Нетрадиційні форми роботи школи з батьківською громадськістю

• «Педагогічний десант» — виступи педагогів з актуальних проблем виховання дітей на підприємствах, в організаціях, де працюють батьки; влаштування виставок, випуск спеціальних стіннівок.

• «У сімейному колі» — анкетування батьків, індивідуальна ро­бота, допомога родинам шляхом консультацій; практичні пора­ди, зустріч із лікарями, психологами, юристами.

• «Родинний міст» — зустрічі з батьками та обговорення про­блем виховання дітей.

• «Народна світлиця» — звернення до народних традицій, фор­мування особистості учня через природу, спілкування батьків із вихованцями, спільну діяльність батьків, дітей і педагогів.

• «День добрих справ» — спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей.

• «Вечір великої родини» — участь беруть батьки, учні, педа­гоги: організація відпочинку, ігор, театральних вистав тощо; до­свід організації відпочинку у родині.

• «Дискусійний клуб» — обговорення проблем виховання учнів.

• «Клуб послідовників досвіду сім'ї Нікітіних».

• Клуб «Сімейні традиції».

• «Сімейна скринька» — добірка матеріалів з досвіду родинного виховання.

• «Аукціон ідей родинної педагогіки» — презентація родинної педагогіки і набір показників її схвалення.

• «Батьківський ринг» — взаємонавчання, взаємозбагачення членів родин, розв'язання педагогічних ситуацій.

• «Батьківська школа» — організовується у формі клубу; перед­бачається проведення диспутів; формування банків ідей, добірок літератури, випуски газет, інформаційних бюлетенів; проведен­ня бесід, надання практичної допомоги.

• «Вранішня кава», «Пообідні посиденьки» - нетрадиційні форми роботи вчителів 17 ліцею м.Хмельницького, які працюють за програмою «Крок за кроком».

Процес налагодження взаємодії з батьками ефектив­ний за дотримання педагогом психолого-педагогічних пра­вил та вимог. До них належать:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчи­тель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх бо­ку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

2. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

3. Використання заходів, спрямованих на підвищен­ня авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвит­ку почуття власної відповідальності, вимогливості, гро­мадянського обов'язку як учителів, так і батьків;

4. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зу­силь учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зроби­ти вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професі­йний обов'язок.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запро­понувати одному з батьків організувати батьківські збо­ри, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особ­ливо корисний обмін думками з батьками щодо налаго­дження взаєморозуміння з дітьми.

6. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологіч­ний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчи­тель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзич­ливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаш­товуються на співпрацю.

7. Довіра до виховних можливостей батьків, підви­щення рівня їх педагогічної культури й активності у ви­хованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підго­товки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставлять­ся до виховання дітей;

8. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офі­ційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не зда­валася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввіч­ливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

9. Життєстверджуючий, мажорний настрій при ви­рішенні проблем виховання, опора на позитивні риси ди­тини, орієнтація на у спішний розвиток особистості. Фор­мування особистості дитини передбачає подолання труд­нощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стриб­коподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викли­катимуть розгубленості у педагога.

Очевидно, що здійснення психолого-педагогічного просвітництва є досить необхідним для сучасної родини, адже для того, щоб створити умови для всебічного розвитку та гармонійного виховання дітей, слід допомогти їхнім батькам розширити коло психолого-педагогічних знань, сформувати позитивну загально-життєву орієнтацію, розвинути вміння бути батьками.

5. Неблагополучні сім’ї та особливості роботи з ними. Види неблагополучних сімей: сім’ї соціального ризику, сім’ї конфліктні, сім’ї асоціальні, сім’ї неповні та ін. Принципи роботи з неблагополучними сім’ями.

У нашому сучасному суспільстві усе помітніше стає криза родини, шляхи виходу з якої остаточно не знайдені. Криза виражається в тім, що родина усе гірше реалізує свою головну функцію — виховання дітей. Причини такої кризи лише почасти пов’язані з погіршенням економічної ситуації в країні, вони мають більш загальний характер. Все частіше й частіше дослідники, що займаються вивченням проблем сімейного виховання, відмічають падіння її педагогічного потенціалу та престижу сімейних цінностей, легковажне відношення до шлюбу і родини, забуття традицій, моральних принципів, цинізм і пияцтво, відсутність самодисципліни, високий відсоток розлучень та зниження народжуваності, зростання злочинності у сфері сімейно-побутових стосунків та підвищення ризику схильності дітей до неврозів через неблагополучний психологічний клімат у сім’ї – всі ці фактори самим негативним чином відображаються на вихованні дітей.

Що може взяти дитина в напівзруйнованій родині? Адже добре відомо, що саме в родині і через сім’ю формуються її первинні уявлення, ціннісні орієнтації і соціальні установки.

В науковій літературі немає чіткого визначення поняття сімейне неблагополуччя. Тому в різних джерелах поряд з поняттям «неблагополучна сім’я» можна зустріти: «деструктивна сім’я», «дисфункціональна сім’я», «сім’ї групи ризику», «негармонійна сім’я».

Під неблагополучною слід розуміти таку сім’ю, у якій порушено структуру, знецінено або ігноруються основні сімейні функції, мають місце приховані дефекти виховання, в результаті чого з’являються «важкі діти».

Зупинимося на характеристиці тих форм сімейного неблагополуччя , які. З одного боку є достатньо розповсюдженими у сучасному суспільстві, а з другої – не завжди відкрито виявляються на соціальному рівні, тому не викликають особливої занепокоєності, хоча їх деструктивний вплив на формування особистості дитини не менш небезпечне, ніж у сім’ях, у яких прямо культивуються антисуспільні орієнтації та демонструються зразки асоціальної поведінки. З урахуванням домінуючих факторів неблагополучні сім’ї ми умовно поділили на дві великі групи, кожна за яких включає декілька різновидів.

Першу групу складають сім’ї з вираженою (відкритою) формою неблагополуччя: це сім’ї соціального ризику - конфліктні , проблемні сім’ї, асоціальні, аморально – кримінальні і сім’ї з недостатнім виховним ресурсом (зокрема, неповні).

Другу групу представляють зовнішньо респектабельні сім’ї, образ життя яких не викликає занепокоєння та нарікань з боку громадськості, однак ціннісні установки та поведінка батьків у них різко розходяться з загально моральними цінностями, що не може не вплинути на моральне обличчя дітей, які виховуються у таких сім’ях. Ці сім’ї ми можемо віднести до категорії внутрішньо неблагополучних (з прихованою формою неблагополуччя).

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внугрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну мораль­ну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейно­му колективі: її люблять, але не балують, залучають до сі­мейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень бать­ків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спіл­куванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти ці­нують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються

такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, по­чуття впевненості.

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки «формувати» осо­бистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єднос­ті, розуміння, співчуття; в інших батьків мета — підготу­вати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контро­лювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сі­мейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дити­ну шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній і виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

• сім'ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування ди­тини спотворюється. Вона народжується слабкою, хвороб­ливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

• сім'ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

—сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні кон­флікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляють­ся у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'ї через брак у взаємо­ стосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомо­ги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут пану­ють грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволен­ня, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх си­лах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують по­шуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживан­ні алкоголю, наркотиків;

— сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлен­ня батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побуто­вого характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

• сім'ї, зовні благополучні. Систематично припуска­ються серйозних прорахунків у сімейному вихованні че­рез низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єд­ність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, над­мірна батьківська любов або суворість у вихованні, засто­совуються фізичні покарання тощо);

• сім'ї соціального ризику. Це — соціальне незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (ма­лозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно викону­вати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може си­стема регулювання сімейного виховання. Організацію допо­моги батькам, якщо вони мають бажання нею скористати­ся, здійснюють вчитель, школа на основі формування сто­сунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини ство­рюється в процесі сімейного виховання, залежить від ти­пу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглиблен­ню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

Скільки родин, стільки особливостей виховання. Але незважаючи на все їхнє різноманіття, можна виділити типові моделі відносин межу дорослими і дітьми в родинах. В основу аналізу покладена видозміна відносин як однієї з фундаментальних характеристик міжособистісних відносин. Відносини визначаються по ступені напруженості і наслідкам негативного впливу на виховання дітей.

1. Родини, що поважають дітей. Дітей у таких родинах люблять. Батьки знають, чим вони цікавляться, що їх турбує. Поважають їхньої думки, переживання, намагаються тактовно допомогти. Розвивають інтереси дітей. Це найбільш благополучні для виховання родини. Діти в таких родинах ростуть щасливими, ініціативними, незалежними, дружелюбними. Батьки і діти відчувають потребу у взаємному спілкуванні. Їхні відносини характеризуються загальною моральною атмосферою родини: порядністю, відвертістю, взаємною Довірою, рівністю у взаєминах.

2. Чуйні родини. Відносини між дорослими і дітьми нормальні, але існує визначена дистанція, що ні батьки, ні діти намагаються не порушувати. Діти знають своє місце в родині, коряться батькам. Батьки самі вирішують, що потрібно дітям. Вони ростуть слухняними, увічливими, дружелюбними, але недостатньо ініціативними. Часто не мають власної думки, залежні від інших. Батьки вникають у турботи й інтереси дітей, і діти поділяються з ними своїми проблемами. Зовні відносини благополучні, але деякі глибинні, таємні зв'язки можуть порушуватися. Спочатку намічається ледь відчутна «тріщинка» у щиросердечних зв'язках між батьками і дітьми. Фактичні дані дають підставу позначити найбільш часті причини цієї «тріщинки»:

а) деякі розбіжності між характером вимог і особистим поводженням;

б) недостатні чуйність, щиросердечна тонкість, такт батьків у конкретних ситуаціях, недооцінка потреби дитини бути особистістю.

Часом батьки психологічно не поспівають за динамізмом розвитку дітей. А вони вже школярі, підлітки, уже старшокласники, уже мають свою думку, уже не погоджуються. У таких випадках батьківська чуйність повинна бути збільшена.

3. Матеріально-зорієнтовані родини, де головна увага приділяється матеріальному благополуччю. Дітей у таких родинах з раннього віку привчають дивитися на життя прагматично, в усьому бачити свою вигоду. Їх змушують добре учитися, але з єдиною метою — щоб надійти у вуз. Духовний світ батьків і дітей збіднений. Інтереси дітей не враховуються, заохочується тільки «вигідна» ініціативність. Діти рано взрослеют, хоча це не можна назвати соціалізацією в повному змісті цього слова. Відносини з батьками, позбавлені духовної основи, можуть розвиватися непередбачено.

Батьки намагаються вникати в інтереси і турботи дітей. Діти це розуміють. Але найчастіше не приймають. Суть у тім, що високі помисли батьків у цьому випадку найчастіше розбиваються об низьку педагогічну культуру здійснення. Мріючи і сподіваючись застерегти дітей від небезпек, ощасливити їх, забезпечити на майбутнє, батьки фактично прирікають своїх вихованців на неправомірні обмеження і навіть страждання.

Такий варіант відносин виникає і при надмірній зайнятості батьків собою, роботою, захопленнями, своїми відносинами і незлагодами. Нерідко це виражається в недостатнім виконанні батьківського боргу, пасивності батьків у спілкуванні з дітьми, що породжує в них почуття образи, оданочества. І все-таки природна прихильність, любов до батьків залишаються, і діти випробують бажання поділятися успіхами і засмученнями, знаючи, що батьки в душі залишаються їх щирими доброзичливцями.

4. Ворожі родини. Дітям тут погано. Неповага до них, недовіра, стеження, тілесні покарання. Діти в таких родинах ростуть схованими, недружелюбними, вони погано відносяться до батьків, не ладять між собою і з однолітками, не люблять школу, можуть іти з родини. Механізм відносин тут такої. Поводження, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому праві (скоріше, праві) батьки. Такого роду ситуації звичайно зв'язані з віковими особливостями дітей, коли вони ще не можуть оцінити досвіду батьків, їхніх зусиль на благо родини. Справедливі засмучення батьків викликають однобічні захоплення дітей на шкоду навчанню, основним заняттям, а в деяких випадках — з аморальними вчинками.

Важливо, щоб батьки в таких ситуаціях прагнули розібратися в мотивах поводження дітей, виявляли достатню повагу до їх доводів і аргументів. Адже діти, будучи неправими, щиро переконані, що право саме вони, що батьки чи не хочуть не здатні їх зрозуміти. При всій правоті, батькам корисно знати, що існують психологічні бар'єри спілкування: недостатнє знання общающимися друг друга; неприйнятні навички спілкування, взаємного сприйняття; розходження характерів, що протиборствують бажань; негативні емоції.

5. Антисоціальні родини. Це, скоріше, не родини, а тимчасові пристановища для дітей, яких тут не чекали, не люблять, не приемлют. Батьки, як правило, ведуть аморальний спосіб життя: конфликтуют, загрожують один одному і дітям, пиячать, крадуться, б'ються. Вплив таких родин украй негативне. У 30% випадків веде до антигромадських учинків. Діти з таких родин звичайно беруться під опіку держави.

Що відбувається в таких родинах, неважко зрозуміти. Батьки, як правило, займають конфліктну позицію. Конфліктні ситуації можуть викликатися особистими недоліками батьків, що чи не вміють не вважають потрібним придушувати їх у собі, у своїх відносинах друг до друга і до дітей. Це виявляється в нервозності, запальності, нетерпимості до іншої думки. Особливо болісно реагують діти на тягу батьків до сумнівних розваг, горілці.

Гострі конфлікти можуть виникнути і через емоційну глухоту батьків. Діти усіх віків особливо ранимі в хвилини тонких емоційних переживань, щиросердечного підйому, піднесених устремлінь, незрозумілих дорослим. Нерозуміння і неприйняття їхніх переживань дорослими веде до обопільного відчуження. Обидві сторони втрачають здатність слухати і розуміти один одного.

6. Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління.