Міністерство Культури України

ВП “ ЛФ КНУКіМ “

Реферат на тему:

Загальні положення про систему захисту

прав інтелектуальної власності

Роботу виконала:

Ст. Гр. МТз-51

Корпанюк Ірина

Львів-2011

Зміст

• Вступ.

• 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ.

• 1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства.

• 1.2. Види інтелектуальної діяльності.

• 1.3. Становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності.

• 1.4. Поняття права інтелектуальної власності.

• 1.5. Види права інтелектуальної власності.

• Список використаної літератури.

Вступ

Двадцять перше століття стане століттям економіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальна власність буде основною рушійною силою. Охорона прав на результати інтелектуальної діяльності введена порівняно недавно - дещо більше 200 років тому, — термін, з історичної точки зору, мізерно малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, — творів літератури і мистецтва, а також винаходів. Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з таких основних причин: по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів; по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку. У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого. Авторське право охороняє форму вираження ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охорона форми твору — розташування слів, нот, знаків. В об'єктивному змісті авторське право — це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право — це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва. Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом. Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає. 16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу — явище надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку. Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної власності. Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу. Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом цієї діяльності і власності. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВО1В) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності: — літературні, художні і наукові праці; — виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі; — винаходи в усіх галузях людської діяльності; — наукові відкриття; — промислові зразки; — товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; — захист проти недобросовісної конкуренції; — а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки що не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів. Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.

1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу. Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, що стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. 

Науково-технічний прогрес — це досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме у цьому аспекті він нас цікавить. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і техніки, що складається із певних стадій, що в своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо. Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першочерговим джерелом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний виток, де виробництво посідає визначальне місце. У свою чергу виробництво зумовлюється потребами суспільства.

1.2. Види інтелектуальної діяльності.

Перелічити все, що належить до інтелектуальної діяльності, — заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами. Творчість — це життя, а життя затиснути в якісь рамки, перерахувати його прояви просто неможливо. Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов'язково має опиратися на досягнення науки.

Літературні твори у свою чергу поділяються на твори наукової літератури і твори художньої літератури. Отже, літературна діяльність об'єднує два види діяльності — наукову і літературно-художню. Але коло об'єктів авторського права об'єднує ще одну досить велику групу — твори мистецтва. Цей поділ творів, що охороняються авторським правом, безперечно, в певній мірі є умовним. Адже наука і художня література теж є видами мистецтва.

Найбільш поширеною формою інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері є літературна діяльність, результатом якої є твори науки і художньої літератури. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. проголошує, що цим Законом охороняються твори науки, літератури і мистецтва. Як уже зазначалося, літературними визнаються твори, створені в письмовій формі. Це можуть бути твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо).