2.1.4. Типи і види лесування.

У живописній практиці застосовувалися й застосовуються наступні типи й види лесування:

Види лесування:	Типи:
тонуючі
моделюючі
білильно-закаламутнені	1. Наносні лесування
напівкорпусні
ретушуючи
«alla-prima»
злитне	2.Втерті лесування
втерті
повехневі
матові

І тип. Наносні лесування виконують по сухому фарбовому шарові, вони тільки накладаються на нього, трішки затемнюються, як правило утепляючи нижній шар фарби.

Щоб краще зрозуміти наносні лесування, потрібно мати уяву про прозору фарбу. Прозора фарба – фарба, в якої у якості в’яжучого вжито смолу, лак, емалі й інші речовини, що дають при твердінні блискучу поверхню. Для наносних лесувань, що використовуються з розрахунком на відбиття кольору або світла нижче лежачого шару – шар прозорої фарби. У сучасній живописній палітрі існує ряд олійних фарб, що навіть у дуже щільному шарі – прозорі.

Серед них:

Краплак, барвник, що знаходиться в коренях фарбувальної марени. Складається з алізарину й пурпурину, які осідаються на дрібні часточки білої глини (субстрату);

Смарагдова зелена – Cr₂(ОН₄);

Тіоіндіго рожева – (індіго) із рослин з Індії:

Марс коричневий – штучна охра. Одержують осадженням вапна з розчинів солей заліза;

Умбра палена й натуральна – суміш бурого залізняку 50% із гідроокисом марганцю 12%, глини і силікату;

Сієна – Fe(ОН)3, прозора темна охра, містить 50-70% з’єднаного заліза, кремнезему, каоліну, вапняку й близько 1% окису марганцю;

Зелена й блакитна ФЦ – фталоціанові фарби, штучного виробництва (органні).

Крім цих фарб, будь-яка корпусна фарба, при великому розведенні будь-яким олійно-смоляним складом розчинника, стає прозорою й може бути вжита в живописі як лесувальна.

Ефект прозорої лесувальної фарби можна уявити так. Світлу площину покрити кольором. Проникаючий денний промінь світла крізь нанесену прозору фарбу до білої основи, відіб’ється від неї. Відбувається під світка зсередини й оптичне змішування кольорів (Рис.1, Рис.2).

білий промінь світла

білий промінь світла

світло-відбиваюча основа	світло-відбиваюча основа
Рисунок 1.	Рисунок 2.

Перший рисунок відповідає лесуванню І типу, другий – ІІ типу.

ІІ тип. Втерті лесування виконуються на сухому й напівсирому фарбових шарах. Лесування можуть не тільки затемнювати колір, але й висвітлювати й змінювати його.

Для розуміння цієї категорії втертих лесувань потрібно добре уявити відчуття роботи над прописками, а саме: де вони закінчуються й переходять у лесування. Прописку фарбами зверху підмальовка можна виконувати пензлем, пальцем, мастихіном і іншими інструментами. Прописка ліпить форму, моделює об’єкт. там, де , моделюючи форму, наноситься тонкий шар напівкорпусної фарби способом утирання в підмальовок, як правило, й починається лесування. Нанесений тонкий шар фарби пензлем, пальцем (долонькою) пропускає крізь себе промені світла, що відбиваються від нижче лежачої колірної основи. Фарба розводиться піменом із лако-смоляною добавкою (пімен : лак = 3 : 1).

Завдання цих типів лесувань такі: інтенсифікація або погашення кольору, поліпшення моделювання форм і завершення колоритного звучання твору. Таким чином, лесування – прийом великої живописної цінності.

Якісні особливості й признаки видів лесувань.

1. Тонуючі лесування – це чиста форма прозорого лесування. У ній світлорозсіюючу роль відіграє білий підмальовок або шар прописки. Лесування покриває прозорим шаром однакової товщини певну площину картини: одяг, драпірування, тіло, тіні тощо. Таким лесуванням можна досягнути зміни кольору, тону: прописки при цьому виконуються дещо просвітлені або білильні, з розрахунку на лесувальний шар. Фарби використовуються тільки прозорі. Для того, щоб площина картини була покрита рівномірно, без слідів від пензля та патюків, після нанесення лесувань потрібно цей шар протерти шматочком шовку, полотняним тампоном або пальцем колоподібними рухами. Іноді необхідно зачекати деякий час (від 2 до 10 хв.) для того, щоб випарувалась з фарби летюча частина розчинника, тоді фарба рівномір ніше вкриває площину, зменшується ковзання зв’язуючого пігменту.

Щоб досягти лесування інтенсивного кольору, накладається корпусний шар прозорої фарби, видушеної з туби й розтирається по площині в потрібних місцях. Для послаблення інтенсивності лесування шар нанесеної фарби потовщується сухим чистим ватним тампоном або ганчіркою.

2. Моделюючі лесування виконують фарбовими мазками, виправляючи й уточнюючи ліпшу форму. Моделюються драперії в освітлених частинах, оголені частини тіла й інші місця, що вимагають уточнення моделювання об’ємів. Фарбу можна наносити прозору й напівкорпусну.

Прозорий мазок накладається на сухий або напівсухимй шар живопису й торцем м’якого пензля (відтиснутим від розчиннику) флейцюють із навколишнім середовищем. Флейцювання або торцювання можна виконувати спеціальним пензлем, що складається з довгих волосків, закріплених у плоскому зажимі, кінці яких спрямовані у різні боки у вигляді віяла. Обробка «торцем» починається одразу після закінчення моделювання, тобто накладання однієї фарби біля іншої у межах контурів предметів. Фарбу накладають одним шаром на сухий підмальовок, інакше можна отримати злитне лесування. Завдяки цьому, моделювання стає дуже м’яким і фарби поєднуються між собою. Як результат, отримуємо м’який перехід від одного кольорового тону до іншого.

3. Білильно-закаламутнені лесування застосовуються для передачі певної, визначеної матеріальності тіл і предметів. Цей вид лесування був розповсюджений в епоху Відродження, а сам прийом – запозичений темперного живопису, коли живописці, висвітлюючи форму, додавали до фарби білила або наносили рідкий шар чистих білил. «Ефект на просвічування» свідомо застосовувався художниками в олійному живописі.

Напівлесування з білилами – це тонкий шар каламутного середовища, що з додаванням лаку стає прозорим. Якщо таке «каламутне середовище» накладається поверх темної основи підмальовка або прописок, то досягається ефект передачі матеріальності матового нальоту пилу, вологи (пар на склі, на глянці металу), пилючку на фруктах, тонких шовкових мережив, білих вуалей, димки, туману й інших явищ. Фарба лесування накладається тонким шаром.

4. Напівкорпусні лесування застосовуються для зміни кольору в тінях і світлі, а також для передачі тонкого переходу від світла до тіні. Нанесений мазок фарби відразу флейцюється торцем м’якого пензля або розтирається пальцем для одержання гладкої поверхні, щоб досягти ефекту просвічування нижнього шару крізь верхній. Тонуючими лесуваннями цього ефекту досягти неможливо.

Напівкорпусними лесуваннями можна підсилювати освітлення опуклих форм, особливо оголених частин тіла. Досягти сяйва кольору одним шаром лесування неможливо, тому світла фарба накладається вдвічі й більше разів поверх прописок.

Після кожного шару лесувань роботу просушують. Лесування в тінях виконують сумішшю фарб без білил, а на освітленнях – з білилами або чистими білилами.

5. Ретушуючі лесування застосовують переважно на завершальному етапі виконання картини з метою виправлення дрібних небажаних ефектів, таких як: пом’якшення різкого переходу від світла до тіні, збільшення або зменшення розмірів бліків, уточнення рисунку, колориту тощо. Рубенс завершував роботи ретушшю об’єднуючи й завершуючи таким чином усе написане. Виконував ретуш «…частково лесуваннями, частково напівкорпусно, а іноді – в сильній виразній манері, для того, щоб надати всьому твору майстерний почерк». Виконуються лесування тонким пензлем по сухому або сирому фарбованих шарах пунктирними крапінами, дрібними мазками - штрихами. Корпусні мазки відразу флейцюють або втирають у загальний кольоровий тон.

За допомогою ретушуючи лесувань можна досягти передачі матеріальності аж до ювелірної обробки кожного предмета. Тіціан завершував свої полотна лесуваннями, в тому числі і ретушуючими. Ретуш наводив ударами пальців по поверхні написаного тіла, зближуючи їх напівтонами, а також втираючи один тон в інший.

6. Лесування «alla-prima» наносять на білу чи кольорову корпусну поверхню, при цьому затемнюється й змінюється основний тон. Фарби розчиняються летючими оліями, стають рухливі, нагадують акварель, дозволяють художникові легко й швидко виконувати роботу, а після висихання не стають склоподібними. При письмі один колір лесування змішується з іншим для отримання потрібного відтінку. Фарбу наносять рідким тонким шаром м’яким пензлем (по напівсирій основі) й щетинним пензлем (по сухій основі). Призастосуванні прозорих лесувальних фарб корпусним мазком лесування стають масивнішими, мало прозорими.Російський художник О.Іванов застосував лесувальну техніку для написання етюдів. Це «…є одним з головних його технічних досягнень».

Багато художників лесуваннями «alla-prima» починали виконувати підмальовок, виліплюючи загальні форми й світотінь. Застосовували цей вид лесувань Айвазовський, Рєпін. До слова, цей вид лесування названий так А.Н.Лужецкою. Вона пише, що діапазон лесувань «alla-prima» – великий, від прозорих чистих тонів до масивних імалопрозорих.

7. Злиті лесування виконують, м’яким пензлем, накладаючи прозорий шар фарби на напівсуху прописку. При цьому вона легко може злитися з фарбою нижнього шару й закаламутити прозорість лесувальних мазків. У деяких випадках за лесувальну фарбу може слугувати шар лаку з піменом (1 : 2), який, розчинюючи фарбу, змінює кольорове сприйняття. Після злиття двох шарів утворюється новий колір, який важко зпрогнозувати, тому лесування виконують дуже обережно й повторний мазок наносять на поверхню живопису, не поспішаючи.

8. Втерті лесування виконують на зернистому полотні, коли помітні перепади плетіння ниток, навіть після покриття їх ґрунтом і тонким фарбовим шаром, а також поверх сухих прописок, виконаних корпусних мазків з нерівним високим фарбовим шаром із слідами щетинистого пензля. Лесувальна маса – прозора й напівкорпусна, накладається на добре висохлу поверхню, далі пензлем, рукою або ганчіркою знімається шар фарби з усіх опуклостей нижньої основи. Фарба потрібного кольору залишається тільки в загальних місцях, змінює тон живопису, виявляє текстуру й створює багаті нюанси кольорових тонів, але на опуклих місцях зберігається попередній колір фарби. Втерте лесування – це оптичне лесування. Воно може бути темнішим і світлішим за основний тон, тому ним можна затемнювати й висвітлювати живопис, робити його інтенсивним або приглушеним у кольорі. Наноситься лесування як по фактурній прописці, так і по зернистості полотна, в тінях і напівтінях.

На картині Тіціана «Циганська мадонна» комірець сукні, написаний з використанням втертих лесувань поверх світлого жовтого тону, а моделювання сукні – накладанням зеленої лесувальної фарби, яка ще в сирому стані була легко знята так, що вона залишилася лише в поглибленнях корпусних мазків.

9. Поверхневі лесування побудовані на застосування фарбового шару, нанесеного по верхніх виступах фарбового мазка або фактури плетіння полотна. В основі – подібний оптичний ефект, що й у втертому лесуванні.

Лесування виконуються для зміни тону живопису, текстури й створюють кольорову ньюансировку нового типу. Фарба наноситься плоским пензлем, тампоном із щільної матерії (шовку) або пальцем (долонею) на добре висохлу поверхню, легким дотиком, по виступах фактурної основи. Ускладнюючи тон кольору лесування, збагачують його, завдяки оптичному злиттю кольору в заглибленнях і на опуклих місцях, внаслідок чого створюється ілюзія мерехтіння кольору і об’єму.

10. Матові лесування. Звучить парадоксально, але в практиці матові лесування мають своє місце. Вони наносяться тонким прозорим шаром поверх як укритої, так і не укритої лаком картини або на блискучі сухі лесування. Розчинники використовують без олій та лаків. Лесування немов закаламутнюють лакове покриття живопису, змінюють його за кольором але не дають блиску. Для досягнення ефекту матовості ці лесування не покривають лаком, бо інакше вони перетворюються на інші види лесувань, залежно від складу й застосувань.

Застосовують матові лесування тоді, коли необхідно певну ділянку картини ілюзорно висунути вперед. Матова поверхня на гладкому блискучому тлі створює стереоефект.

Іноді ці лесування зумовлені необхідністю кращої передачі матеріальності зображення, наприклад: освітлений предмет, покритий інеєм, бархатиста шкіра, предмети, що уражені кислотою, пиловий припорох на склі тощо.

Усі розповсюджені види лесувань розраховані для посилення зображення вірних, реальних, матеріальних тіл і предметів. Вони можуть гасити яскравість кольору й додавати йому інтенсивності.

Лесуваннями художники збагачують колорит живопису. Різні кольори на картині починають гармоніювати, якщо зверху покрити їх тонуючим лесуванням.

В’яжуче для лесування – дамарний, мастичний, піхтовий та інші лаки з піменом одне до двох (1 : 2).

Якщо розглядати техніку живопису в історичному аспекті, то можна переконатися: разом із розвитком техніки олійного живопису виникли різноманітні види лесувань. Так фламандські майстри використовували лише прозорі тонуючі й моделюючі лесування, італійські – злитні, білильно-закаламутнені, втерті. Тіціан і Рубенс – ретушуючи й так далі.

Живопис, виконаний лесуваннями, на підставі законів оптики, набуває надзвичайної насиченості, звучності фарб і особливої краси, чого неможливо досягнути корпусними фарбами. Та на підставі цих же законів він у багатьох відношеннях програє.

Лесування завдяки своїй фізичній побудові, дуже поглинають світло, а тому картина, виконана ними, потребує для освітлення значно більше світла, ніж живопис, виконаний корпусними фарбами, які більше відбивають світло, ніж поглинають його. Через це живопис, виконаний лесуваннями не може передати отієї легкості, яка досягається в корпусному живописі з матовою поверхнею, що звичайно відбиває й розсіює світло. Тони, написані лесуваннями, виступають наперед, а не відступають назад (тому, наприклад, небо на картині лесуваннями не пишуть).

Лесування для сучасного художника можуть мати додаткове значення і при необхідності полегшують можливість швидко й легко змінювати тон усієї картини або частини в бажаному напрямку.

Великий інтерес для художників нашого часу представляють напівлесування, що наносять напівпрозорими тонами. Напівлесування – це фарба, яка накладається напівпрозорими шарами. Виходячи з оптичних законів бачення, подібний шар фарб – одне із видів, так званих, каламутних середовищ. Тому світлі напівпрозорі тони фарб при накладанні на темну поверхню додають тони з холодним відбитком: накладені на білу поверхню – тони з теплим відтінком. Саме таким чином живописці минулих часів й одержували свої сірі перехідні напівтони в зображенні тіла – шляхом накладання напівпрозорих фарб на коричневий темний ґрунт.

Тони написані напівлесуваннями – особливо привабливі. Вони не відрізняються ні силою, ні яскравістю, але фізичним змішуванням фарб на палітрі отримати їх неможливо. Багато видатних майстрів минулого користувалося цим методом живопису. Широко застосовують його й сучасні художники.

Виправлення живопису можна робити повторною пропискою або лесуванням. На досить сухому фарбовому шарі повторне виправлення може згодом змінитися в тоні, потемніти. Для цього кольоротон виконується ледь світліше, ніж потрібно. З метою затемнення частин картини застосовують тоновані лаки типу «ретуш».