6. Облік витрат діяльності підприємства.

Згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку № 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

До виробничої собівартості продукції включаються :

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів,дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), при нормальній потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Оскільки основною класифікацією витрат на ТОВ «Ватра-Укр» є класифікація витрат за статтями калькуляції, то саме цей метод відображення витрат буде розглянуто детальніше.

Калькуляція (від лат. сalculatio – обчислення) – це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат.

Калькуляції складають на продукцію основного і допоміжного виробництв щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням.

Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим переліком статей витрат.

На ТОВ „Ватра-УКр” прийняті такі статті калькуляції :

• деталекомплекти;

• інші основні матеріали;

• покупні комплектуючі вироби;

• матеріали кріплення;

• транспортні витрати;

• заробітна плата;

• нарахуванні на зарплату;

• загально виробничі витрати;

• виробнича собівартість;

• інші виробничі витрати.

За вибором об’єкта обліку виробничих витрат усі існуючі системи можна підрозділити на основні методи: позамовний та попередільний. Це ділення зумовлює у своїй основі відмінність у виборі первинного об’єкту, за яким ведеться аналітичний облік витрат.

Попередільний (від слова переділ – це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання чи продажу) метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва.

При попередільному методі, як правило, застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Напівфабрикат (напівпродукт) – це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів тощо), який повинен пройти ще одну або кілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією, але для даної стадії він є закінченим.

Облік витрат на виробництво може здійснюватися без бухгалтерського перерахування собівартості напівфабрикатів власного виробництва, якщо вони передаються з цеху в цех (безнапівфабрикатний варіант). У цьому разі витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються в цехах в розрізі статей витрат.

Якщо застосовується напівфабрикатний варіант обліку зведення витрат, ведеться системний облік руху напівфабрикатів на рахунках у ході технологічного процесу (витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються цехами за комплексною статтею “Напівфабрикати власного виробництва”). Передавання напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на рахунках як у кількісних, так і у вартісних показниках. З цією метою собівартість напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісяця шляхом сумування власних витрат та витрат, прийнятих від цехів попередньої обробки. При цьому собівартість готового продукту визначається послідовним нашаруванням витрат кожного цеху у ході технологічного процесу.

Зведений облік витрат на виробництво – це узагальнення за об’єктами обліку усіх витрат за місяць з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва і калькулюванням (визначенням) фактичної собівартості випущеної продукції (виконаних робіт, послуг).

Узагальнення витрат здійснюється в такій послідовності :

• на рахунки виробництва відносяться всі прямі витрати. Списання прямих витрат здійснюється на підставі відомості розподілу відповідних витрат, а також відомостей нарахування амортизації необоротних активів;

• списуються загальновиробничі витрати в сумі, що розрахунково відносяться до витрат на виробництво продукції;

• здійснюється підрахунок виробничих витрат за статтями витрат по окремих структурних підрозділах і в цілому по підприємству.

На підприємствах із цеховою структурою управління, як це є на ТОВ„Ватра-УКР”, зведений облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих цехів.Дані зведеного обліку використовуються під час складання калькуляції фактичної виробничої собівартості продукції. Витрати на виробництво продукції включаються до собівартості продукції того звітного періоду, до якого вони належать.

У разі виявлення неправильного або несвоєчасного віднесення витрат до собівартості продукції чи виявлення в результаті інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і готової продукції в цехах, а також у разі виявлення помилок в обліку витрат, що відносяться до попередніх періодів, до собівартості продукції звітного місяця, вносяться необхідні виправлення.

Фактична виробнича собівартість готової продукції визначається так:витрати на незавершене виробництво на початок місяця + виробничі витрати за місяць – витрати на незавершене виробництво на кінець місяця – втрати остаточного браку – втрати нестач незавершеного виробництва.

Для ведення зведеного обліку витрат на виробництво застосовуються облікові регістри (відомості).

Звітні калькуляції складаються на всі виготовлені підприємством види продукції.