11. Суттєві риси західноєвропейської філософії XX ст. Основні напрями.

Сучасна світова філософська думка — яскрава різноманітність доктрин, вчень і поглядів, в яких знайшли специфічне відображення, по-перше, суперечності сучасного суспільства; по-друге, об'єктивні тенденції розвитку сучасного світу: проблеми людини, культури, глобальні проблеми та ін. Вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміці співвідносин між різними її сферами (наука, технологія, політика, мораль та ін.) в їх різнобарв'ї та суперечливості взаємодії. Сучасна філософія має широкий спектр проблем і підходів до їх реалізації, насущні проблеми життя і, особливо, проблему Людини. У XX ст. на філософську думку впливали ідеї: по-перше, людина — це істота, що має дар створювати символи. Жодна жива істота на Землі не створює символічного середовища між собою і природою. Це здатна творити тільки людина; по-друге, здобувши відносну самостійність від природи, людина одержала можливість саморозвитку, перевтілення; по-третє, спонтанність природи людини, здатність людини змінювати буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно і екзистенціонально, а й як біологічний вид.   Вважають початком сучасної світової філософії кінець XIX ст., коли виникли некласичні форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку XX ст. Сучасна філософія — спадщина критичного переосмислення класичної буржуазної філософії та філософії марксизму. В історії філософії серед періодичних хвиль інтересу до класичної філософської спадщини найпопулярнішими у XIX ст. залишаються Іммануїл Кант та Георг Гегель. Не випадково формуються, утверджуються і поширюються нігілістичні ідеї Фрідріха Ніцше про незворотну кризу людської цивілізації та світової культури, стали бурхливо розвиватися філософські напрямки, що відкрито проголосили метою збереження класичної спадщини. Виникає неокантіанство і неогегельянство. 

12. Неопозитивізм, постпозитивізм, критичний раціоналізм.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філосо­фія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою кла­сифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснова­ний на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окре­мих конкретних наук

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії». Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820—1903)(10-томник «Синтетична філософія»).

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма - неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм І. Лакатоша Т. Кука, П. Фейєрабенда. Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.