2.3. Твори м. Петіпа на сучасній балетній сцені.

У 1903 під час репетиції балету Петіпа "Чарівне дзеркало", немов погану прикмету, тріснуло величезне дзеркало. У тому ж році Петіпа у віці 85 років був звільнений з Маріїнського театру. Петіпа не тільки видатний хореограф (він склав понад 50 балетів), який створив золотий фонд класичної спадщини, який до цих пір складає основу репертуару найбільших балетних труп світу. Він також вдихнув нове життя в балети своїх попередників, зберігши їх для нащадків: постановки Ф. Тальоні, Ж. Перро, Ж. Мазілу, А. Сен-Леона. Серед них: "Марна обережність", "Жизель", "Есмеральда", "Корсар", "Коппелія" та ін Незважаючи на те, що останні роки його роботи були затьмарені закулісними інтригами, Маріус Петіпа зберіг гарячу любов у російському балету і до Росії. Його мемуари закінчуються словами: "Згадуючи свою кар'єру в Росії, я можу сказати, що то була наисчастливейшим пора мого життя ... Хай береже Бог мою другу батьківщину, яку я люблю всім своїм серцем". Завдяки Петіпа російський балет до початку 20 ст. був найкращим у світі, а Маріїнський театр до цих пір називають "будинком Петіпа", хоча його балети і зараз йдуть в Парижі, Лондоні, Токіо, Нью-Йорку. Вони записані на відеокасетах у виконанні кращих балерин і танцівників світу. Росія залишилася вдячна великому майстрові. Правда, в період неспровергання "застарілого" балети Маріуса Петіпа піддавалися безлічі переробок, проте з часом нові талановиті балетмейстери вже ставили своїм завданням не переробки творів Петіпа, а їх дбайливе, любовне відновлення в первозданному вигляді. Маріус Петіпа фактично закріпив і впорядкував своїми роботами основи класичного балету, академічного танцю, які до нього існували в розрізненому вигляді. Видовищність та симфонізм балетів Маріуса Петіпа на довгі десятиліття стали зразком для всіх творців балетних вистав. Балет перестав бути просто видовищем - Петіпа вніс у свої вистави драматичне, моральний зміст. Ім'я Маріуса Петіпа назавжди залишиться в історії світової хореографії.

Висновки до 2 розділу

За час своєї роботи в Росії він фактично закріпив і упорядкував основи класичного балету, академічного танцю, які до нього існували в розрізненому вигляді. Видовищність та симфонізм балетів Маріуса Петіпа на довгі десятиліття стали зразком для всіх творців балетних вистав. Балет перестав бути просто видовищем - Петіпа вніс у свої вистави драматичне, моральний зміст.

Він зібрав і зберіг накопичене до нього, відкинув зайве, упорядкував, підсумував і розвинув досягнення попередників-романтиків, найкращим прикладом чого є балет «Жизель». Формуючи принципи балетного академізму XIX століття, Петіпа удосконалив типи великої багатоактної вистави та хореографічної мініатюри. Він встановив в межах академічного стилю своєрідні норми комічного, драматичного і трагічного жанру. Він естетично осмислив структурну форму дивертисменту і його місце в логічному розвитку балетної дії. Він відточив багато інших структурних форм, як в області класичного і характерного кордебалетного танцю (самостійні виходи і танці, акомпануючі дії головних персонажів), так і в області розвинених ансамблів солістів (grand pas, pas de trois, pas de deux та ін.), а також сольних варіацій, створивши нев'янучі зразки.

Петіпа фактично був автором естетичних принципів "великого балету" зі складними, багатофігурними композиціями, більшим кордебалетом, дією, що розвивається по драматургічному сценарію. Балети Петіпа вражали своєю монументальністю й разом з тим граціозністю. Величезним успіхом користувалися такі його створення, як  "Дочка фараона", "Дон Кіхот", "Баядерка". Окрему сторінку в історії російського балету становлять постановки Петіпа на музику П.И. Чайковського - "Спляча красуня", "Лускунчик", "Лебедине озеро". Вони ввійшли в скарбницю не тільки  російського, але й світового класичного балету. Твори Чайковського перевернули подання про роль музики в балеті, створивши основу  балетного  симфонізму. Принципи симфонізму були продовжені й у спільних роботах Петіпа й композитора А. Глазунова - "Раймонда" і "Пори року". Втіленням танцювальних смаків Петіпа була його перша учениця - Суровщикова, згодом його, дружина, що прославилася під ім'ям М.С. Петіпа, і друга  учениця Д.Муравйова. Петіпа й  Муравйова - дві крайності танцю, дві рівні в славі, зірки російського балету, до кінця століття орієнтували в, тім або іншому напрямку наступні покоління.