5. Крайня необхідність: поняття, ознаки, умови правомірності. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони

Статею 39 КК передбачено: «Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода».

Законом допускається вимушене, необхідне за даних конкретних умов, заподіяння шкоди одним інтересам, що охороняються правом, для відвернення шкоди іншим таким інтересам.

Ознаки:

1) його мету (усунення небезпеки);

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди ( У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особі );

3) характер дій (лише активна поведінка суб’єкта);

4) своєчасність заподіяння шкоди (може бути заподіяна лише поки існує стан крайньої необхідності);

5) межі заподіяння шкоди (граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода).

Умови правомірності:

1)наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом;

2)неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом;

3)заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.

Небезпека інтересам, що охороняються законом, може бути створена:

1)природними явищами

2)будь-якими діями (бездіяльністю) людей, у тому числі й попередніми діями (бездіяльністю) особи, яка знаходиться в стані крайньої необхідності.

3)технічними факторами: поламкою технічних пристроїв, їх виходом з ладу, порушенням режиму роботи технічних, автоматизованих та інших систем, аваріями (наприклад, пошкодженням нафто- газопродуктопроводів, водопроводу, систем каналізації, систем електропостачання, зв'язку);

4)фізіологічним (біологічним) станом інших людей, наприклад, необхідність надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби;

5) поведінкою тварин, наприклад, напад розлюченого бугая, собаки, диких тварин, сказ тварин, втеча диких тварин із зоосаду чи цирку, хвороби тварин чи рослин (епідемії, епізоотії, тощо).

Друга умова правомірності дій у стані крайньоїне-обхідності - неможливість усунення наявної небезпеки інтересу, що охороняється, без заподіяння шкоди іншому інтересу.

Вимушеність, необхідність заподіяння шкоди одному з інтересів, що охороняються правом, за крайньої необхідності є єдиною реальною можливістю відвернути ще більшу шкоду іншому інтересу за умов, що склалися. У разі можливості відвернення шкоди інтересу, який охороняється законом, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній, а заподіяння шкоди має розцінюватись як неправомірне, навіть якщо відвернена шкода більша, ніж заподіяна.

Крайня необхідність має ряд спільних ознак з необхідною обороною, але вони мають і ряд відмінностей:

1. Джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчиняється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори.

2.Шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності.

3.При виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти), за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним, а наслідком відмови від заподіяння меншої за розміром шкоди іншим інтересам, які охороняються правом, є реальне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, від дії джерела небезпеки. 4.Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може бути різною і навіть перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільно небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має бути меншою від відверненої шкоди.

5.Згідно зі ст. 444 Цивільного кодексу України, шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, не підлягає відшкодуванню, якщо не були перевищені межі необхідної оборони, а шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності згідно зі ст. 445 ЦК, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

6. Фізичний або психічний примус. Виконання наказу або розпорядження. Діяння пов’язане з ризиком. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Стаття 40 КК України передбачає: «1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізич­ного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність осо­би за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, унаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психіч­ному примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу».

Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізич­ний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, завдання удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникнен­ню в сховище, видати чуже майно і т. ін.) Непереборним ви­знається такий фізичний примус, за якого особа цілком поз­бавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яку підда­но непереборному фізичному примусу, є: 1) збіг його з об’єктив­ними ознаками якогось злочину і 2) відсутність волі особи в такому «діянні».

Психічний примус – це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або мораль­ної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкоди­ти майно, поширити відомості, що ганьблять особу тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. КК виходить із того, що психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа усе ж таки має можливість вибрати той або інший ва­ріант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 «Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження».

Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його ви­конати. За своєю юридичною природою виконання законно­го наказу – це виконання особою свого юридичного обов’яз­ку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі – злочином (наприклад, для військового передбачено кримі­нальну відповідальність за непокору (ст. 412), невиконання наказу (ст. 413)

Отже, виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов’язаною виконати цей наказ.

Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам на виконання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою підставою відповідно до ч. 1 ст. 41 і є законний наказ, що є необхідною і достатньою підставою відповідної дії або бездіяльності, якщо у особи існувала реальна можливість його виконання.

Ознаки:

• Наявність наказу

• Має відповідати повноваженням особи, що його видала

• Виданий у належному порядку

• Наявність у особи реальної можливості його виконати

Умови дійсності:

1) суб’єкта виконання наказу (особа, яка зобов’язана вико­нати законний наказ);

2) його мету (дія або бездіяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання законного наказу);

3) об’єкт заподіяння шкоди (правоохоронювані інте­реси особи, суспільства або держави: життя і здоров’я людини, його особиста свобода, власність, недоторканність житла, гро­мадська безпека, громадський порядок, природне середовище, недоторканність кордонів, авторитет органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо);

4) характер дії (бездіяльності) виконавця наказу (активний чи пасивний).

5) своєчасність виконання наказу (вказівка на час, протягом якого він повинен бути виконаний)

6) межі заподіяння шкоди при виконанні наказу (Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. Її межі визначаються змістом цього наказу. Запо­діяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.)

Діяння пов’язане з ризиком:

Відповідно до ст. 42 виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або без­діяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у певній обста­новці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльн­істю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підста­ви розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам.

Вчинення діяння, пов’язаного з ризиком (ризикованого діяння), є субсидіарним (додатковим) правом. Ним суб’єкт може скористатися лише в обстановці, за якої досягнення знач­ної суспільно корисної мети без ризикованого діяння є немож­ливим.

Ризиковане діяння має свої підставу й ознаки. Підставою для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що складається з трьох елементів: 1) наявність об’єктивної ситу­ації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням; 3) прийняття особою запобіжних заходів для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Лише у своїй єдності вони виправдовують вчинення особою діяння, по­в’язаного з ризиком.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Відповідно до ст. 43 не є злочинним вимушене заподіян­ня певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка виконувала спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації з метою запобігання або розкриття їх злочинної діяльності.

Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 має ознаки, що ха­рактеризують: 1) суб’єкта заподіяння шкоди; 2) його об’єкт; 3) характер дії (бездіяльності); 4) ії мету межі заподіяння шкоди.

Суб’єкт заподіяння шкоди – це лише особи, що відповід­но до чинного законодавства виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні співробітники оперативних підрозділів і особи, що співробітничають із ними, які проникнули до зло­чинної групи 2) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ваною злочинністю, введені під легендою прикриття в органі­зоване злочинне 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.

Об’єкт заподіяння шкоди – інтереси особи, суспільства держави, поставлені під охорону закону .Метою участі особи в організованій групі чи злочинній організації, якщо ця особа вимушена заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам, є запобігання чи розкриття їх зло­чинної діяльності. Наявність іншої мети не може бути виправ­данням заподіяння зазначеної шкоди згідно з вимогами ст. 43.

Межі заподіяння шкоди визначають, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 43. Особа, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, вправі заподіяти будь-яку шкоду правоохоронюваним, за винятком вчи­нення трьох видів злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж, які передбачені у ч. 2 ст. 43.