3.Культура у новому суспільстві

Ми живемо в світі бліц- культури. Замість довгих “ниток” ідей, пов’язаних одна

з одною, з’явилися “бліци” інформації: оголошення, команди, відривки новин, які

не узгоджуються зі схемами. Нові образи та уявлення не піддаються класифікації

– частково тому, що вони не вкладаються в старі категорії, частково тому, що мають

дивну непов’язану форму.

Ненаситні читачі дешевих видань та спеціалізованих журналів, вони короткими

прийомами сприймають величезну кількість інформації. Але і вони намагаються

знайти нові поняття та метафори, які б дали можливість систематизувати чи органі-

зувати “бліци” у більше ціле. Однак, замість того, щоб намагатись втиснути нові

дані в стандартні категорії та рамки “другої хвилі”, вони хотіли б все побудувати на

свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто позичити готову ідеальну модель

реальності, зараз ми самі мусимо знову та знову її винаходити. Це важка необхід-

ність, але разом з тим, відкриває великіможливості для розвитку індивідуальності,

демасифікації культури та особистості. Деякі, правда, не витримують, ламаються

або відходять в сторону. Інші перетворюються на постійно компетентних індивідів,

які постійно вчаться, здатні підійматися у своїй діяльності на новий, більш високий

рівень. Але у будь-якому випадку людина перестає бути стандартною, легко керова-

ною, роботом, яким його зображали письменники “другої хвилі” [11].

О. Тоффлер одним з перших помітив корінні зміни, які мали місце за останній

час в культурі суспільства, особливо західного. Наростаюча сила потоку інформа-

ційного обміну між людьми народила новий тип культури, у якому все підпорядко-

вано необхідності класифікації, унікації для найбільшої компресії та підвищення

ефективності при передачі від людини до людини чи то особисто, чи то через засоби

масової інформації.

Х. Скопімовський вважав, що під загрозою інструменталізації культура знахо-

дить різноманітні протидії. Вихід за межі може бути реалізовано лише за допомо-

гою наркотиків і через екскурси до східної філософії. Виникнення філософії техніки

– друга протидія культури небезпеці бути задушеною інструменталізацією, бо деба-

ти про природу техніки – це дискусії про майбутнє людини та людства в цілому [4].

Культурний рух ще глибше підірвав раціональне мислення та легітимізацію ос-

новного проекту. Він поставив під питання як цінності платників, високий життє-

вий рівень, так і переваги споживання, праці та бережливості. Він відкрито кинув

виклик відстроченому винагородженню, самоорганізованості.

К. Ясперс писав, що техніка не тільки наближує нас до пізнання, техніка від-Курс лекцій

криває перед нами новий світ та нові можливості існування у ньому. Він одним з

перших підняв проблему нової естетики у технізованому світі.

4. Людина у новому суспільстві

Радикальні зміни у сфері виробництва неминуче призведуть до великих со-

ціальних змін. Ще при житті нашого покоління фабрики та установи наполовину

спорожніють та перетворяться на складські приміщення. Футуристи вважають, що

розвиток мережі інформації дозволить значно розширити практику надомної праці.

Це дозволить зменшити забруднення оточуючого середовища та знизити витрати на

її відновлення. У напрямку створення електронного котеджу діють і соціальні фак-

тори. Чим більше скорочується робочий день, тим більше часу лишається робітнику

для саморозвитку.

Але розвиток технічного прогресу призведе і до деяких труднощів у сфері зайня-

тості, адже використання нових технологій стане передумовою звільнення багатьох

робочих місць та збільшення безробіття. Регулювання державою рівня зайнятості

має дуже велике значення у цьому випадку.

У 1950-1970 роки стало ясно, що людство вступає в нову епоху, дорогу до якої

було прокладено бурним розвитком техніки, зокрема комп’ютерів. Проблема існу-

вання та буття людини у повністю “технізованому та інформатизованому” світі не

могла не турбувать філософів. Жоден з них, хто писав про цю проблему, не вагався

у радикальному оновленні всього життя людства у рамках цієї нової формації. Але

більшість філософів аналізували проблему тільки з одного боку: чи то з політичної,

чи то з економічної або соціальної. Це призвело до виникнення великої кількості

різних назв та визначень, про які говорить Дайзард. Цікаво відмітити що майже всі

запропоновані назви мають латинський префікс “пост”, ніби їх розробники очіку-

ють якогось всесвітнього катаклизму, глобальних змін у науці та техниці.

Оскільки автор концепції “інформаційного суспільства” О. Тоффлер не дав чіт-

кого визначення, необхідно, поєднавши все вище сказане зробити деякі висновки.

При неможна обмежуватися у визначенні чисто економічним аспектом, як це зро-

бив А.Турен, чи соціальним фактором, як це зробив Еллюль, оскільки багатогранні

зміни охоплять майже всі сфери людської діяльності. Таким чином, “інформацій-

не суспільство” – це цивілізація, яка базується на нематеріальній субстанції, яку

умовно називають “інформацією”. Така цівілізація має властивість взаємодіяти як з

духовним, так і з матеріальним світами людини. Остання властивість особливо важ-

лива для розуміня суті нового суспільства. Оскільки інформація формує матеріаль-

не середовище життя людини та виступає у ролі нових технологій, комп’ютерних

програм тощо.

Що стосується проблем інформаційного суспільства, то тут декілька глобальних

є причиною більш дрібних. Перша з них – принципова невизначеність суті інфор-

мації як з мвтеріальної, так і з філософської точки зору. Друга – взаємодія техніки,

інформації та людини. Третя – взаємодія техніки та природи.

Ці питання ще чекають на своїх дослідників.міЖнародна інформація

З урахуванням уже досягнутого перед

європейськими країнами ставляться нові завдання:

1. Покращити умови для бизнесу з допомогою ефективної й узгодженої лібе-

ралізації телекоммунікацій, створити необхідні умови для запровадження электрон-

ної торгівлі.

2. Необхідний перехід до навчання протягом усього життя. На цьому напрямку

працює ініціатива “Навчання у інформаційному суспільстві”.

3. Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини побудили

дискусію, спярмовану на те, щоб помістити людей у центр перетворень, що відбу-

ваю.ться. За результатами обговорення выпущено Зелену книжку “Життя й робота

у інформаційному суспільстві: спочатку люди” (Green Paper. Living and Working in

the Information Society: People First. European Comission, Belgium, 1996). Мова у ній

йде про створення нових робочих місць, охорані прав і свобод громадян, передовсім

недоторканість особистого життя.

4. Сьогодні ясною є важливість глобального співробітництва, установлення пра-

вил ствоерння інформаційного суспільства. Вони заторкують права на інтелектуаль-

ну власність, захист даних і тайну особистого життя, розповсюдження шкідливого

й незаконного змісту, проблеми обкладання податками, інформацийну безпеку, ви-

користання частот, стандартів. Для установки загальних правил у цих галузях необ-

хідні багатосторонні угоди у рамках Всесвітньої торговельної Організації. (Europe

at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan”. Communication

from the European Comission to the Council, the Europeean Parliament, the Economic

and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)

Пріоритетні напрямки у політиці,

інформації й комунікації Співдружності є такими:

Створення інтегрированої кампанії, що покриває фундаментальні основи

Європейської Співдружності.

Переслідування цілей інформаціоної політики через її Представництва, офіси

й установи інформацийних і документаційных центрів у співробітництві з на-

ціональними й регіональними авторитетами.

Розвиток нових послуг у галузі мас-медіа, особливо у аудіо-відео просторі, ко-

торе є головним джерелом інформації для більшості громадян

Забезпечення інформацією, пристосованою під культуру й мову різних країн,

або навіть цілих регіонів

Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, між-

народний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал,

національний інформаційний продукт і джерела інформації.

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що харак-

теризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов’язані з

їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з’ясування закономірнос-

тей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства.

МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики,

економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв’язків

і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є кон-

цепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інфор-

маційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інфор-

маційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кож-

ного індивіда, детальних зв’язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоварис-

тві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного

простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної

безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, про-

гнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у

створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ

є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація

функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнарод-

них та національних систем зв'язку;

інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і

розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу

принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнарод-

ної інформації світовим співтовариством;

наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються

на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди

складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка за-

раз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів,

що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного

права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива час-

тина);

можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного

співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно,

кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія

держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити при-

йом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі

її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй

території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що переда-

ються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання

таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції

до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологіч-

ні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім

недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом

світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь

країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої

супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній

ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штуч-

ний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім

Чан Іра. У тій же Північній Кореї видається журнал "Корея", він красочно оформ-

лений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: май-

же кожна стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім

Чан Ір …"

Інформаційний простір має кілька визначень:

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпе-

чує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відно-

син. (Паньшин В.Н. “Концепция формирования информационного пространс-

тва стран-участниц СНГ”*. Минск, 1996)

Інформаційний простір – це система спільного використання національних

інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.

(О.Коган, “Теорія інформаційної взаємодії”, 1996 рік).

Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які

є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу

транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних про-

цесів у суспільстві (Шрейдер “Теорія комунікацій”).

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпе-

чує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відно-

син. (Паньшин В.Н. “Концепция формирования информационного пространс-

тва стран-участниц СНГ”*. Минск, 1996)

Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний

результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інте-

лектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв’язку.

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними

угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із де-

ржавних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також

просторів окремих територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування інформа-

ційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного

суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створю-

ють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори

всіх країн і був би захищений від американської експансії

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму

інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приват-

них осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: