Інвестиційний мультиплікатор.
Інвестиції
є найбільш динамічним чинником ВВП.
Вони впливають на ВВП не пропорційно,
а мультиплікативно. Це означає, що при
зміні інвестицій на одну грош.одиницю
ВВП змін.більше ніж на одиницю.
Мультиплікативний вплив інвестицій
на ВВП пояснюється тим, що будь-яка
угода, яка пов’язана із початк.вкладанням
інвестицій в економіку, породжує ланцюг
вторин.угод з відповідними видатками
і доходами. Так, якщо на етапі початк.угоди
приріст інвестицій стан
,
то це ств.початк.дохід в обсязі. Але ті
екон.суб’єкти, які отримали цей дохід,
на наступному етапі угод витратять
його на споживання з певною граничною
схильністю, тобто їх видатки стан
.
виробники спож.товарів і послуг, які
отримали дохід обсягом , у свою чергу
витратять його на споживання в обсязі
с*
Тобто:
Із
наведеної формули видно, що
більше
початкового приросту доходу, який
дорів.початк.приросту інвестицій.
Відношення між
, як наслідком, і
,
як причиною, є мультиплікатором
інвестицій (mi):
Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:
Наведена модель мультиплікатора стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з доходу відб.лише у формі заощаджень. Це дає підстави заст..узагальнену категорію – мультиплікатор видатків (mе), який визн.за аналогічною формулою:
Мультиплікатор видатків – коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукуп.видатків.
Природа і специфіка циклічності економічної динаміки. Цикли і кризи.
Циклічність - це форма розвитку національної економіки та світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншого. Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Вона представляє форму прогресивного розвитку. Під терміном «циклічні флуктуації» виділяють наступні цикли та тенденції: - За одне століття; - За кілька десятиліть; - Нормальні економічні цикли; - Малі цикли; - Специфічні коливання всередині окремих галузей економіки; - Специфічні коливання окремого явища. Природа циклів до цих пір залишається однією з найбільш суперечливих і маловивчених проблем. Дослідників, що займаються вивченням кон'юнктурної динаміки умовно можна розділити на дві групи. Представники 1-го напряму, до яких належать багато представників неокласичної школи, вважають, що цикли є наслідком випадкових впливів на економічну систему, тобто циклічність є результат впливу на економіку серії незалежних імпульсів. Основи цього підходу закладено в 1927 р. Слуцьким Є.Є. Однак лише через 30 років дана течія отримало широке визнання на Заході. Представники 2-го напрямки схильні розглядати цикл як своєрідну першооснову, елементарний неподільний атом реального світу. Цикл в даному трактуванні - це особливе, універсальне і абсолютна освіта матеріального світу. Структуру циклу утворюють два протилежних матеріальних об'єкта, які перебувають у ньому в процесі взаємодії. Вивченням довгих хвиль у XX ст. займалися такі відомі вчені як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, У. Мітчел, П. Баккара, Д. Гордон, Т. Кучинський. Причини циклічного розвитку економіки трактуються по-різному. Екстернальні теорії пояснюють економічний цикл зовнішніми причинами, - Виникненням плям на сонці, що веде до неврожаю і загальному економічному спаду (У. Джевонс, В. Вернадський); - Війнами, революціями й іншими політичними потрясіннями; - Освоєнням нових територій, пов'язаної з цим міграцією населення, коливаннями чисельності населення земної кулі; - Потужними проривами в технології, що дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Інтернальним теорії розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин, - Співвідношення оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу); - Надлишок заощаджень і брак інвестицій (Дж.Кейнс); - Протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним виробництвом (К. Маркс); - Порушення в галузі грошового попиту і пропозиції (І. Фішер, Р. Хоутрі); - Обсягів капіталу (М. Туган-Барановський, А. Шпітхоф); - Недоспоживання і бідність населення (Т. Мальтус) та ін