Питання для перевірки знань теми.

1. Назвіть характерні ознаки фінансів.

2. Охарактеризуйте суб’єктів фінансових відносин.

3. Охарактеризуйте об’єкти фінансових відносин.

4. Назвіть функції фінансів підприємств.

Самостійна робота студента:

Тема: Особливості організації фінансів підприємств залежно від форми власності.

Студент повинен знати: види, форми власності підприємств.

Студент повинен вміти: охарактеризувати фінанси підприємств залежно від форми власності

Форми контролю: тестове опитування.

План.

1. Одноосібне володіння.

2. Партнерство або товариство

3. Корпорація (акціонерне товариство).

4. Державне підприємство.

Література.

1. Василик О.Д. Державні фінанси України.-К.: Вища школа, 1997, -с. 11-15, 351-356, 362-370..

2. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. К.: Наукова думка. 1997, -с. 230-245.

3. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). –К.: КНЕУ, 1999, -с. 17-33.

4. Финансы/ Под ред.. Дробозиной Л.А. М.: Финансы, 1999, -с.30-54, 66-75.

Методичні рекомендації до самостійної роботи.

Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.

Одноосібне володіння – підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. Переваги: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліки: їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Різноманітність обов’язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень і навіть банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна їх кількість виникає і припиняє свою діяльність.

Партнерство або товариство - форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Паї відіграють подвійну роль. Вони забезпечують, по-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на дохід пропорційно паям. По-друге, надання права голосу. Кількість голосів кожен член отримує пропорційно його паю. Як правило, товариства — це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у його роботі, відносно невелика. Розрізняють такі види партнерства:

- повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю),

- товариство з обмеженою відповідальністю,

- змішане (командитне) товариство.

Найпоширенішим є повне товариство. Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах свого внеску і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства використовують невеликі підприємства у сфері надання професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, що займаються здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності. Майнова відповідальність останніх поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу у таких фірмах мають лише дійсні члени товариства. Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг над одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об’єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри до банків для отримання кредиту; удосконалення управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліки: можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство) – провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль. Корпорація є юридичною особою, що утворюється об’єднанням на пайових (часткових) засадах своїх членів (акціонерів) і належить до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки кожен акціонер відповідає за свої зобов’язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерства (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Особа, яка акумулює більшу кількість акцій, має право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, яка володіє контрольним пакетом акцій, який становить не 50% + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які отримали назву інституціональних інвесторів.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, якими володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітне місце в економічному житті посідають фінансово-промислові групи. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополій, що вимагає застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства засновані на державній формі власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно до цього функціонують два види державних підприємств:

• загальнодержавні підприємства, майном і виробничо-господарською діяльністю яких розпоряджається вищий орган державної влади,

• комунальні підприємства, які є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, доступну для населення або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове розвинутих країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

Із метою глибокого реформування державного сектору економіки України здійснюється структурне розмежування державного сектору на дві підгрупи:

• підприємства, яким надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебувають у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв’язок, телекомунікації, енергетика, оборона, національна безпека тощо). Такими підприємствами розпоряджаються міністерства і відомства.

• Державні акціонерні товариства – підприємства, в яких не менше 51 % акцій належить державі.

Формується ще одна група підприємств із часткою державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50%. Управління цією групою підприємств здійснюється за участю представників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюють на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектору економіки дає можливість, з одного боку, підвищувати ефективність управління народним господарством, а з іншого - створювати ринкове середовище.

Розрізняють малі, середні та великі підприємства.

Малі підприємства засновують на будь-якій формі власності. Вони здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства визначають темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику створеного суспільного продукту. Вони є провідним сектором економіки, основою дрібнотоварного виробництва; характеризуються високою мобільністю; формують основу середнього класу та стримують монополізм. Малі підприємства забезпечують структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору, додаткові робочі місця та реалізацію інновацій.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинутих країнах ці підприємства створюють понад 40% валового внутрішнього продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям. У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємств-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Триває процес розвитку фермерських господарств. У їхньому користуванні знаходиться понад 2 млн. га сільськогосподарських угідь.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинутих країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, великим - мобільності для повторного налагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її до ступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Усе це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації великих підприємств має бути тільки соціальні) економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

Підприємства класифікують також за сферою і видом господарської діяльності. Це зумовлено тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, сфери обслуговування.

Загалом фінанси підприємств (установ, організацій) - це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових потоків у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб'єктами господарювання, а також з іншими сферами фінансової системи - державними фінансами, фінансами домогосподарств і страхування.

Фінанси підприємств (установ, організацій) є складовою фінансової системи країни. Разом з тим це самостійна специфічна сфера фінансових відносин.

Фінанси підприємств (установ, організацій) складаються з фінансів підприємств різних форм власності, які мають різноманітні організаційно-правові форми.

Специфіка функціонування фінансів підприємств (установ, організацій) залежить від мети створення юридичної особи, форм власності, до якої вона належить і яку мають її засновники, організаційно-правової форми. Вирішальне значення побудови фінансових відносин юридичної особи з іншими підприємствами, з бюджетною системою і позабюджетними фондами, із засновниками, з найманими працівниками, з кредитно-банківськими установами і страховими організаціями має мета створення підприємства — здійснення підприємництва чи некомерційна господарська діяльність і, відповідно, комерційний або некомерційний характер діяльності. Залежно від мети створення підприємства (установи, організації) поділяють на комерційні (прибуткові) та некомерційні (неприбуткові). Залежно від форм власності виокремлюють такі основні види підприємств: приватні, колективні, комунальні, державні, змішані. Комерційними є підприємства, створені з метою виробництва будь-якої не забороненої законодавством країни продукції (або виконання робіт чи надання послуг) та отримання доходів від своєї діяльності, за рахунок яких покриваються всі витрати, створюється прибуток і забезпечується самофінансування підприємства. Комерційними можуть бути підприємства будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, у тому числі державні.

Хоча державні підприємства створюються державою і їх статутні фонди формуються за рахунок державних коштів, проте діяльність цих підприємств регулюється так само, як і інших ко­мерційних підприємств, створених недержавними власниками. Державні підприємства створюють грошові фонди, що розподіляються з урахуванням таких самих законодавчих норм, зокрема з оподаткування прибутку. Грошові фонди і грошові потоки державних підприємств, як і приватних, так само відокремлені від фінансів держави і взаємодія з державними фінансами здійснюється тими самими каналами: через сплату податків, обов'язкові платежі, придбання державних цінних паперів, отримання за ними доходів, отримання державних дотацій тощо. Навіть фінанси казенних підприємств (особливого виду державного підприємства) певною мірою відокремлені від державних, хоча й існують обмеження щодо їх самостійності. Зокрема, майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління, тому це підприємство може розпоряджатись основними фондами лише з дозволу органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство. Цей орган затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства, визначає порядок використання чистого прибутку, встановлюючи обов'язкові нормативи його розподілу, має право вилучити майно, яке не вико­ристовується або використовується не за призначенням.

Крім того, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів, а в разі нестачі коштів і майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник (тобто держава). Проте держава не несе відповідальності за зобов'язаннями інших державних підприємств, а останні не несуть відповідальності за зобов'язаннями держави.

Фінанси комерційних підприємств є центральною ланкою фінансової системи, оскільки безпосередньо забезпечують процес створення і первинного розподілу ВВП. Усі інші ланки фінансової системи беруть участь у подальшому розподілі та перерозподілі ВВП. Фінанси комерційних підприємств забезпечують неперервність процесу розширеного відтворення через розподіл грошових доходів підприємства на фонди відшкодування, споживання та нагромадження і використання коштів фонду нагромадження на продовження процесу виробництва продукції (робіт, послуг) і збільшення ВВП. Завдяки подальшому розподілу вартості, створенні комерційними підприємствами, формуються грошові фонди бюджетної системи, доходи домогосподарств та страхові фонди. |Таким чином, стан фінансів комерційних підприємств визначає стан фінансової системи країни загалом.

Статутна діяльність неприбуткових установ і організацій є некомерційною, тобто не має на меті одержання прибутку для розподілу між засновниками і самофінансування установи, хоча при цьому не виключається можливість отримання доходів з метою поповнення фінансових ресурсів. Особливості організації фінансів залежать від мети створення неприбуткових установ (організацій), організаційно-правових форм, складу засновників, фінансового механізму залучення коштів для статутної діяльності.

До неприбуткових установ і організацій належать:

• бюджетні установи і організації, тобто такі, що утримуються ііп рахунок коштів відповідних бюджетів;

• громадські об'єднання (профспілки, політичні партії, кре­дитні спілки, релігійні організації), пенсійні фонди, спілки підприємців, асоціації, творчі спілки, інші об'єднання;

• благодійні організації, культурні та інші цільові громадські фонди.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи зазначених установ і організацій, що не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, звільняються від оподаткування.

Бюджетні установи і організації фінансуються або цілком за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, або на змішаній основі — через бюджетне фінансування, надання платних послуг, орендну плату, безповоротну фінансову допомогу, пасивні доходи (проценти, дивіденди, страхові виплати).

Якщо раніше майже всі витрати бюджетних установ фінансувалися з бюджету, то нині в умовах скорочення бюджетних асигнувань ці установи мають змогу за рахунок надання платних послуг (соціально-культурних, управлінських, інформаційних, з охорони громадського порядку тощо) отримувати додаткові фінансові ресурси. Переліки платних послуг, які можуть надавати заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки та інші бюджетні установи, встановлює Кабінет Міністрів України. Додатковим джерелом фінансування для деяких установ стала орендна плата за здавання в оренду приміщень, обладнання, іншого майна.

Основним джерелом фінансових ресурсів при створенні громадських об'єднань є вступні та членські внески засновників. Напрями використання надходжень визначаються метою і завданнями організації та закріплюються в її статуті.

У процесі функціонування громадські об'єднання так само можуть отримувати доходи від платних заходів, діяльності заснованих ними підприємств, добровільних пожертвувань. Ці надходження згодом можуть стати основними джерелами фінансування видатків об'єднань, а частка членських внесків стає незначною. Усі надходження включаються в доходну частину фінансового плану громадських об'єднань, а у видатковій частині відображаються витрати, пов'язані з основною діяльність організації, утриманням працівників, приміщень, інші адміністративно-господарські витрати.

Прибуток підприємств, створених громадськими об'єднаннями, не звільняється від оподаткування, за винятком підприємств, створених Всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, де кількість працівників-інвалідів становить не менше як 50% загальної чисельності працівників, а фонд оплати їх праці - щонайменше 25% загальних витрат на оплату праці.

Фінансові ресурси при створенні благодійних організацій та громадських фондів формуються виключно за рахунок добровільних внесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян. У процесі функціонування фонди можуть отримувати кошти за рахунок прибутку від виробничо-господарської діяльності створених ними підприємств, доходів від депозитних вкладів, заходів, що здійснюються на користь фондів (лотереї, концерти, аукціони, виставки-продажі тощо), платних послуг, видавничої та іншої діяльності.

Напрями видатків залежать від мети створення фонду, що записана в його статуті. Видатки здійснюються відповідно до кошторису. За законом розмір витрат на утримання благодійної організації не повинен перевищувати 20% її кошторису в поточному році.

Особливість використання власності громадських об'єднань, благодійних та інших фондів полягає в тому, що їхні доходи або майно (за винятком кредитних спілок і пенсійних фондів) не підлягають, розподілу між їх засновниками або учасниками і не повинні використовуватись для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника, посадових осіб (крім оплати їхньої праці).