1. Роль сім’ї у вихованні особистості.

Функції сім’ї: репродуктивна, економічна, побутова, комунікативна, релактивна, виховна. Завдання і зміст виховання дітей у сім’ї.

Сім’я - природний і найстійкіший елемент людського суспі­льства і виступає своєрідною моделлю суспільства на конкретному історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім’я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

Сім’я – це гармонійний ланцюг розвитку людства. (Концепція національного виховання).

Сім’я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов ‘язані родинними зв ‘язками з подружжям.

В усіх суспільних формаціях сім’я виконувала і виконує такі основні функції:

1. Господарсько-економічна функція:

• забезпечення матеріальних умов існування сім’ї;

• задоволення матеріальних і духовних потреб;

• ведення домашнього господарства;

• розподіл сімейного бюджету.

2. Репродуктивна функція – продовження роду, відтворення життя, народження дітей.

3. Виховна функція має 3 аспекти:

• передача дорослими членами сім’ї дітям накопиченого суспільством соціального досвіду;

• систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя;

• постійний вплив дітей на батьків, що спонукає останніх активно займатися самовихованням.

4. Релактивна функція - надання фізичної, матеріальної, моральної і фізичної допомоги, зміцнення здоров’я один одного, організація дозвілля членів сім’ї (функція організації вільного часу та від­починку).

5. Комунікативна функція – задовольняє потребу членів сім’ї в спілкуванні і взаєморозумінні.

6. Регулятивна функція – включає в себе систему регулювання відношень між членами сім’ї, в тому числі первинний соціальний контроль і реалізацію влади і авторитету.

Всі ці функції перебувають у тісному зв’язку і постійній взаємодії.

Саме в сім’ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, найважливіших моральних, ідейних і культурних цінно­стей. Суспільство кровно зацікавлене в міцній, духовно і мораль­но здоровій сім’ї. Ось чому піклування про сім’ю, надання їй допомоги щодо виконання своїх функцій, виховання дітей, розширення захо­дів, спрямованих на поліпшення матеріальних, житлових та побуто­вих умов багатодітних і молодих сімей має державне значення.

В Законі України “Про освіту” в ст. 59 наголошується:

1. «Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані : постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій і звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього середовища, любов до всієї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.»

Отже, розкриємо сутність поняття «сімейне виховання» та визначимо його мету, зміст та основні завдання.

Сімейне виховання (те ж саме — виховання дітей у родині) — загальна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів родини з метою досягнення бажаних результатів.

Найвища мета виховання дітей у родині й школі (за Концепцією «Сім’я та родинне виховання») — забезпечи­ти високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадяни­на України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, врахування національно-територіальних особливостей України, здійснювати її соціально-економічний розвиток і господарювання, утверджува­ти найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взає­мин людей, обстоювати і боронити права, гідність і честь своєї Ві­тчизни.

Отже, метою сімейного виховання є формування якостей і влас­тивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху.

Досвід числен­них поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей на­лежить фізичне здоров’я, У Концепції національного виховання (1994р.) у п. 4, який має назву «Система безперервного національного виховання» зазначено:

4.1. Основні виховні завдання сім’ї та родини:

• формування національної свідомості, самосвідомості і характеру, забезпечення духовної єдності поколінь, вихо­вання поваги і любові до батьків, рідної землі та історії свого народу оволодіння абеткою громадянства;

• виховання здорової дитини, забезпечення необхідних єкосоціальних умов для найбільш повної реалізації потен­ціальних можливостей дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми і в суспіль­ному оточенні, виховання культури поведінки, правдивос­ті, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявити турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище. Вихован­ня дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

• формування естетичних навичок; уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення для їх творчої практичної діяльності; виховання ба­жання, у дітей творити красу;

• збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вив­чення коренів родоводу.

У сім’ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національних вартостей через спілкування, спостереження і багатьма ін­шими шляхами, часто для нас невидимими.

У Концепції «Сім’я та родинне виховання» (Постовий В., Щербань П., Алексеєнко Т., Докукіна О., Стрельнікова Н. Сім’я та родинне виховання. Концепція// Рідна школа. 1996. №11. С.15-20.), яка була затверджена Вченою радою Інституту педагогіки АПН України 23 грудня 1995 року) наголошується, що основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення є:

• виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; . .

• включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них на­ціональної свідомості й самосвідомості.

Сім’я має шанувати й поважати українську мову, культуру, традиції та звичаї, виявляти шанобливе ставлення до національної літератури, преси, мистецтва, радіо, телебачення тощо. Дитині передається ставлення батьків та членів родини до національних цінностей через спілкування та в

інший спосіб.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного вихован­ня. Тому його складовими компонентами є відомі напрями ви­ховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, худож­ньо-естетичне, екологічне, статеве тощо.

Визначальна роль сім’ї обумовлена її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя зростаючого в ній людини. Родина для дитини є одночасно і середовищем буття, і виховним середовищем. Вплив родини особливо в початковий період життя дитини набагато перевищує інші виховні впливи. За даними досліджень, родина тут відображає і школу, і засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність: успішність формування особистості обумовлюється насамперед родиною. Чим краща родина і чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком, роль родини у формуванні особистості визначається залежністю: яка родина, така й людина, що зросла у ній.

Ця залежність давно використовується на практиці. Досвідченому педагогу досить подивитися і поспілкуватися з дитиною, щоб зрозуміти, у якій родині вона виховується. Точно так само, поспілкувавшись з батьками, з’ясувати, які в їхній родині виростають діти. Родина і дитина — дзеркальне відображення один одного.