56. Юридичний аналіз складу злочину «Невиконання судового рішення» (ст.382кку)

Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення. Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути порядок виконання службовими особами своїх повноважень, виборчі, трудові та інші права і свободи людини і громадянина, власність, економічні інтереси суб'єктів господарювання тощо.

3 об'єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися:

1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;

2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 382);

3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).

Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації.

Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382,- це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї.

Рішення суду (у вузькому значенні) - це письмовий акт, який приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів KM, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність особи. Вирок суду може бути двох видів - обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також установлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною.

Ухвала суду - це: а) у кримінальному процесі - будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі - рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв'язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо).

Постанова суду - це рішення, яке виніс суддя одноособово, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.

Відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обгрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені.

Суб'єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Психічне ставлення до істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382) може характеризуватися умислом або необережністю.Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає:

1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або 2) особою, раніше судимою за цей злочин, і

3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382).