Глава I. Основні фактори російсько-кримських взаємин у другій половині XV-початку XVII ст.

До середини XV століття Золота Орда була розділена на три окремі держави: Казанське ханство (створене в 1445 р.), Кримське ханство (1449 р.) і частину, що залишилася Золотої Орди, що мала своїм центром Сарай на Нижній Волзі і відому як Велика Орда.

Як зазначає В. І. Вернадський, формальна політична незалежність Московії від татарських царів, не могла забезпечити і не забезпечувала безпеки російських людей. Інтереси Московської держави припускали мирні відносини з Кримським ханством з метою забезпечення безпеки південноруських земель.

Зовсім іншими були чинники, що визначають у розглянутий внутрішню політику Криму.

З 1478 Кримське ханство офіційно стало васалом Османської Порти і збереглося в цій якості до Кучук-Кайнарджійського світу 1774 року. Призначення і зсув ханів зазвичай здійснювалося з волі Стамбула. Соціальний та етнічний склад населення Кримського ханства не був однорідним. Процес осідання татар йшов особливо інтенсивно в гірських і південнобережних областях Криму, природно, там ішов і процес асиміляції татар з місцевими жителями. Степові татари, яких процеси асиміляції не торкнулися, продовжували займатися в основному скотарством. Заняття землеробством для них ще довгий час вважалося клопітною справою, а техніка землеробства залишалася примітивною. Саме вони були основною ударною силою в боротьбі проти Російської держави.

Процес майнової та соціальної диференціації в розглянутий нами період торкнувся всіх народів, що входили до складу Кримського ханства. Хоча основну масу населення ханства як і раніше, складали скотарі і землероби, що називалися "чорним народом". Ці люди були особисто вільні, зберігали родову організацію, що була старою оболонкою, всередині якої проходив процес розпаду родового ладу. Основною соціальною осередком була патріархальна сім'я. Родова організація служила для пануючого класу одним із засобів зміцнення свого впливу всередині роду і для утримання його населення в покорі. Переселившись до Криму, татари познайомилися з землеробської громадою "джемаат". Застосована в ній форма поземельних відносин була багато в чому сприйнята татарами. І поступово община "джемаат" прийшла на зміну родовій громаді. У ній існували колективна власність на землю, громадські сіножаті, громадські криниці, колективна оранки землі, для здійснення якої об'єднувалися кілька сімей. Земля в громаді розподілялася на паях, які з часом перетворювалися у власність хлібороба. Це призводило до появи майнової нерівності серед общінніков12.

У джерелах вказується, що в Кримському ханстві не було регулярного війська, а у військових походах фактично брали участь усі чоловіки, здатні носити оружіе13.

Влада хана була обмежена не лише волею султана, але головне - представниками найбільш знатних родів - беями-карачеямі, які були неодмінними радниками хана. Рід Гіреїв, отримавши право на ханську владу, не зумів домогтися від знаті, щоб влада була спадковою і необмеженою.

Існували "малий" і "великої" ради, що грали дуже серйозну роль у житті держави.

"Малим" називався рада ( "Малий диван"), якщо в ньому брав участь вузьке коло знати, вирішував питання, які потребують термінових і конкретних рішень.

"Великий диван" - це зібрання "всієї землі", коли в ньому брали участь взагалі всі мурзи і представники "кращих" чорних людей. За карачеямі за традицією збереглося право санкціонувати призначення султаном ханів з роду Гіреїв, що виражалося в обряді посаження їх на престол у Бахчисараї.

У Кримському ханстві велася постійна боротьба між знатними татарськими родамі14. Феодальна влада часто була опозиційно налаштована по відношенню до хана. У внутрішніх чварах позначався вплив турецького уряду, який прагнув не допускати консолідації сил Кримського ханства. Туреччина нерідко створювала конфліктні ситуації всередині країни, що природно її ослабляло. Це дозволяло контролювати не тільки діяльність хана, а й неспокійною кримської знаті, і направляти розвиток держави в потрібне русло османам.

Стимули до набігів, на думку Новосельського, народжувалися безперестанку всередині самого Криму. «Самі кримці, починаючи від царів і кінчаючи простими татарами, багато разів заявляли, що їхні нападу на Русь викликалися тільки їх власними внутрішніми потребами і лише для форми виправдовували їх будь-якими приводами, нібито виникають з боку Московської держави» 15.

Ми досить детально зупинилися на характеристики соціально-політичної структури Кримського ханства саме тому, що вважаємо його агресивну, «хижацьку» політику обумовленої суто внутрішніми чинниками. Однак об'єктом агресії кримських феодалів об'єктивно могла виступати і Польща. Той факт, що основний тягар татарських набігів зазнала Росія, не можна пояснити виключно особливостями внутрішнього соціально-політичного розвитку Криму. Не можна його також пояснити співвідношенням сил при дворі Кримського хана. Безперечно, тут вступають в силу зовнішні фактори, що визначили (багато в чому) антиросійську спрямованість зовнішньої політики Криму.