2 Питання : Виникнення та еволюція науки

Наука виникла з практичних потреб людей, пов’язаних з розвитком землеробства, будівельної техніки, мореплавства, ремесел. В античну епоху вже:

-складаються перші теоретичні системи знання в галузі геометрії, механіки, астрономії (Евклід, Архімед, Птолемей);

-розвивається натурфілософська концепція атомізму (Демокріт, Епікур);

-робляться спроби аналізу закономірностей суспільства і мислення (Арістотель, Платон, Геродот).

За середньовіччя з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського сходу, єврейської громади Кордови й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Аль-Біруні та ін.). У Західній Європі, долаючи опір богослов'я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Роджер Бекон, Альберт Великий та ін.). На високому рівні були наукові знання в Київській Русі.

Виникнення капіталізму, розвиток промисловості й торгівлі, мореплавства і військової техніки стимулювали бурхливе зростання науки вже в епоху Відродження. Наука пориває з теологією, сприяючи утвердженню матеріалістичних ідей (Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Френсіс Бекон). Великого поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. Справжній переворот відбувається в астрономії (Микола Коперник, Галілео Галілей).

Наука має свою історію становлення і перетворення в сучасну суверенну сферу людського суспільства.

Для того, щоб у суспільстві виникла наука, 1 необхідні певні умови, насамперед рівень матеріального розвитку, достатній для того, щоб у суспільстві з'явився вільний час. Тоді стає можливою професійна діяльність з виробництва нового знання. Поступово формуються групи людей, для яких заняття наукою стає головним. Звичайно, науковці відрізняються від інших людей помітною орієнтацією до споглядання. Часто люди науки мало зайняті практичним оволодінням природи. На перший погляд, такий висновок суперечить характеристиці науки як виробничої сили суспільства

3. Функції науки в суспільстві;

На сьогоднішній день немає точного, однозначного визначення науки. У літературі нараховується більше 150. Одне з цих визначень виглядає наступним чином: наука - це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і самому пізнанні, що має безпосередній метою осягнення істини і відкриття об'єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв'язку. Також широко поширене і інше визначення: наука - це та творча діяльність по отриманню нового знання і результат такої діяльності: знань, наведених у цілісну систему на основі певних принципів і процес їх виробництва.

Існує безліч визначень науки, тому що існує й безліч сприйнять її, багато людей розуміли науку по-своєму, вважаючи, що саме їхнє сприйняття є єдиним вірним визначенням. Отже, занятті наукою актуально не тільки в наш час, її витоки починаються з досить давніх часів.

Передумови для виникнення науки з'являються ще в країнах Стародавнього Сходу: в Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї. Досягнення східної цивілізації були сприйняті і перероблені в струнку теоретичну систему Стародавньої Греції, де з'являються мислителі, що спеціально займаються наукою. Серед яких можна окремо виділити таких видатних вчених, як Арістотель і Кант

Наука в своїх глибинних підставах завжди була пов'язана з філософією, хоча цей зв'язок не завжди усвідомлювалася, а іноді брала потворні форми - як, наприклад, у нашій країні протягом 20-50-х рр.. Наука з'являється одночасно з філософією тоді, коли міф стає безсилим пояснити світ.

Сучасна наука в основному істотно, кардинально відрізняється від тієї науки, яка існувала сторіччя або навіть півстоліття тому. Змінився весь її вигляд і характер її взаємозв'язків із суспільством.

Треба зауважити, що все ж таки існують три основні концепції науки: наука як знання, наука як діяльність, наука як соціальний інститут. Сучасна наука являє собою органічну єдність цих трьох моментів.

20 століття стало століттям що перемогла наукової революції. До середини 20 століття фабричний спосіб виробництва став домінуючим. У другій половині 20 століття велике поширення отримала автоматизація. До кінця 20 століття розвинулися високі технології, продовжився перехід до інформаційної економіки. Все це відбулося завдяки розвитку науки і техніки.

Такі досягнення як освоєння космосу, створення атомної енергетики, перші успіхи в галузі робототехніки породили віру в неминучість науково-технічного та суспільного прогресу, викликали надію швидкого вирішення і таких проблем як голод, хвороби і т. д.

В якості головних же критеріїв виділення функцій науки треба взяти основні види діяльності вчених, їх коло обов'язків і завдань, а також сфери застосування і споживання наукового знання. Нижче перераховані одні з головних функцій:

1) пізнавальна функція задана самою суттю науки, головне призначення якої - саме пізнання природи, суспільства і людини, раціонально-теоретичне осягнення світу, відкриття його законів і закономірностей, пояснення самих різних явищ і процесів, здійснення прогностичної діяльності, тобто виробництво нового наукового знання;

2) світоглядна функція, безумовно, тісно пов'язана з першою, головна мета її - розробка наукового світогляду і наукової картини світу, дослідження раціоналістичних аспектів ставлення людини до світу, обгрунтування наукового світорозуміння: вчені покликані розробляти світоглядні універсалії та ціннісні орієнтації, хоча, звичайно, провідну роль у цьому відіграє філософія;

3) виробнича, техніко-технологічна функція покликана для впровадження у виробництво нововведень інновацій, нових технологій, форм організації та ін Дослідники говорять і пишуть про перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, про науку як особливому "цеху" виробництва, віднесення вчених до продуктивних працівникам, а все це якраз і характеризує цю функцію науки;

4) культурна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феноменом культури, помітним фактором культурного розвитку людей та освіти. Їй досягнення ідеї та рекомендації помітно впливають на весь навчально-виховний процес, на зміст програм планів, підручників, на технологію, форми і методи навчання. Безумовно, провідна роль тут належить педагогічній науці. Ця функція науки здійснюється через культурну діяльність і політику, систему освіти та засобів масової інформації, просвітницьку діяльність вчених та ін Не забудемо й того, що наука є культурним феноменом, самим має відповідну спрямованість, займає надзвичайно важливе місце в сфері духовного виробництва.