28) Приклад логічної схеми на феритових кільцях.
Н
а
рис. 1.14. показано схему, яка реалізує
логічну операцію коньюнкції („ І ”). Цю
схему можна назвати також схемою
співпадань. Імпульс на виході кільця
М3
з’являється тільки при одночасній
появі імпульсів на входах А
і В.
В цьому випадку кільце М2
свого стану не змінює, оскільки сигнал
В
подано на обмотку заборони. Тому не
з’являється сигнал і на обмотці заборони
кільця М3,
і воно перекидається черговим тактовим
імпульсом, даючи на виході імпульс, який
відповідає логічній „1”. Якщо ж сигнал
В
відсутній, то сигнал А
перекидає кільце М2,
а вихідний сигнал з цього кільця забороняє
перекидання кільця М3.
Якщо нема сигналу А,
то поява сигналу В
теж може визвати перекидання М3.
Можливі варіанти станів схеми на рис. 1.14 зведені в таблицю 2.
Імпульс на вході |
М1 |
М2 |
М3 |
Тільки А |
1 |
1 |
0 |
Тільки В |
0 |
0 |
0 |
А і В |
1 |
0 |
1 |
29) Сучасний жорсткий диск складається з наступних основних частин:
Блок електроніки;
Електродвигун для обертання дисків;
Блок головок з пристроєм позиціювання;
Власне жорсткі диски з магнітним покриттям;
Корпус.
Основними елементами накопичувача є декілька алюмінієвих або скляних пластин, на які нанесено робочий феромагнітний шар і які знаходяться на одній осі (див. рис. 1.17). Дані записуються і зчитуються універсальними головками читання/запису з поверхні дисків, розбитих на доріжки і сектори (512 байт даних в кожному). Доріжка – це одне „кільце” даних на одній стороні диску. В багатьох накопичувачах її ємність перевищує 100000 Байт. Відводити такий блок для зберігання одного файла недоцільно, тому доріжки на диску розбивають на нумеровані відрізки, які називають сектори. Кількість секторів може бути різною в залежності від щільності доріжок і типу накопичувача. В середніх накопичувачах доріжка вінчестера має від 380 до 700 секторів.
Принцип запису на магнітний диск практично не відрізняється від принципу запису на магнітну стрічку. В таких накопичувачах зазвичай встановлюється декілька дисків і дані записуються на обидві сторони кожного з них. Однотипні (однаково розміщені) доріжки на всіх сторонах дисків об’єднуються в циліндр. Всі головки змонтовані на загальному стержні і можуть рухатись тільки синхронно.
Незалежно від того, який матеріал використовується в якості основи диску, він покривається тонким шаром феромагнітного матеріалу. Самими поширеними є два типи робочого шару:
оксидний;
тонкоплівковий.
Оксидний шар виготовляється з полімерного матеріалу, наповненого окисом заліза. Цей матеріал в якості робочого шару дисків використовувався з 1955 року, але внаслідок недостатньої твердості зараз майже повністю замінений тонкоплівковим робочим шаром.
Тонкоплівковий робочий шар має меншу товщину, він твердіший, і якість його покриття набагато вища. Наносять його на основу шляхом електролізу сплаву кобальту товщиною біля 0,025 мкм або шляхом напилення на основу двох шарів: фосфориту нікелю і магнітного кобальтового сплаву (0,025-0,5 мкм). В обох технологіях зверху робочий шар покривається захисною надзвичайно міцною вуглецевою плівкою.