1.2. Передумови становлення балетмейстерської діяльності Жюля Перро.

Творчість Жюля Перро нерозривно пов’язана із розвитком західноєвропейського балетного театру. З одного боку, його постановки стали відображанням тенденцій, які були притаманними хореографічному мистецтву того часу, з іншого – творчість Перро багато в чому зумовила подальший розвиток європейського балету. Саме тому важливе значення мають передумови, які вплинули на формування балетмейстерської майстерності Перро в контексті розвитку романтичного хореографічного театру [3; 12; 22].

Жюль Жозеф Перро (18.8.1810, Ліон – 24.8.1892, Параме) народився у сім’ї машиніста сцени міського театру. Хореографічну освіту розпочав у рідному місті при театрі. У 1825 році Перро переїхав у Париж, де спочатку працював у театрі «Гейта», а потім у драматичному театр «Порт Сен-Мартен», де з великим успіхом виконував роль Жако в модній на той час мелодрамі «Жако, бразильська мавпа».

Паралельно з роботою в театрі Перро завершував свою спеціальну освіту у школі Великої паризької опери у знаменитого педагога Огюста Вестріса. У 1830 році він дебютував Великій опері в балетах «Соловей» і «Зефір і Флора», де працював разом з М. Тальоні. (Пізніше його партнерками були Ф. Ельслер, Ф. Черріто, Л. Гран, О.І. Андреянова).

Значний вплив на формування особистості Перро як виконавця і згодом – балетмейстера мала творчість його попередників – видатних представників пре романтизму та романтизму.

Так, одним їх видатних попередників Перро був Жан Доберваль (1742-1806, справжне прізвище Берше) – французький артист, педагог і балетмейстер, учень Новера, розвивав далі його теоретичні положення й практичні пошуки. Став балетмейстером після довгих років виконавської діяльності. Будучи послідовником Новера, він також відкидав використання масок, виступав за реалістичність костюмів і природність образів. Однак найбільшим його досягненням стала реформа комедійного жанру в балеті.

Герої комедійних балетів Доберваля живуть у реальному світі й перемагають завдяки розуму та спритності. Комедіям Доберваля властиві демократичність, іноді злободенність сюжетів. Естетичним принципом комедійних балет є сатиричне зображення, осміяння людських недоліків. Всі його балети значною мірою реалістичні. Важливе місце у них займав народний танець, ритмізована пантоміма, природний жест. Найбільш відомі роботи Доберваля – «Дезертир», «Шалапутний паж», «Одруження Фігаро», «Марна пересторога» та інші [3;5;6;11;12 та ін.].

Типовою для тогочасного пре романтичного балету була творчість Шарля Дідло (1767-1806) – французького артиста балету, балетмейстера, педагога, діяльність якого суттєво вплинула, зокрема, на розвиток російського балетного театру. Хореографічні драми Дідло увійшли до числа найкращих досягнень епохи пре романтизму. Крім того, досягненнями Дідло, що також прокладало дорогу до поетики романтизму, був розвиток жіночого танцю, хоча балетмейстер і не принижував роль танцівників-чоловіків, як це траплялося у багатьох його сучасників. Дідло не лише розвинув жіночий і чоловічий танець, він підняв також роль кордебалету. Він вніс значні зміни до балетних спектаклів, кардинально змінив костюм і грим: скасував перуки і шиньйони, черевики із пряжками, важкі каптани, фіжми; увів газові туніки й трико, зручні для танців. Сценічний танець остаточно перестав бути аналогом салонного й набув рис сучасного класичного танцю з ясність й

Чіткість ліній тіла, великою амплітудою рухів рук, корпуса і особливо ніг, помітністю, що призвело до більшої свободи рухів.

На зміну преромантизму в балетному мистецтві прийшов романтизм. Найбільших успіхів він досягнув у Франції, де на той час досить розвинулась техніка танцю, особливого жіночого. Першим романтичним балетмейстером став Філіппо Тальоні, який поставив балети «Сильфіда» і «Діва Дунаю» зі своєю дочкою Марією Тальоні в головній ролі. Серед хореографів періоду романтизму особливе місце посіли також Жан Кораллі, Артюр Сен-Леон та Август Бурнонвіль.

В цих умовах формувалась насамперед виконавська майстерність Жюля Перро. Молодий виконавець звернув на себе увагу глядача насамперед новими стильовими особливостями танцю. Загальноприйнятому на той час манірному чоловічому танцю, який мав жіночі риси, він протиставив інший танець- мужній і енергійний. Поступово вдосконалюючи його, Перро, як основоположник зарубіжного чоловічого танцю, незабаром отримав прізвисько «брата Тальоні» (Додаток А).

Гострохарактерний актор, Перро з самого початку поєднав у своєму мистецтві комедійні і драматичні засади. Водночас він був наділений неабиякою виконавською майстерністю. Перро захоплював глядача, зокрема, легкістю польотів. Щоправда, оскільки танцівник був негарним, він отримав ще одно прізвисько – «Зефір із крилами кажана».

«Перро, знаменитий танцівник…був справжнім зразком для танцівника demi-caractere; він однаково досконало танцював у трьох жанрах: terre-a-terre, сильні па і па з елевацією і великим балоном. Віжко було повірити, що це одна й та сама людина, один і той же виконавець», - зазначає Л. Блок [5, с.200]. Дослідниця також наголошувала на тому, що Перро став «Останнім танцівником у ХІХ столітті, якому вдалось завоювати на сцені місце нарівні з балериною» [5, с.201].

Однак, незважаючи на свій виконавський успіх, Перро в 1834 був змушений залишити сцену Великої паризької опери через неприязне ставлення до нього Тальоні, яка не бажала ділити з ним свою славу. Після цього Перро почав виступати в Лондоні й Неаполі, а потім у Відні й Мюнхені.

У 1836 році у Відні (Австрія) Перро вперше спробував себе як балетмейстер. На цей час припадають постановки його перших великих балетів: «Німфа і Метелик» (1836), «Кобольд» (1838). Таким чином, Перро, почавши твою творчу діяльність як танцівник, повністю зміг проявити своє творче обдарування як балетмейстер і набув популярності насамперед як хореограф – один із найвідоміших на той час у Росії й Європі представник романтичного напрямку в хореографічному мистецтві.

Висновки до 1 розділу

Балетний театр Західної Європи та Росії ХІХ століття є предметом вивчення багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців. Таким чином, про розвиток хореографічного мистецтва цього періоду можна робити висновки на основі мистецтвознавчих досліджень таких відомих науковців я, Ю. Бахрушин, Л. Блок, В. Ванслов, В. Красовська, Ю. Слонімський та інших.

Як стверджують мистецтвознавці, на початку ХІХ століття в західноєвропейському та російському балеті спостерігались позитивні зрушення, зумовлені розвитком романтичного балету, зокрема, використанням музики романтичних опер і появою нового стилю танцю.

Становлення творчої особистості Жюля Перро відбувалось на фоні загальних змін у хореографічному мистецтві. На формування виконавської та балетмейстерської майстерності Перро вплинула творчість його попередників та сучасників – майстрів епохи пре романтизму Доберваля, Дідло, Вігано, Гарделя, представників романтизму – балетмейстерів Ф. Тальоні, А. Бурнонвіля, Ж.Кораллі, А. Сен-Леона.

РОЗДІЛ 2. БАЛЕТИ ЖЮЛЬ ПЕРРО