1.2 Диференційований підхід до трактування домінантності та основні напрями її дослідження.

У переважній більшості лінгвістичних досліджень, пов’язаних з вивченням асиметрії комунікативних відносин, домінантність розглядається як соціолінгвістична категорія , а саме, вивчається нерівність комунікантів з точки зору таких соціолінгвістичних факторів як статус та його складові – вік, стать, расова належність, соціальне та економічне становище [Ущина 2003: 7]. Погоджуючись з твердженням Дж. Бурґун про те, що “статус визначає позицію особистості в ієрархії” [Белл 1980: 306], ми вважаємо, що статус, безперечно, є супутником влади, так званим “трампліном” для досягнення все нових, вищих її рівнів, таким чином, статус стимулює створення умов для виникнення домінантності.

Проте, нас цікавлять ті аспекти домінантності, що включають комунікативну нерівність як авторитарність одних учасників по відношенню до інших, їх привілейований доступ до дискурсу. А особливо здатність таких завідомо владних продуцентів не лише впливати на когнітивне світосприйняття реципієнтів, а й змінювати їх ментальні репрезентації дійсності на свою користь. Домінантність у цьому сенсі передбачає не просто продукцію владних відносин, вона безпосередньо існує у концептуальному просторі влади, є її дискурсивним відображенням.

Крім того, домінантність – динамічна інтеракціональна сутність, яка є характерною рисою будь-якої мовленнєвої взаємодії. Йдеться про домінантність мовця (продуцента) над слухачем (реципієнтoм), запитувача над відповідачем, інтерв’юера над опитуваним, активного учасника інтеракції над пасивним і т. ін. Тому вважаємо доцільним вивчення не лише аргументативних здатностей домінування, а й формально-структурної організації мовленнєвої взаємодії, що викриває та ілюструє динамічні властивості інтеракціонального прояву домінантності.

Питання про визначення “домінантності” ще довго залишатиметься предметом наукових дискусій. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище пов’язане з різними галузями науки, тому має свою галузеву інтерпретацію. Складність цього поняття важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала, принаймні, основні з його інгерентних та адгерентних значень. Для нас важливим є тлумачення домінантності як соціолінгвістичної категорії, ядром якої є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин. Характерними ознаками домінантності є інтерактивність та динамічність.

Дискурс політичних  дебатів – це діалогічне середовище par excellence для дослідження домінантності, оскільки політичний дискурс передвиборчої комунікації має спільні риси з рекламним дискурсом та є особливо яскравим прикладом вербалізації конкуруючих ідеологій його учасників. У власне мовленнєвому плані – це зустріч-конфлікт двох цілеспрямованих складних мовленнєвих потоків, обов’язковою умовою якої є виключення досягнення консенсусу, згоди, співробітництва. Мета опонентів – досягти політичних та виборчих переваг один над одним, інакше кажучи, – домінувати спочатку в даній локальній комунікативній інтеракції, а пізніше – перемогти на виборах. Передвиборча комунікація представлена засобами масової інформації таким чином, що електорат повинен визначити “переможця”, і це змушує учасників користуватися антагоністичними стратегіями, підсилюючи свій вплив, покращуючи свій імідж та завдаючи шкоди іміджеві опонентів. Кожен кандидат обирає таку лінію дискурсивної поведінки, яка допомагає йому домогтися влади [Ущина 2003: 8].

Таким чином, наш підхід до вивчення домінантності передбачає розміщення цієї категорії в концептуальний та дисциплінарний трикутник, який пов’язує когницію, суспільство та дискурс. По-перше, домінантність належить до символічної сфери сприйняття та інтерпретації, системи вірувань та установок, а, отже, пов’язана з процесами, що охоплюють людську когницію. По-друге, домінантність, безсумнівно, є явищем соціального плану, оскільки передбачає асиметрію групових та особистісних інтересів, нерівноправність доступу до дискурсу та комунікативної компетенції, символізує соціальні проблеми та протиріччя. По-третє, домінантність – лінгвістично релевантне явище, тому що встановлюється, продукується та проявляється у комунікації за допомогою мовних засобів та дискурсивної реалізації.

Поняття «домінантність» та «влада» не є ідентичними, а тому повинні бути чітко розмежовані.

Досить незначна кількість вітчизняних досліджень присвячена вивченню соціолінгвістичної природи комунікативної нерівності. Домінантність відома як “домінування” [Карасик 1992: 53], і розуміння її спирається на одне із фундаментальних положень інтеракціональної соціолінгвістики, а саме: комплексність умов взаємодії учасників комунікації обумовлює механізм зміни ролей. [Тарасов и др. 1989: 71]. Традиційно домінантність розглядалась як психологічний та соціальний феномен [Бахтин 2000: 136]. І лише критичний аналіз дискурсу (КАД) вперше застосовує до вивчення домінантності методи лінгвістичного аналізу.

У руслі КАД трактування домінантності (dominance, domination) в тій чи іншій мірі обов’язково пов’язане не просто з комунікативною, а й з соціальною нерівністю. Зa визначенням Т. А. ван Дейка, домінантність – це “використання соціальної влади елітами, інституціями або групами, результатом якої є соціальна нерівність, що включає політичну, культурну, класову, етнічну, расову та статеву нерівність. Критичний аналіз дискурсу розкриває структури, стратегії та інші властивості тексту, вербальної інтеракції та різноманітних комунікативних подій, що відіграють роль у способах такої репродукції” [Т.А. ван Дейк 1989: 297]. “Дискурсивне домінування, - продовжує він, - означає контроль над текстом та усним мовленням, а, значить, і над розумом слухача, який здійснюється в інтересах владарюючих, проти інтересів безвладних, і тому результатом його є соціальна нерівність” [Т.А.ван Дейк 1989: 297].

Як і влада, домінантність рідко буває тотальною: вона може бути обмежена до певних сфер, і їй можуть бути протиставлені різні способи виклику та протестів. На відміну від влади, домінантність реалізується та продукується рутинними, повсякденними формами текстів та спілкування, які видаються природними та цілком прийнятними. Вона може проявлятись у різних формах: бути прямою (відкритою) або непрямою (прихованою). Прояви відкритого (прямого) домінування зводяться до мовленнєвої агресії в будь-якій комунікативній взаємодії, а тому в досліджуваному дискурсі політичних дебатів є явищем досить маргінальним. Офіційна взаємодія політичних дебатів різко відрізняється від тих офіційних дискурсів, де домінантність одного зі співрозмовників розглядається як абсолютна комунікативна норма та сприймається як така усіма учасниками комунікації. До них належать:

• юридичний дискурс (судові розгляди та допити);

• медичний дискурс;

• бюрократичний дискурс;

• освітній дискурс;

• військовий дискурс;

Характерними мовленнєвими проявами домінантності у таких дискурсах є перенасиченість імперативними конструкціями – командами та наказами; вживання формально-ділової лексики, особлива структура інтеракції, що передбачає контроль над чергуванням реплік та топіком, а також розподіл мовленнєвого часу, що здійснюється виключно тим комуні кантом, який займає владну позицію [Науковий вісник Волинського у-ту № 3 2007: 18].

Отже, домінантність та влада перетинаються, але не є тотожними: влада – явище відносно стабільне і залежить від таких важливих факторів, як статус та темпорально-просторові умови, у яких відбувається акт комунікації. У той час як домінантність, у термінах нашого дослідження, залежить саме від дискурсних дій учасників комунікації.

Таким чином, ми приймаємо наступне робоче визначення домінантності за В.А Ущиною, а саме:

Домінантність – це динамічна інтерактивна категорія соціолінгвістичного та прагматичного характеру, природним середовищем якої є діалогічна взаємодія як цілеспрямована соціальна діяльність та невід’ємний компонент людської взаємодії. Ядром домінантності є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин [Науковий вісник Волинського у-ту № 2 2000: 237].