1. Загальнонаукові методи - система методів, властивих юридичній науці.

До них відносяться:

Загальносоціологічний метод - це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики.

Конкретносоціологічний метод - спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища.

Статистичний метод - застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних цілей.

Формально-логічний метод - засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки.

Метод аналізу - за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя.

Історичний метод - спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку.

системно-функціональний метод - досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу.

Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості.

Порівняльний метод - дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та ін.

.

2. Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) - це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) — це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких

вивчається предмет (відповідає на питання «як?»). Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

4. Форма правління – організація вищих органів держ влади і порядок їх створення. Бувають: 1. монархія – вища влада в державі належить одній особі – монарху, і як правило передається у спадок.

• абсолютна (влада монарха необмежена).

• Конституційна (влада обмежується конституцією).

• Парламентська (влада обмежується парламентом).

• Дуалістична (зосередження виконавчої влади в рукахмонарха, що формує уряд, відповідальний перед ним).

Нетипові монархії: виборна, колективна, теокретична.

Республіка характеризується виборністю вищих органів влади і відсутністю невиборних органів влади. У залежності від особливості повноважень глави держави і їхнього співвідношення з повноваженнями парламенту республіки поділяють на:

• парламентська – верховенство влади парламенту, який формує уряд, відповідальний перед ним.

• Президентська – поєднання в руках президента повноважень голови урядуі глави держави, а також відсутність відповідальності уряду перед парламентом.

• Змішана – республіка об”єднує риси парламентської і президентської . Уряд затверджується парламентом за пропозицією президентаю уряд підзвітний президенту і підконтрольний парламенту.

Нетипові республіки: теокретичні (Іран).

5. Найхарактернішим зв’язком особи з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв’язок індивіда(особистості) з державою, що відображається в Ії взаємних права і обов’язках.( підстави й порядок набуття чи втрати громадянства передбачено законом України про громадянство України)

Особа виступає як суб’єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризується через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. У найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридично закріплене становище в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний(родовий) та індивідуальний правовий статус.

Головні принципи їх взаємодії:

• взаємна відповідальність держави і особи

• гармонійне поєднання інтересів держави і особи

• єдність прав і обов’язків держави і громадян

• рівність основних прав і обов’язків громадян

• розширення прав і свобод громадян, підвищення їх соціальної активності, відповідальності і самодисципліни при виконанні обов’язків

• законність цих стосунків Права людини – це гарантована і захищена державою, законом наявність для неї можливості щось робити і здійснювати. Гарантії, є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний у правовому статусі громадян перехід від передбаченої в Конституції та в законах України можливості до їх реалізації в житті.До реалізації прав і свобод людини необхідно, зазвичай, щоб особа,по-перше, сама бажала цього, і по-друге, мала певний рівень правового виховання і правової культури. Тому важливою є роль держави у формуванні належної правової свідомості у кожного громадянина нашої держави.