8. Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.

У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, волі й обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, воль і обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особистості й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні й ін.) реалізації суб'єктивних юридичних прав, воль і обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, що наступає у випадку невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.

Правовий статус громадянина у відомій мері відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь у референдумах, не обираються в органи державної влади й т.д.

Види правового статусу громадянина :

-загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);

-спеціальний статус, тобто закріпляючої особливості правового положення деяких категорій громадян (державні що служать, підприємці, учні й т.д.);

-індивідуальний статус, тобто выражающий всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родиний станом, наявністю утворення, займаною посадою й т.д.)

7. Держава – це універсальна політична форма організації суспільства, що характеризується суверенною владою, політичним і публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади та реалізацією загально соціальних повноважень. Теорія держави і права аналізує лише основні функції держави, їх можна класифікувати таким чином: 1. За соціальним значенням державної діяльності: а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності. Це, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян; б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням та ін. 2. За сферами діяльності функції поділяються на: а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави та виражаються в її внутрішній політиці, а саме: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів; б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Це такі функції: оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва. 3. Державні функції з точки зору тривалості їх здійснення у часі поділяються на: а) постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави. Це оборона країни, охорона правопорядку; б) тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави. Ф-ції Д-ви – це основні напрями д. Д- ви, якими обумовленні завдання всього держ.апарату і кожного органа відповідно до компетенції держ.органів закріплених за кожним із підрозділів прав і обов’язків.

10 Правові відносини — це юридичний зв’язок між учасниками відносин, який регулюється нормами права і характеризується наявністю суб’єктивних (персональних) прав та обов’язків.Ознаки:1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людини і тому належать до сфери ідеологічних відносин;2) правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, виникають на їхній основі. Реально можуть виникати лише ті правовідносини, на котрі вказує юридична норма. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідношення у випадку вирішення справи на основі аналогії закону та аналогії права;3) правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони — одна, що має суб'єктивні права, і друга, на яку покладені відповідні юридичні обов'язки; 4) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державногопримусу; 5) правовідносини — це вольове відношення між суб'єктами, тобто для його

виникнення потрібне виявлення їхньої волі. При цьому, є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, укладення шлюбу, договір купівлі-продажу), а також правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення). Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права

суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників.

До складу правовідносин входять такі елементи: 1) суб'єкти; 2) об'єкт; 3) суб'єктивне право; 4) юридичний обов'язок. Правовідносини складають основну сферу суспільного цивілізованого життя.

Підставою виникнення, припинення чи зміни правовідносин є норми права. Отже, правовідносини — один із основних каналів переведення права у площину соціальної дійсності, інтересів людей та їх об'єднань.

11 Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), змі­ною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражаєть­ся у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нор­мативно-правових актів. Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Можна виділити такі стадії правотворчого процесу: