2.5 Риторична домінантність та її прагмасемантичні особливості у політичному дискурсі

Риторична домінантність – це результат стратегій аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів [Ущина 2003: 12].

В аргументативному діалозі політичних дебатів використовуються основні комунікативні стратегії риторичної домінантності, а саме: стратегії позитивної самопрезентації та негативної презентації опонента. Ці стратегії використовуються мовцями згідно онтологічних та аксіологічно-прагматичних моделей, що відображають дві основні опозиції політичного дискурсу: Ich (Wir) :: Er (Sie); Positiv :: Negativ. Для лінгвістичної реалізації цих стратегій мовцями використовуються стилістичні та синтаксичні прийоми компресії або експансії інформативної структури речення; оцінна лексика; протиставні конструкції; дейктичні та анафоричні конфігурації.

Риторична домінантність виявлена на рівні вторинної рамки референції (журналіст-модератор + політики-респонденти + народ-масовий слухач) у структурах семантичних моделей значень та інформації. Комунікативні процеси досягнення риторичної домінантності тісно пов’язані з когнітивними процесами продукції та сприйняття політичного дискурсу. Тексти політичних новин, за допомогою яких мовці досягають риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів. Ці образи базуються на концептуальних моделях онтологічного, аксіологічного та прагматичного плану [Науковий вісник Волинського у-ту Сер.Філологія. 2000 №2: 239].

Концептуальна модель “Ідеальний політик” відображає процес когнітивної реалізації риторичної домінантності шляхом проектування аксіологічних та прагматичних планів на онтологічний план тексту та базується на основній аксіологічній опозиції дискурсу політичних дебатів:

Wir :: Sie

POSITIV :: NEGATIV

Ця опозиція відтворює емоційну оцінку, представлену полярними аксіологічними фокусами та лежить в основі двох комунікативних стратегій, що використовуються мовцями-політиками для реалізації своїх політичних амбіцій у вигляді досягнення РД:

1) Стратегія позитивної самопрезентації.

2) Стратегія негативної презентації опонента.

Мовленнєва реалізація цих аксіологічно обумовлених комунікативних стратегій відбувається експліцитно (вербалізація позитивних оцінок з допомогою лексем, фразем та пропозем у формі повторів та паралелізмів, граматичних конструкцій з вираженням умови, стилістичного контрасту) та імпліцитно шляхом семантичного перерозподілу інформаційних пластів у дискурсі, який відбувається відповідно до наступних семантико-стратегічних кроків:

• Емфазування позитивної інформації про себе.

• Емфазування негативної інформації про опонента.

• Приховування позитивної інформації про опонента.

• Приховування негативної інформації про себе.

Таке переаранжування інформації актуалізується з допомогою ретельно підібраних мовцями лексичних, синтаксичних, граматичних та стилістичних мовних засобів, що слугують експансії або компресії інформаційної моделі висловлювання з урахуванням прагматичних принципів важливості, релевантності та виділеності.

Маніпулятивне емфазування як стратегічна операція риторичної домінантності виявляється у повторах та паралелізмах; порівняннях, протиставленнях та зіставленнях; використанні розщеплених і псевдорозщеплених речень; інверсії.

Вивчення пропозиційного значення з точки зору емфазування та дистрибуції інформації вимагає визначення концептів, релевантних для даного аналізу. Це – релевантність, важливість, виділеність та семантичні ролі [Ущина 2003: 13-14].

Цілком очевидно, що важливість i релевантність інформації – політично й ідеологічно сенситивні. Так само це стосується і шляхів, якими ця інформація реалізується в семантиці дискурсу. Різні точки зору зацікавлені в досягнeнні риторичної домінантності, тому інформація про економічний та політичний розвиток, реформи оподаткування та освіту, еміграцію та легалізацію однаково важлива для всіх, зважаючи на їх інференції та пресупозиції, що базуються на спільних знаннях i пропозиційних установках. Так, ментальні репрезентації та установки мовців визначають відносну важливість подій та інформації про ці події і встановлюють рівень інтересу слухачів до специфічних типів інформації та особливих топіків. Отже, важливість інформації – це поняття, пов’язане із соціальними когніціями (знаннями та установкaми) індивіда, або групи, яке включає репрезентацію його (їх) цілей, норм та інтересів [Ущина 2003: 14].

Близько спорідненим з важливістю є поняття релевантності, яке вимагає пояснення в контекстуальних термінах: а) інформація є в тій чи іншій мірі релевантною для поточної теми (як умова інтерпретації для подальших виразів); б) інформація є в тій чи іншій мірі релевантною для контексту інтеракції (як умова знань для подальших дій); в) інформація є в тій чи іншій мірі релевантною для певних реципієнтів. Отже, релевантність – це не лише абстрактна міра інформації в термінах розміру кількості інференцій стосовно знань учасників комунікації, а також міра залежності від контексту корисності інформації, як умова поточної дії.

Важлива та релевантна інформація по-різному відображена в структурах значень у політичному дискурсі. Як важливість, так і релевантність сигналізуються різноманітними засобами виділеності, адже будь-яка інформація тексту подається тією чи іншою мірою промінантно [Ущина 2003:13].

Поняття виділеності отримує різні визначення в різних когнітивних теоріях, які визнають, що в центрі внутрішнього світу кожної людини знаходиться вона сама, а світ сприймається як міжсуб’єктивна дійсність

В багатьох наведених прикладах йдеться про одні й ті ж факти. Проте стратегії позитивної самопрезентації та негативної презентації конкурента обумовлюють те, яким чином відбувається управління подачею інформації: З цією метою виділяється інформація про свої позитивні сторони і використовуються для цього всі можливі мовні засоби – лексичними (використання пафосної лексики з елементами гіперболізації: «Prosperität, Millionen Deutsche werden besser leben»[freenet.de, Januar 20, 2008], стилістичними (метафора «brachte uns aus der Kluft der Rezession»)[ freenet.de, Januar 22,2009] та синтаксичними (використання ввідної структури, виділеної двокрапкою «Ich sage Ihnen heute abend:…» )[ freenet.de, November 25] з метою привертання уваги адресата до наступного сегменту висловлювання). В прикладах зустрічаємо і такі випадки лінгвальної реалізації риторичної домінантності: лексикалізація негативних дій («der Weg über kleineren Widerstand ist immer ein Weg bergab»)[ freenet.de, November 27,2008], протиставлення позитивної інформації про себе як уособлення більшої частини народу негативній інформації про опонента («Deutschlands Weg fährt nach oben») [ freenet.de, Dezember 12,2008], використання стилістичного засобу мовленнєвого повтору («So viele Talente. So viel Charme. So viel Kompetenz. Aber was zum Schluss? Was?») [ freenet.de, Dezember 12,2008], за допомогою якого в номіналізаціях з експліцитним описом позитивних якостей насправді імплікується сумнів у дійсній позитивності та підкреслено іронічне ставлення до неї.

Отже, процеси емфазування певних пластів інформації за допомогою виділеності залежать від використання мовцями вищезгаданих стратегій позитивної самопрезентації та негативної презентації опонента і виконуються з метою маніпуляції інтерпретаційними процесами адресата, тобто спрямовані на створення потрібних мовцям політичних репрезентацій та контрольованих персональних моделей у слухача. Так, виділеність відіграє визначну роль у досягненні риторичної домінантності, оскільки когнітивні імплікації слів, фраз та синтаксичних структур впливають на реалізацію цілком осяжних ефектів в політичному дискурсі, діючи на когнітивному рівні механізмів автоматичного, підсвідомого, внутрішнього процесування інформації [Науковий вісник Волинського у-ту.Сер.Філологія. 2000 №2: 239].

В результаті нашого аналізу визначено наступні синтаксично-стилістичні засоби виділеності, які не лише доводять динамічну сутність даного поняття, що простежується у текстовій організації, а й демонструють його прагматично-семантичні функції у текстових структурах, що служать реалізації інтенцій мовців домінувати:

1) повтор та паралелізм;

2) порівняння, протиставлення та зіставлення;

3) розщеплені речення;

4) псевдорозщеплені речення;

5) порядок слів у реченні.

1. Повтор та паралелізм. У політичних промовах найпоширенішим мовним засобом виділення є мовленнєві повтори. Завдяки своєму великому емоційно-експресивному потенціалові фігури повтору виступають засобом акцентування уваги слухача, смислового та емоційного виділення певних елементів промови, що забезпечують потрібні мовцеві інтерпретації:

«Denen, die sagen, dass wir unsere Schulen nicht zu den besten weltweit machen können, sage ich: schaut nun mal.

Denen, die sagen, dass wir den Krebs noch nicht behandeln können, sage ich: schaut nun mal» [welt.de, Februar 20,2009].

Словосполучення “Denen, die sagen”, що протиставляється словосполученню ”Sage ich: schaut nun mal”, в результаті багаторазового повтору перетворюється на “формальний маркер аргументації”. Повторюване вживання займенників ‘denen, ‘wir’ в наведеному аргументативному сегменті відбувається за правилами класичної когнітивної опозиції, характерної для політичного дискурсу Ich :: er, wir:: sie(NEGATIV :: POSITIV) та доводить той факт, що повтор діє в тандемі зі значенням інклюзивної/ексклюзивної адресатності.

Проведений аналіз корпусу текстів показав, що найбільш поширеними видами повтору є синтаксичний та лексико-семантичний. Синтаксичний повтор у політичній комунікації широко використовується у формі синтаксичного паралелізму словосполучень та синтаксичного паралелізму речень. Нагадаємо, що, не зважаючи на різноманітність функцій, які виконує повтор у політичних промовах, ми зосереджуємось перш за все на когнітивній функції тематичного виділення, що служить прагматичній функції інтенціонального переконування.

2. Протиставлення, зіставлення, контраст.

Протиставлення, поряд із повтором та паралелізмом є найбільш розповсюдженим стратегічним засобом маніпулятивного виділення в політичному дискурсі. Протиставлення в аргументації – це відображення протиріч, що є концептуальним стрижнем аргументативного дискурсу. Через протиставлення та контраст, що реалізуються серією взаємних визначень, створюється смисловий континуум, який значною мірою залежить від ступеня осмисленості.

Протиставлення в аргументації політичних дебатів (онлайн, письмових, тощо) знаходить своє вираження переважно в бінарних структурах, представлених опозицією “Wir:: sie , ‘NEGATIV :: POSITIV’. Різнорідний семантичний план паралельних конструкцій з використанням антонімів призводить до утворення антитези – яскраво вираженого протиставлення понять та явищ:

«Ich habе den Versuch gemacht, Lehrergehälter zu erhöhen und die Professionalität in die Schulklassen zurückzuziehen. Ministerpräsident Müller machte es nicht. Ich hab den Versuch gemacht, mehr Arbeitsplätze zu schaffen, Ministerpräsident Müller machte es nicht» [Spiegel.de, Januar 04,2008].

У цьому прикладі повтор паралельних структур «Ich habe den Versuch gemacht» та цілих речень «Ministerpräsident Müller machte es» заснований на епіфорі та виконує функцію протиставлення власних позитивних дій та обіцянок негативним діям та планам свого супротивника. Одночасно спостерігається граматичний повтор видочасових форм дієслів machen, haben в аргументативному сегменті: за допомогою дієслів у Perfekt (стверджувальна форма) виділяється позитивна інформація про себе, в той час як емоційний ефект сприйняття неґації створюється вживанням заперечної форми Imperfekt та служить передачі негативної інформації про опонента.

3. Розщеплені речення.

Виділеність – це селективна сутність: з її допомогою мовець вибирає та використовує з-поміж різноманітних елементів інформації тексту ті, що, на його думку, відіграють найважливішу роль у (pe)конструкції ментальних моделей слухача. Згідно з нашою схемою семантичного емфазування інформації, політик обирає такі синтаксичні засоби виділення, які б дозволили зосередитись на його позитивних якостях, поряд з акцентуванням в подібних структурах негативних якостей супротивника [Ущина 2003: 14].

Розщеплені речення, на переконання багатьох вчених, є типовими синтаксичними структурами німецької мови, що характеризуються своєю маркованістю і належать до емфатичних конструкцій, функцією яких є створення додаткової експресивності та емоційності висловлювання. Маркованість розщеплених речень полягає в тому, що склад звичайного простого речення ділиться на дві частини. Перша частина, як правило є констатуючою, а друга містить основну предикацію:

«Peter kam später. Es war Peter, wer später kam».

Констатуюча частина має інваріантну модель Es + V sein + N, в якій елемент N є констативом , що являє собою предмет думки мовця. В синтаксичній структурі розщепленого речення відображається цілеспрямований перерозподіл зв’язків між елементами змісту та підкорення їх одному – констативу. Це й забезпечує йому референційну виділеність в складі не тільки речення, а й тексту. Аналіз фактичного мовного матеріалу вказує на те, що в розщеплених реченнях виділяється інформація, релевантна не лише для розуміння та правильної інтерпретації реципієнтом, а й для реалізації маніпулятивних інтенцій мовця.

Констатив може бути представлений одиницями різного лінгвістичного статусу: словом, словосполученням, реченням:

«Es sind wir, die das stoppen wollen».

«Das wäre ein bestes Investment gewesen, das jemals gemacht werden kann» [Spiegel.de, April 11,2009].

Оскільки дискурсу політиків характерна позитивна презентація власних характеристик та негативна презентація негативних рис конкурентів, то розщеплені речення, як правило, використовуються для мотивовано маніпулятивного розподілу інформації.

1) Емфазування позитивної інформації про дії та процеси, що актуалізуються мовцем або членами його групи.

2) Емфазування негативної інформації про дії та процеси, що актуалізуються конкурентами та членами їх груп.

3) Емфазування позитивної інформації про себе та членів своєї групи як виконавців або аґентів позитивних дій.

4) Емфазування негативної інформації про конкурента та членів його групи як виконавців або винуватців негативних дій.

5) Емфазування позитивної інформації про пріоритетні напрямки запланованi програмою політика-мовця та її позитивні наслідки для слухачів (електорату).

Емфазування негативної інформації про напрямки програми конкуруючого кандидата та її неминуче негативні наслідки для слухачів.

4. Псевдорозщеплені речення.

Іншим важливим синтаксичним засобом виділення у політичному дискурсі є псевдорозщеплені речення, які розглядаються разом з розщепленими реченнями в зв’язку зі своєю маркованістю. Однак вони відзначаються тією особливістю, що W–речення у їхньому складі, як правило, не означають живі істоти. Псевдорозщеплені речення виступають як семантико-синтаксичні інтродуктори ситуацій:

«Was ich gerade sage, ist, dass jeder, der einen Wirtschaftsplan anbietet, eine Milliarde Euro verwenden wird, um die Lage in der Wirtschaft auszugleichen» [Spiegel.de, April 26,2009].

Псевдорозщеплені речення використовуються політиками у їх промовах значно частіше, ніж розщеплені. Ми припускаємо, що причиною цього є особливості політичної риторики, а саме - прийнятніше означування ситуацій та процесів, а не окремих особистоcтей.

Розподіл інформації у псевдорозщеплених реченнях також відбувається у відповідності з визначеними нами семантичними кроками, а саме – емфазування позитивної інформації про себе та членів своєї групи та негативної інформації про конкурента та членів його групи:

5. Порядок слів.

Оскільки німецькому реченню притаманна визначена синтаксична структура, то зворотній порядок слів, або стилістична інверсія – потужний синтаксично-стилістичний засіб маніпулятивного емфазування. Незважаючи на те, що зміна традиційного порядку слів у реченні не завжди є свідченням емфатичності цілого речення, функція сегментованих конструкцій та інверсії у політичному дискурсі в переважній більшості випадків все ж спрямована на маніпулятивне перегрупування мовцем інформаційних пластів на свою користь з метою реалізації стратегії позитивної самопрезентації:

«Und Mutter, jeder liebt sie, und ich tue es auch» [Spiegel.de, April 26,2008].

В даному реченні інвертованим в ініціальну позицію додатком «Und Mutter», емфазується позитивність материнських якостей, а отже, виникає припущення й про позитивність її сина/дочки.

Дискурсивна реалізація стратегій РД відповідає маніпулятивному розподілу семантичних ролей, а саме: чиниться преференційна реалізація дискурсивних референтів у аґенсних ролях, що залежить не лише від заданих соціальних, позиційних та особистісних функцій, а й від комунікативних інтенцій мовців. В політичних дебатах кандидатам-опонентам приписується різний ступінь відповідальності за позитивні або негативні дії один одного: мовець-політик вибирає себе як відповідального агента позитивних дій і саме такий розподіл семантичних ролей зустрічається у більшості передвиборчих промов (близько 90 % всіх випадків). У решті випадків мовці-політики представляють себе як невідповідальних пацієнсів негативних дій інших, а своїх опонентів як відповідальних агенсів негативних дій або ж невідповідальних пацієнсів власних (виконаних самим мовцем) позитивних дій. Отже, інформація у політичних дебатах розподіляється мовцями таким чином, що вони самі топікалізують свої статуси як важливих акторів, що з’являються лише в позитивних або нейтральних ролях за допомогою позитивних конотацій, в той час як статуси їхніх конкурентів топікалізуються як винуватців негативних дій та наслідків з допомогою негативних конотацій. 

Маніпулятивне вживання займенників, яким властиві такі прагматичні значення як інклюзивність/ексклюзивність, є лінгвістичним засобом реалізації інтенції адресанта домінувати. Вживання цих прономінальних форм відіграє важливу роль у досягненні домінантності і солідарності, яка в досліджуваному дискурсі розглядається швидше як прихований засіб риторичної домінантності, ніж виявлення рівності із адресатом. Особлива увага приділяємо вивченню дистрибуції особових займенників, тому що функції їх визначені як дистанціювання або інтеграція зі слухачем, що є засобом маніпулятивного мовленнєвого впливу на нього з метою досягнення риторичної домінантності. Так, визначено, що у політичних текстах, як у зразках підготовленого мовлення, політиками вживається значно більше інклюзивних займенників “wir”, ніж ексклюзивних “ich”. І, навпаки, в політичних дебатах частотність вживання ексклюзивного “Ich” вища ніж інклюзивного “wir”. Причиною цього є фактор контрольованості структур підготовленого мовлення. Усвідомлюючи важливість функції дистанціювання від слухача, яка виконується ексклюзивними займенниками, та функції зближення та інтеграції, що мають інклюзивні займенники, політики активно маніпулюють ними з метою досягнення риторичної домінантності.