18. Поняття, ознаки та мета покарання.

Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання є однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

Ознаки покарання:

а) є заходом примусу;

б) застосовується від імені держави;

в) застосовується лише за вироком суду;

г) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

д) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання є засобом примусу. Примус, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно додержуватися КУ та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосовується від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочинність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконання покарання, підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ, покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію.

Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановленому законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, робить висновок про доцільність застосування до не покарання, а також визначає його вид, строк або розмір.

Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз і повинно бути належним чином обґрунтованим.

Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод.

Мета покарання - кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінально-правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах:

1) кара засудженого - позбавлення або обмеження його прав і свобод. Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важливо, щоб вона відповідала принципові справедливості;

2) виправлення засудженого - це такі зміни його особистості, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину - це так зване загальне запобігання злочинам. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

4) Запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

19. Загальні засади призначення покарань (ст.65 кку)

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних правил і критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.

Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний насамперед виходити з санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Санкцією є та частина статті Особливої частини КК, яка визначає вид (види), строк і розмір покарання за даний злочин.

Злочинність і караність діяння визначаються нормами КК, які були чинними під час вчинення цього діяння. Коли санкція є відносно визначеною, тобто такою, що передбачає один вид основного покарання і його нижню та верхню межі, то суд обирає це покарання саме в цих межах. У ряді випадків у санкціях норм Особливої частини КК визначена лише верхня межа покарання. Якщо санкція передбачає і додаткове покарання як обов'язкове, то суд призначає і це покарання. Суд може призначити і кілька додаткових покарань. Коли ж санкція норми Особливої частини КК є альтернативною, то суд спочатку обирає вид основного покарання і призначає його за тими ж правилами, що і при відносно визначеній санкції. Далі суд так само вирішує питання про призначення додаткового (додаткових) покарання.

Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Саме в ній визначені, зокрема, завдання КК, підстава кримінальної відповідальності, положення, що визначають чинність кримінального закону, поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності, суб'єкт злочину, поняття вини та її форм, основні положення щодо співучасті у злочині, множинності злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності, мета, система і види покарань, зміст покарань і умови їх застосування, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування, судимості, примусові заходи медичного характеру та примусового лікування, особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів: невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі.

Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї. До фізичних ознак належать, зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях

Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.