Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗМІСТ 3.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
148.84 Кб
Скачать

Висновки до іі розділу

За типом комунікації політичні дебати – це аргументативний діалог, комунікативна функція якого полягає у переконуванні, що межує з маніпуляцією, під якою ми розуміємо приховування від суб’єкта повідомлення дійсних інтенцій. Мета мовця-політика в процесі такого переконування – вплинути на свідомість адресата за допомогою мовних виразів шляхом зведення варіантів його інтерпретацій до закладеного мовцем єдиного інформаційного ядра, що відповідає його інферентній моделі. Реалізація цієї комунікативної мети призводить до виконання його практичних цілей, що означає перемогу у виборах як результат досягнення РД. Комунікативні процеси досягнення РД тісно пов’язані з когнітивними процесами продукції та сприйняття політичного дискурсу. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці домагаються РД, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи базуються на концептуальних моделях онтологічного, аксіологічного та прагматичного плану. Онтологічна модель президента розташована в особливих концептуальних полях, що відображають загальну систему цінностей, притаманну всім європейцям.

Інтеракціональна домінантність у політичних дебатах обумовлена специфікою ментальних репрезентацій конвенцій мовленнєвої взаємодії у когнітивному просторі індивіда та особливостями організації сукупних знань про феномени екстралінгвістичної природи – просторово-часові параметри комунікативної ситуації та її учасників.

Риторична домінантність – це результат стратегій аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання у ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів.

Якщо владу розглядати як потенційні ресурси та можливості, попередньо визначені та задані соціальним контекстом комунікативної ситуації (статус, дистанція, ролі), то домінантність є активним та дієвим використанням цих можливостей (стратегії та практики дискурсу). Таким чином, влада й домінантність комунікантів вимірюються ступенем їх доступу та контролю над дискурсом.

Загальні висновки

У результаті проведеного дослідження було розглянуто комунікативні та соціолінгвістичні аспекти домінантності в німецькому політичному дискурсі.

Було проаналізовано проблеми становлення політичного дискурсу і встановлено, що політичний дискурс розуміється як мовленнєві утворення (усні або письмові), що стосуються сфери політики, реалізуються вербально та екстравербально, актуалізуються у певному ситуативному контексті і спрямовані на здійснення конкретної прагматичної семантики. Визначено поняття домінантності, за якою домінантність - це соціолінгвістична категорія, ядром якої є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин.

Опис домінантності здійснено в рамках парадигми критичного аналізу дискурсу, що дозволяє вивчення лінгво-прагматичних, когнітивно-комунікативних і соціальних аспектів даного явища. Такий підхід визначив наступні етапи дослідження: 1) проаналізовано параметри ситуативного контексту передвиборчих дебатів як основу для спільних знань i репрезентацій усіх учасників мовленнєвої взаємодії та визначальний фактор їх мовленнєвої поведінки; 2) охарактеризовано інтеракціональну домінантність як основу асиметрії інтеракціональних стосунків між учасниками дебатів, що виникає внаслідок переваги мовленнєвих дій одного з них стосовно іншого(-их);

3) досліджено риторичну домінантність як результат дії дискурсивних засобів, що спрямовані на переконування реципієнта у вірності семантичних пресупозицій продуцента засобами аргументації та маніпуляції з метою досягнення соціальної влади.

Описано стереотипну комунікативну ситуацію політичних дебатів, у якій вербалізується домінантність, та встановлено прагматичні і соціальні характеристики німецуькомовного політичного дискурсу як середовища реалізації домінантності.

Виведено інтеракціональні моделі учасників стереотипної комунікативної ситуації політичних дебатів, що мають вирішальне значення у репродукції домінантності, оскільки визначають коло прагматичних установок комунікантів стосовно узаконених конвенцій процедури політичних дебатів, від яких залежить мовленнєва поведінка їх учасників.

Домінантність класифіковано у двох взаємозалежних типах – інтеракціональна та риторична, які актуалізуються поступово, але в роботі аналізуються автономно з метою визначення їх мовних та мовленнєвих проявів.

Виявлено та систематизовано сукупні домінантні інтеракціональні кроки, які названо ініціативами, а також мовленнєві стратегії контролю над чергуванням реплік як дискурсивне виявлення інтеракціональної домінантності.

Визначено комунікативні стратегії риторичної домінантності, мовленнєва реалізація яких відбувається відповідно до виявлених семантико-стратегічних кроків. Простежено структурно-семантичні особливості їх мовної організації. Описано лінгвістичні механізми реалізації риторичної домінантності, проаналізовано когнітивні схеми аргументативного діалогу, розкрито конверсаційну характеристику проявів інтеракціональної домінантності.

У результаті аналізу урядових заяв і політичних виступів канцлерів Німеччини виявлено наступні комунікативні стратегії, які є спільними для К.Аденауера, В.Брандта, Г.Коля, Г.Шредера і А.Меркель: 1) стратегія державності; 2) стратегія позиціонування Німеччини; 3) стратегія єдності;

4) стратегія визнання провини; 5) стратегія спадкоємності влади; 6) стратегія позитивної само презентації.

Отримані результати не вичерпують проблематику даного дослідження. Аналіз різних підходів до дослідження влади й домінантності в гуманітарних науках показує, що ні одне з існуючих на сьогоднішній день визначень даних понять не є вичерпним і потребує ще ґрунтовнішого дослідження. Визначено перспективи подальших досліджень поставлених завдань, а саме: плідним уявляється вивчення особливостей вербалізації домінантності в офіційних дискурсах, зокрема в юридичному, академічному, рекламному, а також в умовах неофіційної комунікації. Ці та інші питання можуть слугувати темами подальших досліджень, які б розвинули основні положення даної роботи.