5. Оперативне фінансове планування
Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.
Зміст оперативного планування при складанні платіжного календаря заклечається у визначенні конкретної послідовності та строків здійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі до державного бюджету та забезпечити фінансування нормальної господарської діяльності підприємства. Платіжний календар складається на короткі проміжки часу: місяць, 15 днів, декаду, п’ятиденку.
Етапи складання платіжного календаря:
1) вибір періоду планування;
2) розрахунок можливих грошових надходжень;
3) оцінка грошових видатків у плановому періоді;
4) визначення грошового сальдо (різниця між надходженнями і видатками);
5) підведення підсумків (недостатність чи надлишок коштів);
6) складання основного бюджету підприємства.
Касовий план – це план обороту наявних коштів, в якому відображаються надходження і витрачання готівки. Розробляється як правило на квартал і представляється до обслуговуючого банку.
Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи:
1. Відображає надходження готівки на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження.
2. Показують всі види видатків підприємства готівкою (заробітна плата, відрядження, господарські потреби тощо).
3. Розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці з врахуванням утримань.
4. Заповнюється календар видачі заробітної плати.
Лекція 6. Управління фінансовими ризиками
План лекції
1. Сутність та види фінансового ризику
2. Методи оцінки фінансових ризиків
3. Управління ризиками
1. Ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів, виникнення непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності.
Фінансовий ризик виникає у випадку, коли підприємства вступають у відносини з різними фінансовими інститутами (банками, інвестиційними, страховими, факторинговими, лізинговими компаніями, біржами та ін.).
Причини виникнення фінансових ризиків:
- слабка і нестабільна економіка країни;
- інфляція;
- підвищення витрат на підприємстві;
- незадовільне керівництво фінансовою політикою підприємства;
- зниження цін на світовому ринку;
- конкурентна боротьба;
- економічна криза;
- політичні фактори;
- державне регулювання банківської облікової ставки;
- суттєві коливання обмінних курсів валюти.
Найбільш поширеними фінансовими ризиками підприємств є наступні:
1) ризик зменшення фінансової стійкості – зумовлений нераціональною структурою капіталу підприємства, завищеною часткою позикових коштів, що в умовах падіння попиту на продукцію і зниження рентабельності діяльності може призвести до фінансової кризи і навіть банкрутства.
2) ризик неплатоспроможності – це імовірність того, що підприємство через недостатній обсяг ліквідних активів не зможе розрахуватися в строк зі своїми кредиторами.
3) інфляційний ризик – це ризик зменшення реальної вартості капіталу у формі грошових активів, а також знецінення доходів і прибутків у зв’язку зі зростанням рівня інфляції.
4) процентний ризик – це імовірність втрат через зміни процентної ставки (кредитної чи депозитної) на фінансовому ринку.
5) інвестиційний ризик – це імовірність збільшення витрат, зменшення доходів і прибутків від інвестиційної діяльності, а також можливість втрати всього інвестованого капіталу.
6) депозитний ризик – імовірність неповернення депозитних вкладів при невдалому виборі комерційного банку для здійснення депозитних операцій.
7) кредитний ризик – виникає у випадку надання покупцям комерційного (товарного) кредиту та існування загрози його повного або часткового неповернення.
8) валютний ризик – характерний для зовнішньоекономічної діяльності і проявляється у ризику вибору валюти та зміни її курсу.
9) ризик упущеної вигоди.
2. Методи аналізу ризику поділяються на:
1) кількісний аналіз (економіко-статистичні, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові);
2) якісний аналіз.
Якісний аналіз передбачає ідентифікацію фінансових ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.
Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих фінансових ризиків.
Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного статистичного матеріалу визначають величину і частоту отримання вигоди та виникнення фінансових втрат. При цьому активно використовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.
Дисперсія – це середньозважена величина з квадрата відхилень дійсних фінансових результатів від середніх і визначається за формулою:
σ2 – дисперсія;
хі – значення можливого фінансового результату;
х – середнє значення можливого фінансового результату;
Рі – ймовірність виникнення можливого фінансового результату.
Середньоквадратичне відхилення визначається за формулою:
Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можливого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.
Чим більше величина дисперсії і середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.
Коефіцієнт варіації – це відносна величина і розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середнього фінансового результату:
Чим менше значення коефіцієнту варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і, відповідно, менший ступінь ризику.
Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.
У світовій практиці ризик-менеджменту широкого поширення набув такий показник ступеня ризику, як бета-коефіцієнт. Він використовується для оцінки систематичного ризику, пов’язаного зі зміною ринкових цін і рівня доходності цінних паперів. Якщо він дорівнює нулю, то ризику немає, якщо від нуля до 1 – ризик менший від середньоринкового, дорівнює 1 – ризик перебуває на рівні середньоринкового для такого виду вкладів, від 1 до 2 – ризик вищий за середній.
Для обґрунтування рівня очікуваної доходності цінних паперів з урахуванням ризику використовується формула:
Di – очікувана ставка доходності з урахуванням ризику;
А – рівень доходу за без ризиковими інвестиціями (як правило, за стабільного фондового ринку береться ставка доходу за облігаціями державної позики);
R – середній рівень доходу за безризиковими інвестиціями;
β – бета-коефіцієнт.
Друга частина цієї формули (R-А)β характеризує величину премії за ризик.
Експертні методи. У практиці ризик-менеджменту найчастіше для оцінювання доцільності ризикових вкладень застосовуються методика експертних оцінок Швейцарської банківської корпорації і методика німецької фірми BERI.
Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому.
3. Ризик-менеджмент – це система заходів щодо виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і тактику управлінських дій.
Основною стратегічною метою управління ризиком можна визначити як завдання захисту підприємства від несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, так і завдання оптимізації внутрішнього середовища.
Завданням тактичного управління фінансовими ризиками підприємства є вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків у разі виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.
До основних функцій ризик-менеджменту відносять:
- планування – полягає у прогнозуванні імовірності можливих втрат за альтернативних варіантів здійснення фінансово-господарських операцій. При цьому важливо правильно передбачити можливі види ризиків, обґрунтувати джерела їх виникнення та можливі наслідки їх впливу на фінансові результати підприємства.
- організаційна – створення спеціальних підрозділів для управління фінансовими ризиками, визначенні функціональних обов’язків окремих фінансових менеджерів і спеціалістів з питань страхування, координації їх дій.
- мотивації – пов’язана зі стимулюванням зацікавленості фінансових менеджерів у здійсненні фінансового моніторингу за рівнем ризикованості окремих операцій і виробленні ефективного механізму реагування на небажані тенденції економічного розвитку з метою мінімізації фінансових втрат.
- контрольна – перевірка організації роботи зі зменшення ризиків, оцінку ефективності здійснення заходів з нейтралізації ризиків, оперативне втручання у хід фінансово-господарських процесів з метою своєчасного запобігання ризиковим подіям.
Політика управління фінансовими ризиками є складовою загальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів із виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження небажаних наслідків ризикових подій та компенсацій понесених витрат.
Етапи розробки політики управління фінансовими ризиками:
1. Визначення можливих видів ризиків.
2. Встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків.
3. Оцінювання імовірності виникнення окремих видів ризиків.
4. Прогнозування можливого розміру фінансових втрат та визначення розміру допустимого ризику.
5. Розробка системи заходів щодо запобігання ризиків.
6. Внутрішнє і зовнішнє страхування можливих фінансових втрат у випадку настання ризикової події.
7. Оцінювання ефективності розроблених заходів.
Механізм нейтралізації фінансових ризиків:
1) уникнення ризику (відмова від ризикової операції);
2) утримання ризику (внутрішнє страхування);
3) передача ризику (зовнішнє страхування);
4) зменшення ризику (диверсифікація, лімітування, хеджування).
Послідовність здійснення операцій хеджування за допомогою ф’ючерсних контрактів:
1. Купівля (продаж) реальних активів або цінних паперів на умовах поставки в майбутньому (форвардна біржова операція).
2. Продаж (купівля) ф’ючерсів на аналогічну суму (відкриття позиції за ф’ючерсами).
3. Ліквідація позицій за ф’ючерсами шляхом здійснення офсетної (зворотної) операції.
4. Визначення загального результату від участі на реальному і ф’ючерсному ринках.