти, на схилах Донецького кряжа, Приазовської височини — чорноземи малопотужні і дернові щебенюваті грунти. Подекуди трапляються солонці і солончаки, в окремих балках та в долині Сіверського Дінця — опідзолені грунти. 65—70 % всієї площі займають еродовані грунти.[3]

Чорнозем звичайний. Характерна ознака - білозірка. Вміст гумусу з півночі на південь з 6,1-4,7 до 4,6-4,0%. Сума увібраних основ від 20 до 50 мгекв на 100 г грунту.Реакція грунтового середовища нейтральна, а в нижніх горизонтах слабо лужна.Вміст азоту - 0,21-0,27%. Забезпеченість Р₂О₅ і К₂О - висока. Глибина залягання гіпсу 3-4 м[6]

Чорнозем південний. Характерна ознака – невелика потужність. Скупчення карбонатів кальцію і магнію у вигляді білих плям. Глибина залягання гіпсу 2 м. Реакція ґрунтового середовища нейтральна або слаболужна. Сума увібраних основ від 5-15 до 17-50 мгекв на 100г ґрунту. Вміст азоту 0,17-0,28%. Наявність обмінного нагрію призводить до виникнення ознак солонцюватості. Вміст гумусу від 5,5 до 2%. Забезпеченість Р₂О₅ і К₂О – задовільна.[6]

Донецька область лежить у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції, Природна рослинність (ковила, типчак, житняк, тонконіг, на півдні— катран, кермек, молочай, полин) збереглася лише в заповідниках та подекуди на схилах Донецького кряжа і Приазовської височини. Під лісами 4,8 % території області. В межах Донецького кряжа переважають байрачні ліси і діброви (дуб, клен, ясен, берест), вздовж Сіверського Дінця — соснові бори та заплавні ліси (вільха, берест). Полезахисні смуги (дуб, клен польовий, клен татарський, ясен, біла акація, абрикос тощо) займають 59,5 тис. га. Лучна рослинність в основному в заплавах річок.[3]

Донецька область входить до складу Українського степового зоогеографічного округу. Сучасна фауна представлена здебільшого степовими і деякими лісовими тваринами. В області понад 50 видів ссавців, 38 — риб, 12 — плазунів, бл. 300 — птахів. З ссавців характерні лисиця, заєць-русак, ховрахи, миші, тушканчик, тхір; серед птахів — коршун, кіпчик, яструби, жайворонок малий і жайворонок степовий, вівсянка, шпаки, сіра куріпка, дикі качки; з плазунів —вуж, ящірка, гадюка степова. В лісах трапляються лисиці, борсуки, енотовидний собака, лось, козуля, свиня дика, білка, їжак звичайний; з птахів — сова, соловей, синиці, дятел, горлиця, на узбережжі Азовського моря - гуси, качки, кулики. В річках і озерах водяться лящ, судак, сом та інші. Акліматизовано лося, оленя плямистого, козулю, бобра, байбака, фазана та інші.[3]

На 1.1 1988 в області було 70 територій і об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа 16,7 тисяч гектарів), у тому числі філіали Українського степового заповідника — Хомутівський Степ і Кам'яні Могили (частина), 6 заказників (Бердянський заказник, Білосарайська Коса, Великоанадольський заказник, Гори Артема, Роздольненський заказник), 10 пам'яток природи (балка Гірка, урочище Грабове, Дружківські скам'янілі дерева, Клебань-Бицьке оголення, Кравецька балка, Маяцька дача, Новоєкатерининське оголення, озера Ріпне і Сліпне, Стильське оголення); Донецький ботанічний сад, місцевого значення 25 заказників, 20 пам'яток природи, парк Маяцького лісництва – пам’ятка садово-паркового мистецтва, 6 заповідних урочищ.[3]

Хомуто́вський степ — відділ Українського державного степового заповідника АН УРСР розташований на кордоні з Ростовською областю Росії за 20 км від узбережжя Азовского моря. Площа — 1 030,4 га. Назва степу походить від козаказа прізвищем Хомутов.[7.4]

У заповіднику є музей (експонати місцевої фауни та флори розділені за чотирма порами року).[7.4]

Територія заповідника є ділянкою хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується до поділу річки Грузький Єланчик, на лівому березі якої протягнулися заповідні землі. Місцевість перерізують розгалужені балки Клімушевська, Брандтова, Красна.[7.4]

У минулому ця територія була табунною толокою Війська Донського, де випасался кінський молодняк. Початок охоронному режиму належить до 1926 року, коли Маріупольський окружний виконком прийняв ухвалу «Про організацію місцевого заповідника «Хомутовський степ». Тоді він був перееданий Маріупольському краєзнавчому музею. У 1936 році Хомутовський степ став заповідником обласного значення, в 1947 році — отримав статус державного заповідника республіканського значенння.[7,4]

В 1961 році заповідник увійшов до складу Українського державного степового заповідника АН УРСР і став науково-дослідною базою Інституту ботаніки АН УРСР.[7.4]

Хомутовський степ — єдина збережена ділянка різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазов'я, в складі рослинності яких домінують ковила Лессінґа, ковила волосиста і типчак. Серед різнотрав'я багато рідкісних рослин: воронець, катран татарський, тюльпан Шренка, калофака волзька та інші. На вапнякових відслоненнях ростуть ендеміки: дріт скитський, льон Черняєва й інші. Всього в заповіднику налічується близько 550 видів рослин, серед яких 50 рідкісних.[7.4]

У Хомутовському степу гніздяться хохітва, дрохва, орел степовий, сіра куріпка, є степова гадюка та інші. Реакліматизований бабак, винищений у 20 столітті.[7.4]

Заповідник «Кам'яні Могили» — один з чотирьох відділів Украïнського державного степового природного заповідникаНаціональної академії наук України. Заснований 5 квітня 1927 року як особлива природоохоронна територія місцевого значення, зараз посів чильне місце як історична і природна пам'ятка України.[7.4]

Район урочища «Кам'яні Могили» має велику геологічну, біологічну, історико-археологічну і художньо-емоційну цінність. На його теренах створено багато витворів образотворчого і літературного мистецтв, художніх фоторобіт, відеофільмів, ведеться постійна наукова і просвітницька робота. Кам'яні Могили відвідуються щорічно близько 15000 туристів.[7.4]

Заповідник відрізняється великим розмаїттям біологічних видів, що мешкають тут. 18 видів рослин, що занесені до Червоної Книги України, безперешкодно розвиваються на цій заповідній території. Велику наукову цінність уявляює собою незайманий степ, у межах Кам'яних Могил. Окремо вивчаються ґрунти, які утворювалися степовою рослинністю багато тисячоліть.[7.4]

Заповідник розташований на кордоні Донецької та Запорізької областей, неподалік від села Назарівка Володарського району. Загальна площа заповіднику складає близько 400 га (з них майже 300 га входить до складу Донецької області й 100 га — Запорізької), велика частина якої, біля 200 га, приходиться на виходи граніту. Інша частина вкрита різнотравно-типчаково-ковильним та кам'янистим степом.[7.4]

За висотою і площею територія заповіднику найбільша інтрузія в Донбасі і Приазов'ї. Геологія Кам'яних Могил характеризується потужними скельними виходами граніту, що є частиною Українського кристалічного щиту. У далекому геологічному минулому тут знаходилася частина великої гірської системи. Унікальні граніти заповідника не мають аналогів у світі за хімічним складом і фізичною структурою. Їх вік близько 2 міліардів років. Пасмо гір представлене Західною і Східною грядами з абсолютною висотою окремих вершин до 100 метрів (колись їх висота сягала 3-5 км).[7.4]

Кам'яні могили також є цінним з історико-археологічної точки зору. На сьогодні відомо, що в стародавні часи це урочище було культовим для представників ямних, катакомбних і зрубних культур. По всьому периметру заповідник омережений поховальними курганами тих стародавніх культур та цивілізацій. Цікавим також є факт, що на території безспосередньо Кам'яних могил, гранітних виходів не було знайдено жодного поховання.[7.4]

Географічно заповідник розташовано на Приазовській височині, у верхів'ях рікиКаратиш, припливу ріки Берда. Знаходиться на виходах порід Азово-Подільського кристаличного масиву, що є частиною Українського кристалічного щиту. Кам'яні могили уявляють собою потужні скельні виходи, що височиють на 50-70 метрів над навколишнім степом. Загалом, з загальної площі заповідника близько 200 гектарів приходиться на виходи гранітів. За площею і висотою — це найбільша інтрузія в Донбасi і Приазов'ï. Граніти, з яких складені гряди, унікальні по химічному складу та фізичній структурі та не мають аналогів в світі.[7.4]

Велика розчленованість місцевості обумовила неоднорідність ґрунтового і рослинного покриву, а різний ступінь зволоження створює умови для існування скельної, степової, лучної рослинності тощо.[7.4]

На рівнинних ділянках заповідника розташовані справжні різнотравно-типчаково-ковильні степи, у підніжжя гранітних гряд розвиваються кам'янисті степи, на гранітах поширена скельна рослинність, у долині ріки Каратиш — лучно-болотна, а місцями і деревинно-чагарникова.[7.4]

У складі різних співтовариств у заповіднику нараховується близько 500 видів рослин (464). Серед них виділяються деревій голий (деревей голий) і волошка несправжньоблідолуската, які є вузькоареальними реліктовими ендеміками, які крім територіï заповідника більш ніде не зустрічаються. Скелі вкриті 8 видами мохів та папоротей — представників північної флори (вудсія альпійська, багатоніжка звичайна тощо). А папороть-вудсія альпійська, крім заповідника, не зустрічаєтся ближче ніж за 1000 км від нього. На невеликих луговинах можна зустріти галявини гладіолуса тонкого та орхідеї. Загалом зелений світ заповідника своєрідний, в ньому безліч рідких і не характерних для півдня України рослин.[7.4]

Різноманітний і цікавий тваринний світ заповідника. Тут живуть лисиці, зайці, ïжаки, сліпаки та ін., багато ящірок і гризунів, зустрічаються степова гадюка, водяний і звичайнийвужі. Чутки про велику кількість отруйних змій (гадюк) не відповідають істині. Робітники заповідника зрідка бачать цих змій під час періоду розмноження, коли утворюються клубки. А в інші пори року гадюки харчуються поза межами охоронної території. Зазвичай, вони не агресивні, і якщо їх не лякати і не наступати, то вони не вкусять. Однак під час прогулянок все ж таки краще уважно дивитися під ноги.[7.4]

У заповіднику живуть близько 3000 видів комах. Багата орнітофауна заповедника. Найбільш поширені: жайворонки, лугові чекани, кам'янки, сірі куріпки та фазани.[7.4]

Заказник «Бердянський», загальною площею 413 га, розташований в Благодатненському та Степано-Кринському лісництві Амвросіївського держлісгоспу.[7]

Флора заказника представлена 472 видами вищих рослин, з них 469 — квіткових, 1 — голосіменний (ефедра двоколоскова) і два — вищих сфатових (хвощ польовий і папороть — пузирник ломкий). З деревних пород зустрічається 18 видів дерев та 33 чагарника. [7]

Основним завданням лісового заказника «Бердянський» є збереження унікальної рідкісної дубрави в степу, а також штучно створених насаджень сосни на кам'янистих ґрунтах по берегові р. Кринка. [7]

Заказник має велике водозберігальне захисне і естетичне значення. [7]

Заказник «Білосарайська коса» оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 р. № 132 з метою охорони унікального природного ландшафту півострову Білосарайська коса на узбережжі Азовського моря. [7]

Півострів Білосарайська коса знаходиться на північному узбережжі Азовського моря в 35 км на захід від м. Маріуполя. [7]

Займає 416 га непокритих лісом земель Приазовського держлісгоспу та 200 га мілководної акваторії Азовського моря. Сприятливе географічне розташування коси, наявність мілководних лиманів і озер з водноболотною рослинністю сприяє гніздуванню, розмноженню і концентрації у час міграції багатьох видів птахів. У флорі заказнику, за даними Донецького ботанічного саду, зареєстровано 217 видів вищих рослин, з них 20 видів літоральної смуги, які більше в області не зустрічаються. [7]

Заказник «Великоанадольський» оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1974 р. № 500 з метою збереження унікального лісового масиву, розташованого на слабкохвилястій приводороздільній частині північно-західного схилу Бердянсько-Маріупольської височини. Штучно закладений в 1843 р. ліс є одним з перших в історії розвитку вітчизняного степового лісорозведення. [7]

Заказник загальною площею 2543 га розташований на землях Великоанадольського держлісгоспу. [7]

Історія вітчизняного степового лісорозведення, що набуло з часом світового визнання, починається 31 жовтня 1843 р., коли поручик корпусу лісничих В.Є. Графф заснував Великоанадольський ліс. [7]

Сьогодні насадження Великоанадольського лісового масиву являють собою живий музей, за досвідом і знаннями сюди приїзджають вчені і фахівці-біологи. [7]

Великоанадольський ліс має велику природно-історичну цінність. В 1950 р. лісівником Д.К. Крайнєвим, який майже все життя присвятив вивченню лісу, було започатковано дендрологічний парк, який сьогодні значно розширений і в останні роки поповнився багатьма іноземними видами дерев і чагарників. Найбільш цікаві види рослин, що зростають в дендропарку — ялівець вергінський, оксамит амурський, ліщина маньчжурська, горіх маньчжурський, софора японська, тополя китайська. Рослинність Північної Америки представлена сосною жовтою, кленом сріблястим, тополею дельтовидною, хурмою віргінською і тощо. Найбільше культивуються види з флори Центральної і Північної Європи: сосна гірська, каштан кінський, горіх грецький, горобина скандинавська, тополя запашна і т. ін. Колекції рослин Великоанадольського лісу завжди викликають інтерес як у любителів природи, так і у фахівців-дендрологів. [7]

Великоанадольський ліс — не тільки пам'ятка природи. Він являє собою навчальну і науково-пізнавальну базу для багатьох дослідницьких і навчальних закладів. [7]

Одним з найбільших заказників є «Гори Артема», що займають площу 1000 га,- це не тільки мальовнича місцевість по берегах Сіверського Дінця з унікальними краєвидами, які створюють крейдяні гори, а й один з небагатьох осередків реліктової крейдяної сосни на всій території колишнього Радянського Союзу, виду, занесеного до «Червоної книги». Зелена рослинність тут чергується з білими стрімкими кручами, створюючи своєрідні, неповторної краси картини, творцем яких є чарівниця-природа. На крейдяних горах збереглися ендемічні види третинного, льодовикового та післяльодовикового періодів. Тут зростають дерева широколистяних та хвойних порід, багато цікавих видів трав'янистої рослинності, особливу цінність являє собою крейдяний бір, де висота дерев досягає 12-16 м.[6

У Донецькій області цікавою комплексною пам'яткою є урочище «Нескучненський ліс» на березі р. Мокрі Яли, створення якого пов'язане з ім'ям відомого драматурга, театрально критика і педагога В. І. Немироча-Данченка. .[6]

Заказник «Раздольненський» розташований по правому схилу р. Мокра Волноваха в 18 км від селища Старобешеве. Оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Площа заказника — 100 га. Раздольненське оголення має найбільш характерні виходи девонських утворень на півдні України. [4]

Девонські виходи у села Раздольного цінні тим, що в них часто зустрічаються відбитки рослинності, риб та інших морських тварин. [4]

Перші відомості про Роздольненське оголення були опубліковані в 1833 р. геологом І.Б. Іваницьким. В заказнику проводяться геологічні симпозіуми, проходять практику майбутні геологи. [4]

Пам'ятка природи «Балка Гірка» оголошена Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. в межах Амвросіївського держлісгоспу. Площа пам'ятки — 4 га. [4]

До числа дуже рідкісних рослин належить еремурус величний, основний ареал розповсюдження якого охоплює Середню Азію, Кавказ і Крим. В Україні окрім Криму, він зустрічається лише в Донбасі. Одне з місцезнадходжень виявлене по річці Деркул в Луганській області, а друге — в південній частині Донецького кряжа — поблизу Амвросіївки. [4]

Еремурус величний було знайдено в балці Гіркій фахівцями Донецького ботанічного саду в 1968 році. Ця рослина вважається природним дивом Донеччини, тому один зі схилів балки Гіркої, на якому зростає еремурус, взято під охорону як пам'ятку природи загальнодержавного значення. [4]

Пам'ятка природи «Урочище Грабове».З кінця минулого століття в літературі з ботаніки почали з'являтися відомості про те, що в Донбасі зростає граб звичайний, і від того часу інтерес до цього факту не зникає. Справа в тому, що східною межою грабу вважається смуга Ромни Сумської обл. — Полтава — Кременчуг. А виявляється, що він зустрічається набагато далі на схід, по річці Міус і в Маяцькій дачі. [4]

Пам'ятка природи «Урочище Грабове» розташована на землях Торезького держлісгоспу загальною площею 41 га. Оголошений Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. № 780-Р. Урочище Грабове, або Грабова балка — великий лісовий масив, що розкинувся на площі 635га. [4]

Граб зростає не на всій площі масиву, а зосереджений в 2 місцях. Ці островки в зеленому морі лісового урочища і стали пам'яткою природи.

Природно-історична цінність: природне зростання грабу звичайного векстремальних, відірваних від ареалу, умовах. [4]

«Дружківські скам'янілі дерева». Площа ділянки геологічної пам'ятки невелика — 1га, а цінність її величезна. Скам'янілі дерева — своєрідні свідки того, що в кам'яновугільному періоді (понад 250 млн років тому) на просторах сучасної північно-західної частини Донбасу переважав вологий теплий клімат і зростали розкішні вічнозелені ліси, значне місце в яких посідали араукарії. Міцні урагани, що проносилися над вічнозеленими лісами виривали дерева з коренями і зносили в річку. Закриті від впливу кисню, вони уникнули обвуглювання. В залишках араукарій відбулося своєрідне заміщення органічної речовини неорганічною. В товщині осадочних пород просмоктувалася морська вода. Проходячи через тканини рослин, вона виносила з собою органічні речовини, а на їх місце відкладала частки мінеральних речовин. Так відбулося повне скам'яніння. [4]

Таке явище природи зустрічається на землі дуже рідко. Відоме ще одне скам'яніння дерев в пустельному районі американського штату Аризона. [4]

«Клебан-Бицьке оголення» розташоване на лісовому схилі річки Бичок (притоці Кривого Торця). Воно являє собою вихід на денну поверхню дуже давніх гірських пород, що утворилися в узбережних ділянках давнього Пермського моря. [4]

Вапняки Клебан-Бицького оголення за віком належать Микитівській світі. Вони містять в собі залишки фауни морських безхребетних тварин, коралів, морських їжаків. Тут зустрічаються поклади гіпсу. [4]

«Балка Кровецьке» — являє собою оголення араукаритової світи верхньокам'яновугільних відкладень з розривними порушеннями, чітко видними на поверхні. Площа пам'ятки — 15 га. [7]

Геологічні пам'ятки природи загальнодержавного значення в Костянтинівському районі оголошені Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-р. [7]

Ботанічна пам'ятка природи «Маяцька дача».Розташована в північній частині Донецької області біля м. Слов'янська на землях Слов'янського держлісгоспу, загальною площею 18га. Оголошений Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-р. [7]

Пам'ятка природи є однією з ділянок природнього зростання грабу звичайного в Донецькій області, що знаходиться в екстремальних умовах, відірваний від основного ареалу розповсюдження. [7]

«Новоєкатерининське оголення». Особливість Новоєкатерининського оголення — багатоярусність залягання морських відкладень. [7]

Оголення являє собою великий інтерес для геологів. [7]

Вапняки багаті залишками різноманітної фауни. В них зустрічаються брахіоподи (понад 40 видів), багато коралів, морських їжаків, остраход і т. ін. [7]

Оголошена пам'ятка природи Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. [7]

Гідрологічні пам'ятки природи «Озеро Сліпне» і «Озеро Рапне» оголошені Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14.10.1975 р. №780-Р.[7]

Озеро Сліпне карстового походження, виникло в результаті вищелачування солених пластів пермських відкладень. Має еліпсовидну форму, продольна вісь якої спрямована з південного заходу на північний схід. Довжина — 925 м, найбільша ширина — 400 м, площа — 27,21 га, найбільша глибина — 2,2 м, а середня — 1,22 м. За соляним складом переважають NaCl, Na₂SO₄, MgSO₄, небагато Ca (NCO₃)₂, CaSO₄. Потужність ілових відкладень до 2,6 м. Мінералізація вод з 1950 по 1972 рр. знизилася з 17 г/л до 5 г/л. Джерелом підпитки озеру є води поверхневого стоку. [7]

Під охорону взята площа 30 га. [7]

Довжина озера Рапного — 850 м, ширина — 320 м, максимальна глибина 7,5 м, середня — 2,9 м. Обсяг води майже 500 тис. куб. м, площа 32 га.

Вода і грязі озера Сліпного мають лікувальне значення. Лікувальні грязі належать до типу ілових, сульфідних, сульфатно-хлоридних, натріївих, озерно-джерельних. [7]

На базі озера працюють санаторії «Донбас», «Слов'янський», «Ювілейний» та інші лікувальні заклади. [7]

Природно-історична цінність озер: цікаві за походженням і мають лікувальний ефект.[7]

«Стильське оголення». Розташована на лівому схилі долини р. Мокра Волноваха і починається в 4км на південно-захід від с. Стила. Загальна площа — 25га. [4]

Пам'ятка являє собою унікальний розріз кристалевих пород верхнього девону і вапняків нижнього карбону. [4]

Особливо цікава південно-західна частина стильських оголень в районі горба Мафхая. Природно-історична цінність: оголення являє собою прекрасну ілюстрацію карбонатної товщини нижнього карбону Донбасу, характерно взаємовідношення його з верхнім девоном. [4]

Оголошено пам'яткою природи Розпорядженням ради Міністрів УРСР від 14.10.1975р. №780-Р. [4]

Донецький ботанічний сад Національної академії наук Украини є науково-дослідним природоохоронним закладом. Він розташований на східній околиці м. Донецька, межує з м. Макіївка, загальною площею 262,2 га.[4]

За основу створення ботанічного саду покладено ландшафтно-систематичний принцип, а також створення спеціалізованих колекцій садів, дендрарію, розарію, саду художніх мініатюр, райдужних садів і т. ін.[4]

Колекційний фонд ботанічного саду складає понад 10 тис. видів рослин.[4]

У відділі природної флори створено колекцію трав'яних рослин помірних широт, що включає 1107 видів, 335 родів, 66 сімейств. Створена експозиція «Реліктові, ендемічні і рідкісні рослини Донбасу» (176 видів). На основі багаторічних досліджень складено список природної флори Донбасу, що нараховує понад 180 видів, 579 родів, 120 сімейств.[4]

Основні напрямки комплексних досліджень, що проводяться у Ботанічному саду, знаходяться в сфері промислової ботаніки і включають розробку питань охорони генофонду природної флори і відтворення рослинних ресурсів в умовах сильного антропогенного пресу індустріалізації та урбанізації, розробку наукових основ використання рослин для оптимізації навколишнього середовища в індустріальних регіонах і ряду інших.[4]

Вченими саду розроблено наукові основи озеленення відвалів вугільних шахт, розроблено стратегію і тактику флори південного сходу України.[4]

Розділ З ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА (АУДИТ ) ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ ГОСПОДАРСТВА