Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зміст.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.08.2019
Размер:
28.3 Кб
Скачать

Зміст

Вступ

1. Встановлення Болонського процесу у Німеччині та Польщі.

2. Особливості Болонського процесу у Німеччині та Польщі.

Висновки

Список використаної літератури

1. Встановлення Болонського процесу у Німеччині та Польщі.

19 червня 1999 року серед 29 країн, які підписали Болонську декларацію, яка поклала початок процесу створення Європейського простору вищої освіти, були Німеччина й Польща. Реалізація Болонського процесу у Поліщі залежить від Міністра. До його головних завдань, відповідно до декларації, належить ініціація змін, а також впровадження інформаційної кампанії, а також механізмів, які стимулюють активність наукового середовища. А за якість освіти у Польщі відповідає Державний Акредитаційний Комітет. Її "візити" не дають відчутної користі і не ведуть до великих змін в університетах. Члени Комісії обмежили свій контроль перевіркою документації, вони не спілкуються зі студентами і не цікавляться тим, як вони оцінюють рівень освіти у своєму університеті. Це не їх обов'язок, хоча, напевно, мав ним бути. А у Німеччині уся робота щодо створення загальноєвропейської освітньої зони в Німеччині є скоординованою й підкріпленою діяльністю різних організаційних структур. На державному рівні відповідальність покладено на Робочу групу щодо реалізації Болонського процесу, яка готує пропозиції, рекомендації та резолюції, надає консультації, послуги, забезпечує проведення заходів щодо підтримки вищих навчальних закладів. До її складу входять представники Федерального міністерства освіти і науки, Постійної конференції міністрів освіти і культури земель, Конференції німецьких ректорів, Німецької служби академічних обмінів, Німецької акредитаційної ради, Національної асоціації студентських рад. Протягом 1999-2007 років Робоча група на основі міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснила ряд масштабних заходів зі створення нової національно-правової нормативної бази вищої освіти Німеччини [1].

2. Особливості Болонського процесу у Німеччині та Польщі.

Німеччина та Польща займаються впровадженням болонських норм і стандартів в освіті, науці і техніці. В першу чергу в обох країнах було впровадженно двоступеневу освіту. Важливим кроком запровадження двоступеневої системи навчання в країнах-учасницях Болонського процесу став семінар із питань університетських ступенів короткого циклу навчання (ступінь бакалавра), який пройшов 16-17 лютого 2001 року в Гельсінкі (Фінляндія), а вже в травні 2001 року міністри освіти та культури європейських країн підвели підсумки та визначим результати зустрічі на конференції в Празі. 14-15 березня 2003 року в Гельсінкі відбулась також і підсумкова конференція чергового етапу Болонського процесу з питань учених ступенів магістерського рівня [1]. Результати та підсумки цієї зустрічі були підтверджені 19 вересня 2003 року на Берлінській конференції міністрів освіти європейських країн. Також Постійною конференцією міністрів освіти та культури були прийняті рекомендаційні рішення щодо можливостей навчання в аспірантурі для студентів-бакалаврів та студентів-магістрів .

Алдаптація польської моделі тривала 10 років, вона складається з: a) трирічна або чотирирічна освіта першого ступеня, після якої присвоюється звання ліценціата; б) освіта другого ступеня, частіше дворічна, яка дає право на одержання диплома магістра; (до сьогодні в Польщі її називають повною вищою освітою). Саме така організація вищого навчання має місце сьогодні у 96 напрямках з існуючих 102-х . 

Третім – вищим – етапом освіти згідно з Болонським процесом повинна стати 3-річна докторантура, яка ще не повністю впроваджена у Польщі. Більшість докторантів і надалі готуються як екстерни. Тому польський докторат як науковий ступінь має низький статус. Крім того, надалі має місце практика габілітації . Корені такої системи підготовки вищих наукових кадрів – так звана "гумбольтівська модель університету", яка проіснувала останні 200 років. Але на сьогодні вона вже застаріла і неефективна [2]. 

Щодо Німеччини то за початковим задумом реформаторів освіта повинна проходити тут на двох рівнях: бакалавр та майстер. Спочатку студент отримує за три-чотири роки кваліфікацію «бакалавр». Це повноцінна перша вища освіта. З ним випускник може займатися своїм працевлаштуванням. Другий ступінь - «майстер». Навчання бакалавр може почати або відразу після бакалаврату, або спочатку попрацювати, а потім вступати на майстра. Нещодавно міністри освіти заговорили і про третього ступеня навчання - аспірантуру. Але це поки в процесі обговорення.

Гнучкість системи вищої освіти у часі надзвичайно важлива для студентів вечірньої і заочної форми навчання. Справа в тому, що у Польщі близько 50% студентів (у 2001/2002 р. – 65,6%) – вечірники і заочники, рівень їхньої підготовки за загальним визнанням, нижчий, ніж у студентів стаціонару. Студенти цієї категорії просто не встигають у короткий термін якісно опанувати пропонований обсяг матеріалу. Подібна ж проблема стоїть і в Німеччині. Застосування загальноєвропейської системи ECTS дозволяє збільшити (навіть індивідуально) тривалість навчання для вечірньої і заочної форми, що сприятиме більш якісному опануванню предметів програми навчання [5].

З переходом на нову систему змінився принцип оцінки роботи учнів. Адже система оцінок повинна бути універсальною і єдиною для всіх країн-учасниць. Для цього у вузах, перебудовуються на нову систему навчання введена ECTS - Європейська система перезарахування кредитів. З її допомогою можна порівнювати обсяг вивченого матеріалу, що дає можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій. Освітні «кредити» - це залікові одиниці, якими оцінюється трудомісткість навчання. За один семестр студент отримує рівно 30 академічних кредитів. Для отримання ступеня бакалавра потрібно відповідно набрати не менше 180 кредитів (три роки навчання) або не менше 240 кредитів (чотири роки навчання). Для отримання ступеня магістра студент повинен, як правило, набрати в цілому, тобто разом з бакалаврату, не менше 300 кредитів (п'ять років навчання) [1].

Кредити - це не оцінки, учень отримує їх, якщо просто витримав іспит. Паралельно до кредитів студентам за здані іспити виставляються оціночні бали. Болонська угода передбачає єдину європейську шестибальною систему оцінок: А - "відмінно", В - "дуже добре", С - "добре", D - "задовільно", Е - "посередньо", F (FX) - "незадовільно. Як правило , сьогодні студенти отримують звичні їм оцінки, а в дипломах ці оцінки «переводяться» на європейські. До дипломів бакалаврів і майстрів додається Diploma Supplement - єдине для країн-учасниць Болонського угоди додаток, де відображається навчальна програма.

Навчальний курс розбитий на так звані модулі, з яких надалі і здається іспит. Під модулем найчастіше мається на увазі блок взаємопов'язаних дисциплін. За кожен модуль дається певна сума залікових одиниць (кредитів) і виставляється одна оцінка. В один модуль можуть включатися, наприклад, чотири предмети, які здаються як один іспит з чотирьох частин. І може статися так, що якщо ви на іспиті не набрали за модуль потрібної кількості балів, то в наступний раз вам потрібно вчити всі чотири предмета знову. Так що необхідно заздалегідь поцікавитися системою, за якою ваш вуз приймає іспити, щоб знати, до чого морально готуватися .

Послідовне впровадження системи ECTS спрощує для Німеччини та Польщі розв’язання питання запровадження спеціального "Додатку" до диплому. Цей додаток виконує дуже важливу функцію, зокрема інформує про дисципліни, які вивчалися у ВНЗ, спеціалізацію, яку отримав фахівець. Особливо це важливо для осіб, що мають намір продовжувати навчання на батьківщині або за кордоном. Міністерство освіти та спорту Польщі планувало повсюдно впровадити Додаток до Диплому ще у 2004/2005 році [1]. 

Автономія вузів є необхідною умовою як для побудови європейського простору вищої освіти, так і для модернізації конкретних навчальних планів. Це є фундаментальним положенням Magna Charta Unіversіtatum: "Університет являє собою автономний суспільний інститут, у завдання якого входить виробництво, перевірка, оцінка й поширення культури за допомогою досліджень і викладання. Географічні фактори й історична спадщина спричиняють різні особливості університетів у різних країнах. Для задоволення потреб суспільства університетські дослідження й викладання повинні бути морально й інтелектуально незалежні від будь-якого політичного й економічного тиску" (Magna Charta Unіversіtatum, 18 Sept. 1988).

Разом з тим, питання академічної свободи й пошуку оптимального співвідношення між урядом і вищим навчальним закладом, особливо в колишніх соціалістичних країнах постійно актуалізуються, особливо з огляду на те, що колишня, практично повна залежність ВНЗ від політики періодично змінюється на "аутичну" позицію щодо нього з боку керівництва країни, зумовлену повним нерозумінням суспільної місії університету.  У Польщі склалися специфічні обставини, які певною мірою полегшили процес соціального переходу в цілому й трансформацію системи вищої освіти зокрема. У польському Законі про вищу освіту 1990 р. та в ряді інших законодавчих актів встановлено принципи дерегуляції, що суттєво обмежили вплив державних органів на цей сектор освіти [5]. У новій редакції Закону про освіту від 2005 року принципи взаємодії держави та ВНЗ суттєво удосконалені в плані їх відповідності Magna Charta Unіversіtatum. 

З впровадженням Болонськго процесу, як в Польщі так і в Німеччині особливих повноважень в контексті університетської автономії набув керівник ВНЗ. Він обирається на конкурсній основі, відповідає за якість науково-педагогічних кадрів, сам запроваджує контроль якості освіти.  Законодавство дозволяє також Конференції ректорів ВНЗ та Вищій раді шкільництва (яка складається із представників університетів) застосовувати право вето на будь-які нормативні документи та рішення, що безпосередньо стосуються змісту та організації навчального процесу. Це свідчить про те, що держава на практиці визнала, що в університетській системі зосереджений основний інтелектуальний потенціал нації, і здебільшого університети самі знають, як оптимально діяти в конкретних умовах [1]. 

Говорячи про Німеччину, то за задумом реформаторів нова система освіти повинна принести користь насамперед самим студентам. Зокрема, вона полегшить їх інтернаціональну мобільність. Країни-учасниці Болонського процесу зобов'язалися визнавати атестати бакалаврів і магістрів. А значить, закінчивши бакалаврат в одній країні, випускник може отримати диплом «майстер» в інший.

Крім того, якщо студент вирішить під час навчання продовжити навчання в іншій країні-учасниці болонського угоди, то результати його перш зданих іспитів обраний вуз зобов'язаний буде зарахувати.

Ще один плюс: передбачається, що нова система полегшить випусниками працевлаштування за кордоном.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]