1. Передпроектна стадія, що включає:

а) формулювання юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи права;

б) правотворчу ініціативу, тобто обґрунтування юридичної значущості правової регламентації видання нормативно-правового акта.

Це, по суті, підготовча стадія правотворчості.

2. Проектна стадія, яка охоплює:

а) прийняття рішення компетентного органу про підготовку проекту нормативно-правового акта;

б) розробку концепції проекту нормативно-правового акта й підготовку його тексту;

в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом;

г) обговорення та узгодження проекту із зацікавленими організаціями, доопрацювання проекту, усунення суперечностей та зауважень.

Це, по суті, початкова стадія правотворчості.

3. Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта. Це основна стадія правотворчості.

4. Засвідчувальна стадія, яка включає:

а) підписання нормативно-правового акта;

б) присвоєння йому реєстраційного коду.

5. Інформаційна стадія, тобто офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців (адресатів).

Засвідчувальні та інформаційні дії становлять завершувальну стадію правотворчості.

13 Правови́й ста́тус — сукупність різних прав і обов'язків суб'єктів, закріплених нормами всіх галузей права. Види правових статусів особи: загальний - Правовий статус є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; спеціальний - Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер; індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини.

14 Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. Зовнішні функції  забезпечують зовнішню політику держави:

1)  політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5)  інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7)  підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

16 Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державно­му примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприк­лад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Ро­сійська імперія.

 

18 Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. держави поділяються на монархії і республіки. Монархія - це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, передається у спадок по кровній лінії. Монарх — одноособовий глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу. Монархії поділяються на абсолютні (монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення) і обмежені (влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією). Республіка - це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін. Парламентська республіка — форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту. Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень. Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік.

20 Перші держави на нашій планеті з'явилися біля п'ятдесяти сторіч тому назад. У цей час у юридичній науці існує досить широке коло теорій, що пояснюють походження держави. До числа основних з них ставляться наступні:

1. Теологічна. Першопричиною появи держави називається "слово боже", божественна воля з усіма наслідками, що випливають звідси, безумовного, беззастережного, покірного прийняття даного людям понад.

2. Патріархальна. Прихильники цієї теорії проводять паралель між природно необхідною владою батька в родині (патріарха) і повноваженнями верховного володаря в країні, підкреслюючи, що держава є продукт історичного розвитку родини.

3. Договірна. Передумовою появи держави вважається "війна всіх проти всіх" тобто "природний стан" людей, кінець якому поклало установу держави, як результату договору між людьми, прояву їхньої волі й розуму.

4. Психологічна. Ця теорія виводить державу з людської психіки, який властива потреба наслідувати й підкорятися лідерові, що видається особистості, здатної керувати суспільством. Держава є організація для здійснення такого керівництва.

5. Теорія насильства. Поява держави зв'язується з війнами, властивими історії розвитку людства як прояв закону природи, що припускає підпорядкування сильними слабких, для закріплення поневолення яких і створюється держава як особливий апарат примуса.

6. Органічна теорія. Держава розглядається як результат соціальної (органічної) еволюції, коли відбувається природний добір у ході зовнішніх воєн і завоювань, що приводить до появи урядів, керуючих соціальним організмом, що вподібнюється організму людському.

7. Історико-матеріалістична. У вітчизняній юридичній науці ця теорія придбала домінуюче значення й одержала найбільш докладне висвітлення в навчальній літературі. Відповідно до даної теорії, держава - це продукт природничо-історичного розвитку суспільства. Первісне суспільство характеризується відсутністю держави.

Право виникає разом з державою, і це проявляється:

у безпосередньому правотворчестве держави: видання їм нормативно-правових актів ,а також поява прецедентів (адміністративних і судових)- рішень адміністративних і судових органів по конкретних юридичних справах, що стали зразками, якими обов'язково необхідно керуватися при рішенні наступних аналогічних справ.

22 Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. Соціальне призначення держави виконується її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які, в цілому, називаються державними організаціями.

Частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, тобто правом видавати загальнообов'язкові рішення і вимагати та контролювати процес їхнього виконання, що використовуються для здійснення управління у суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина механізму держави називається апаратом держави.

Державні підприємства і державні установи — це такі організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства — завод, фабрика, хлібопекарня), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи — школи, театри, музеї, лікарні). Державні підприємства й установи, як складові частини системи державних організацій, тобто механізму держави, являють собою організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з призначеним державою і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності державних підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Державні установи займаються невиробничою діяльністю і покликані задовольнити суспільні інтереси у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, освіти тощо.

Державні установи й організації відрізняються від державних органів тим, що вони не мають владних повноважень, тобто не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів також своєю, тільки їм притаманною, організаційною структурою, характером повноважень. Так, адміністрація підприємства чи установи здійснює управлінські функції виключно у сфері своєї діяльності в рамках конкретного підприємства чи установи, у той час, коли владні повноваження державного органу поширюються на невизначене коло осіб.

23 Нормати́вно-правови́й а́кт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Іншими словами, нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права.

У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Підзаконні нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Нормативних актів досить багато, у зв'язку з чим вони потребують систематизації.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом — загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання — предметна, хронологічна, суб'єктивна.

24 Основні ознаки:

1) особливий апарат публічної влади - відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з організацією всього населення. Публічна влада має свою систему державних органів і використовує її для задоволення потреб та інтересів народу. Держава виступає в якості суб’єкта міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу.

Апарат публічної влади складається з апарату управління і апарату примусу. До першого відносяться законодавча влада та виконавча влада. До апарату примусу відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.2) наявність території держави, яка визначається її кордонами. До території держави відносяться суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильної зони, територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства, консульства, торгові, пасажирські, військові, морські та повітряні судна, літаки та космічні апарати. 3) суверенітет – властивість державної влади бути верховною та юридично незалежною від будь-якої соціальної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного та міжнародного права.Державний суверенітет має внутрішній та зовнішній аспекти. Внутрішній суверенітет проявляється:

-  у розповсюдженні владної сили на все населення та громадські організації даної країни; -  у можливості відміняти та визнавати нікчемними прояви іншої суспільної влади (партійної, сімейної, виробничої тощо);

-  в наявності у державної влади силової основи (збройних сил, органів охорони громадського порядку);

Зовнішній суверенітет означає незалежність державної влади на міжнародній арені і проявляється в тому, що держава, будучи суб’єктом міжнародного права, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування. Порушення суверенітету призводить до часткової або повної втрати незалежності держави.

4) виключне право на прийняття законів, які є обов’язковими для всього населення. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвиватись без існування системи права і законодавства. Тільки держава в особі законодавчих органів має право видавати закони, які є обов’язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій її території і спрямовані на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин. 5) право на стягування податків та зборів. Держава має свою фінансово-грошову і податкову системи, стягує податки з громадян, підприємств, установ, організацій, що знаходяться на її території

26 Соціальна природа держави перш за все вияснюється у функціях. Головні завдання і цілі держави обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. Таким чином, функції держави знаходяться в тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати у відповідності зі своїми потребами, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного, впливу на суспільні відносини. Суттєвими ознаками функцій держави є:

1) стійка предметна діяльність держави, яка склалася в тій чи іншій сфері суспільного життя;

2) безпосередній зв'язок між сутністю держави й її соціальним призначенням, яка реалізується з допомогою відповідних функцій;

3) спрямованість функцій держави на виконання конкретних задач і досягнень тих чи інших цілей, які стають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;

4) реалізація функцій здійснюється у визначених формах (частіше всього правових) і особливими методами, прис Кожна функція держави має визначений зміст, оскільки передбачає діяльність в конкретній сфері суспільного життя.

Зміст функцій показує, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують змінним на усіх етапах розвитку суспільства і держави. Особливо суттєві різниці у змісті функцій у держав, які належать до різних суспільно-економічних формацій.

29 Держава - це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

виступає офіційним представником усього населення держави;

є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби;

встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки - юридичні норми;

володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

30 Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції держави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть. Термін “функція” в перекладі з латинської означає “здійснити”, “виконати”. Функції держави дуже тісно пов'язані з завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання: 1) що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як? 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств? Багато спеціалістів вважають, що функції держави — це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені. В зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і, потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Функції держави — це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які конкретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні. Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузевими науками. Теорія держави аналізує лише основні функції держави. Всі основні функції держави можна класифікувати за такими критеріями: 1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою; 2) залежно від їх ролі в суспільстві — основні і другорядні; 3) залежно від сфери впливу і здійснення — внутрішні і зовнішні; 4) залежно від сфери суспільного життя — економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні; 5) залежно від терміну виконання — постійні і тимчасові. Всі функції держави діалектичне розвиваються, основні стають другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з'являються нові, яких раніше не існувало.

32 Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права. Норма права — первинний елемент системи права. Вона являє со­бою встановлене чи санкціоноване державою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що надає учасникам ре­гульованого правом відношення суб'єктивні права і юридичні обо­в'язки. Завдяки своєму універсальному значенню норма права поши­рює свої властивості й на інші рівні системи права, служить оди­ницею виміру правової матерії. Галузь права — це сукупність правових норм, що відокремилася всередині системи права, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Однорідність тієї чи іншої сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну галузь права (цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.). Галузь права відбиває вищий рівень системоутворюючих зв’язків у праві, характеризується певною цілісністю, автономністю. Інститут права — це порівняно невелика, стала група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Інститут — складова, блок, ланка галузі. У кожній галузі їх безліч: у кримінальному праві — інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, неосудності, у цивільному — інститут позовної давності, інститут дарування, угоди, купівлі-продажу; Підгалузь права--- окрема частина галузі права, що об´єднує норми та інститути , які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторське право в межах цивільного). Інститут права --- частина галузі права , яка складається із сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та між галузеві, прості та складні, регулятивні та охоронні.

33 У різних країнах основи правової державності складалися по різному, але загальним у цих процесах було одне – рух до свободи, свідоме прагнення уникати тоталітарного режиму, зобов’язати державу поважати права громадян. Юридично це означає визнання свободи людини і суспільства від необмеженого втручання держави в її справи, примат Права, зобов’язання держави в усій своїй діяльності дотримуватися закону, демократичність, функціонування держ.органів, визнання і забезпечення незалежності суду.Правова держава – це новий етап розвитку державності. Взаємовідносини правової держави і громадського суспільства на сучасному етапі характеризується тим, що: 1) у громадському суспільстві саме суспільство виступає як основа і зміст держави; 2) громадське суспільства виникає на тому ступені розвитку, коли його громадяни і держава виступають як вірні та рівноправні партнери; 3) право формується громадським суспільством, а правова держава лише закріплює його законами, гарантує і захищає від порушень з боку будь яких суб’єктів; 4) взаємовідносини правової держави і громадського суспільства здійснюється на основі права, що є рівним і справедливим масштабом свободи, а не засобом нав’язування держ.волі; 5) суспільство – це найбільш загальне поняття, а правова держава і громадське сусп. – це форми його існування і розвитку. Отже, в загальному вигляді, правову державу можна визначити, як державу, в якій панує право, або як правову форму організації діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права.

35 Взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства. Взаємодія держави з громадянським суспільством спрямована на посилення процесу демократизації органів влади, розвиток і зміцнення інститутів громадянського суспільства, посилення їхнього зв'язку та є виразом бажання органів влади і громадянського суспільства налагодити співробітництво з метою подальшого удосконалення і розвитку партнерських відносин. Основою створення та функціонування громадянського суспільства в Україні є положення Конституції України, а саме:

права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави;

держава гарантує право кожного на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35);держава закріплює право за громадянами України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (стаття 36); держава гарантує право громадянам брати участь в управлінні державними справами (стаття 38); держава створює належні умови, що забезпечують право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (стаття 40) тощо. Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади.

Незважаючи на те, що категорії "політика" і "право" близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства. Економіка — це сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Співвідношення права й економіки, їхні прямі та зворотні зв'язки виявляються в тому, що:

• певні економічні відносини, що виникають об'єктивно, породжують необхідність установлення адекватної правової форми, що їх закріплює, підтримує й охороняє;

• право здатне як стимулювати, так і гальмувати розвиток певних економічних відносин;

• право встановлює юридичну відповідальність за правопорушення у сфері економіки;

36 Можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що відрізняють їх від інших соціальних норм. 1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин. 2. Це форма закріплення прав і обов’язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов’язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов’язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов’язально-надавальний характер. 3. Норма права являє собою загальнообов’язкове правило поведінки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб’єкту, носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб’єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу. 4. Норма права — це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб’єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави. 5. Норма права — єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі. 6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов’язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа — у нормативно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові-джерела. 7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою. 8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права. 9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інститутів права.