Типові помилки батьків

Невміння вирішувати конфлікти. Конфлікти - це нормальне явище, навіть у разі хо­роших стосунків у родині. Можна сказати, що саме через конфлікти (в школі, на вулиці, вдома) дитина стає більш дорослою. Тобто не самі непорозуміння і наявність різних точок зору призводять до сварок чи бійок, а невміння спілку­ватись, обговорювати і знаходити взаємоприйнятне рішен­ня, яке не принижує і не ображає дитину.

Невміння розмовляти з дитиною, відсутність діало­гу, формальний спосіб спілкування, який може набувати різних форм. Наприклад, Т. Гордон виділяє 12 видів псевдоспілкування з дитиною:

• накази, команди;

• попередження, погрози;

• мораль, повчання, проповіді;

• поради, готові рішення;

• доводи, логічні докази, лекції;

• критика, догани, звинувачення;

• нещира похвала;

• обзивання, насміхання;

• припущення, інтерпретації;

• допитування, розслідування;

• співчуття на словах;

• жарти, уникання розмови.

Замість цього, наприклад, психологи про­понують так зване „активне слухання”, яке ставить за мету перш за все з’ясувати розуміння дитиною проблеми та запропонувати її самій знайти можливий вихід з ситуації. Таким чином, батьки проявляють інтерес до самої дитини, а не до си­туації, вчать її бути самостійною та допомагають набувати життєвого досвіду.

Прагнення „виховати" дитину згідно з певним штуч­ним планом; реакція тільки на негативну поведінку дитини, неба­жання/невміння реагувати на її реальні успіхи. Мати чи батько, досить часто створюють свій ідеал того, якою має бути їхня дитина, забуваючи про те, що кожна дитина є неповторною індивідуальністю зі своїми позитивними та негативними рисами характеру. Намагання батьків втиснути власну дитину в певні рамки, штучно створенні, неминуче призведе до цілої низки непорозумінь в родині, а головне, при такому підході до виховання дитина не зможе розвивати свої вміння та навички і, як результат, буде нереалізована у суспільстві.

Нарікання на "відсутність часу" і фактичне уникання спілкування з сином або донькою. Інколи батьки „бачать” суть виховання лише у забезпеченні дитини матеріальними благами і не зважають на інші її потреби (відчувати батьківське тепло та підтримку, бути „почутою” батьками, тощо). Не отримуючи належної уваги вдома, дитина неминуче відчуває себе „чужою” у своїй родин. Вона шукає уваги серед інших (однолітків, друзів, знайомих дорослих, і т.д.), або замикається у собі.

Традиційні способи фізичного „виховання". Прихильники таких фізичних способів виховання не враховують того, що коли дитина переживає насильство з боку батьків, вона обов’язково його „поверне” батькам або суспільству, ставши дорослою.

Повна довіра до (або повне неприйняття) шкільних характеристик дитини, беззастережна підтримка однієї сто­рони (вчитель або дитина) в ситуаціях шкільних конфліктів. Це призводить до того, що дитина або постійно бреше, не бажаючи бути покараною, або маніпулює батьками, а з часом це стає її стилем поведінки у житті.

„Негативна увага", тобто звертання уваги на дити­ну лише в разі якихось порушень або скоєння поганих вчинків. Такій підхід до виховання, зазвичай, розвиває у дитини „комплекс провини”. Дитина росте інфантильною та тривожною.

Небажання згадувати своє дитинство або, навпаки, нерозважливе перенесення методів своїх батьків на виховання своєї дитини.

Відсутність розуміння творчих потреб дитини і того факту, що креативні здібності необхідно вчасно виявляти і розвивати, бажано з допомогою спеціалістів.

Італійський педагог Торре Делла Ада запропонувала свою умовну схему батьківських помилок та дала їм такі назви: традиціоналізм, сімейна демократія, егоїзм, батьківські лінощі, хвалькуватість, надмірна принциповість. Дамо їм характеристику.

Традиціоналізм. Він виявляються в перевищенні влади у стосунках з дітьми. Як правило, батьки виступають у ролі головної діючої особи, мають похмурий незадоволений вираз обличчя, втручаються в дитячі ігри, карають і вказують що, як і коли робити.

Сімейна демократія. Вона має два варіанти:

а) усталена батьківська влада;

б) рівність у правах і обов’язках між батьками і дітьми.

Егоїзм. Егоїзм батьків має свої варіації:

а) батьки-власники – вони надмірно опікують дитину, в результаті чого та виростає боязливою і занадто упередженою. Безперечно, це дозволяє вберегти дитину від численних небезпек, але лишає її радощів спілкування з ровесниками, задоволення від ігор, особливо рухливих, здатності сміливо дискутувати;

б) мати -„квочка” – вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що вона не така як всі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабкіша від своїх ровесників). Такі ситуації нерідко виникають у випадках, коли дитині робили якусь операцію або вона мала травму;

в) халатність батьків, безтурботність – дитина у вільний час майже повністю полишена без нагляду, самостійно грається на вулиці, у дворі. Як правило, такі батьки впевнені, що з їхньою дитиною нічого не трапиться. А між тим деякі з них навіть чіпляються ззаду до трамвайних вагонів або з якоюсь дитячою зухвалістю перебігають назад - вперед проїжджу частину вулиці перед автомобілями у невстановленому для пішоходів місці;

г) самореклама батьків – одні тішать свою дитину і купують їй дуже дорогі речі, іграшки та книжки, якими дитина майже не грається (їх тримають у недоступному для неї місці), одяг, в якому вона буває тільки на свята і почувається незручно, бо батьки не дозволяють у ньому гратися, щоб не вимазатися. Інші – приймають на себе у спілкуванні з дитиною певні ролі, наприклад: мама – ­завжди злюча, невдоволена, криклива, батько – буркотливий, але люблячий; мама – жартівлива, грайлива, пустотлива, батько – приятель дітей; батьки – дотепні, гостроязикі, які в присутності сторонніх постійно кепкують з дитини, висміюють її незібраність, неуважність та інші недоліки.

Батьківські лінощі. Вони виявляються у непослідовності вимог. Як приклад можна навести статеве виховання хлопчиків і дівчаток. Воно, особливо у хлопчиків, епізодичне. З вини батьків систематично не проводяться гігієнічні процедури.

Нескромність, хвалькуватість батьків. Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати як їхня дитина декламує, читає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину змалку займатися музикою або якоюсь іншою діяльністю (як правило, тим, чим хотілося в дитинстві займатися самим батькам), до якої у неї немає здібностей або справжнього інтересу.

Принциповість. Вона не завжди виправдана , але батьки мають упередження, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їхні вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею і т.п.