Семінарське заняття №1

1. Демографічні процеси Стародавнього Сходу.

Перші в історії людства держави утворилися в регіоні, який в історіографії традиційно називається Стародавнім Сходом. СТАРОДАВНІЙ СХІД – історико-географічний регіон, який включає в себе терени Західної, Південної та Східної Азії, Північної та Північно-Східної Африки в період від виникнення перших держав в ІV – ІІІ тис. до н. е. до початку Середніх віків в перших сторіччях нашої ери. С.С. включає в себе держави Давнього Єгипту, Шумеру, Месопотамії, Сирії, Палестини, Фінікії, Малої Азії та Закавказзя, Ірану, Середньої Азії, Індії, Китаю. Саме в цьому регіоні відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації, тобто відбулося утворення держави і права. Дослідники виокремлюють в межах Стародавнього Сходу наступні цивілізації: Єгипетську (утворилася в долині Нілу в 3100/3000 р. до н. е. Поглинута іранською в УІ – У ст. до н. е .); шумерську (утворилася в пониззі Тигру та Євфрату близько 3.500 р. до н. е. Розпалася близько 2000 р., продовжившись у вавилонській і частково у сирійській та іранській цивілізаціях); вавилонська ( інші назва ассиро-вавилонська. Утворилася в Месопотамії (терени сучасного Іраку) близько 2000 р. до н. е. поглинута іранською цивілізацією у УІ ст. до н. е.); урартська (утворилася на Вірменському нагір'ї близько 2000 р. до н. е. Знищена вавилонською цивілізацією близько 600 р. до н. е.); індська (інша назва Харрапська. Утворилася в долині Інду близько 2500 р. до н. е. стала матір'ю індійської (індуїстської) цивілізації); індійська (інші назва Індуїстська. Утворилася близько 800 р. до н. е. на півострові Індостан. Існує до сьогодення); Давньокитайська цивілізація (Утворилася у пониззі Хуанхе (Жовтої ріки) у ХУІІІ ст. до н. е. після 500 р. н. е. продовжилася в цивілізаціях-сателітах: китайській, корейській, японській, в'єтнамській).

Наразі в історіографії немає єдиної думки з приводу того, які чинники сприяли перетворенню первісного суспільства на цивілізоване. Безумовно це складний процес, обумовлений комбінацією внутрішніх та зовнішніх факторів. Для пояснення виникнення перших цивілізацій на Стародавньому Сході (в тому числі і таких складових як держава і право) вочевидь може застосовуватися так звана іригаційна (гідравлічна) теорія. Вчені звернули увагу, що перші держави постали в долинах великих річок: Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе, Янцзи. Регулярні повені, родючі ґрунти, теплий клімат сприяли розвитку рільництва в долинах цих річок. Врожаї за деякими даними сягали сам-двісті, сам-триста (хоча вочевидь ці дані перебільшені, скоріш за все врожаї становили сам-двадцять, сам-тридцять). Один працівник міг примітивними знаряддями праці виробити за рік 500-600 пудів зернових з гектара. ( пуд дорівнює приблизно 16 кг.). Це створювало величезний надлишковий продукт, який зосереджувався в руках управлінської верхівки. Разом з тим, долини річок мають складний рельєф: болота, хащі, та й самі річки доволі норовисті (головне непередбачувані повені). Задля успішного проведення землеробських робіт необхідно було дотримання декількох умов. По-перше, задля приборкання стихії, налагодження виробництва продуктів у великих масштабах потрібні були широкомасштабні іригаційні роботи, як-то будування гребль, каналів, штучних водоймищ, осушення боліт та інших споруд, з жорстким режимом функціонування. Саме завдяки подібним роботам можна було надати річковим долинам придатний для рільництва рельєф. По-друге, організація широкомасштабних іригаційних робіт була можлива лише за умов існування в суспільстві групи людей, які мають навички організації діяльності великих мас населення, тобто керівної верхівки. Більш того, ці люди повинні були діяти цілком легітимно, спираючись на апарат примусу і силу закону. По-третє в суспільстві повинні були бути люди, що володіють науковими знаннями: астрономічними (задля календарних обрахунків) та технічними (задля проведення іригаційних робіт). Наявність означених факторів гарантувала успішну життєдіяльність суспільства. В іншому випадку суспільство було приречене на глибоку демографічну катастрофу.

Вказані умови не могли бути реалізовані в первісному суспільстві, що і призвело до його занепаду. На теренах великих річок Азії та Африки відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації. Відбулося утворення держави і відповідно права. Приблизно в У – ІУ тис. до н. е. на місце первісної общини прийшла протодержава. ПРОТОДЕРЖАВА – це політична структура, в якій існує соціальна та майнова нерівність, розподіл праці, обмін продуктами виробництва та послуг. Протодержава виникає як об'єднання общинних поселень, що підпорядковані центру – резиденції вождя (звідси інша назва протодержави - вождество). Вождь виконує адміністративно-судові, військові, господарчі, інтегруючі функції. Його влада стає спадковою і поступово набуває авторитарних рис. Навколо вождя формується коло наближених осіб, які займаються управлінською діяльністю (жерці, воїни, адміністратори тощо). Саме вони і перебирають на себе обов'язок організовувати широкомасштабні іригаційні роботи, які гарантують добробут суспільства. Одночасно починає формуватися позитивне право. З'являється нормативне регулювання, тобто загальні об'єктивні правила, що не підлягають вільному тлумаченню. Поряд з заборонами (табу) з'являються дозволи, як право окремих індивідів діяти за власним розсудом. Створена модель протодержави виявилася надзвичайно вдалою. Вона повною мірою відповідала потребам суспільства, гарантувала його стабільність. Саме в період протодержави розпочалися широкомасштабні іригаційні роботи, які заклали підґрунтя економічному розвитку давньосхідних суспільств. Величезний надлишковий продукт дозволяв утримувати численні і різноманітні групи населення, що не займалося безпосередньо виробництвом – світську, духовну, військову знать, чиновників, вояків, митців, а також осіб зорієнтованих на інтелектуальну діяльність.

Поступово у ІУ – ІІІ тис. до н. е. протодержава трансформується у ранню державу. Правовий звичай - у писане право. Поява писаного права засвідчує, що держава вже здатна встановлювати загальнозобов'язальні норми, підтримані державним примусом. Частиною державної організації стає суд. Розвиваються та набирають сили каральні функції держави.

Вочевидь саме такою була картина генези держави на теренах регіону, який ми називаємо Стародавнім Сходом. Саме так постали держави в Стародавньому Єгипті, Вавилонії, Стародавньому Китаї, Стародавньому Єгипті.

В межах давньосхідних суспільств сформувалися особливі соціальні, політичні та правові структури. Однак схожість завдань, що стояли перед державами Стародавнього Сходу, схожість обставин за яких вони виникли і функціонували обумовили і схожість державного ладу в них. Держава Стародавнього Сходу мала цілу низку специфічних рис, що робило її типологічно відмінною від інших державних утворень в історії людства:1.) Усім державам Ст. Сходу було властиве тривале існування общини. 2.) Розвиток приватної власності не зачіпав такі важливі об'єкти як земля і вода (умова рільництва). 3.) Суспільства Стародавнього Сходу були рабовласницькими, але у патріархальній формі. Основним виробником був общинник. Раб зазвичай використовувався на допоміжних роботах і ще не вважався річчю, якою б власник міг розпоряджатися ним необмежено. Специфіка держав Стародавнього Сходу визначалася ще й деспотичною формою правління (різновид абсолютизму).

Давньосхідна деспотія характеризується як теократична монархія. Мається на увазі, що на чолі держави стояв монарх із спадковою, божественною владою. Правитель вважався богом (або, як в Індії, провідником волі Бога) й очолював релігійний культ. Особа монарх визнавалася священною. Так, наприклад, єгипетський фараон вважався сином бога сонця Ра, втіленням бога Гора. Ніхто не міг вимовляти його ім'я. божественне походження влади давньосхідного монарха визначало її необмеженість. Монарх-деспот виконував адміністративно-господарчі функції, судові, військові, релігійні тощо. Деспот вважався вищим власником землі в державі, мав право втручатися у справи общин, родів і сімей, розпоряджатися життям та майном своїх підданих. В розпорядженні деспота була потужна армія. Монарх наділявся й вищою законодавчою владою. Однак до певної міри вона була формальною. У світогляді людини Стародавнього Сходу базовим було уявлення про традицію, звичай. Тому монарх мав право видавати закони але вони не повинні були порушувати усталені звичаї. Відповідно в основі перших кодифікацій правові звичаї санкціоновані державою. Деспот також наділявся вищою судовою владою.

Східна деспотія – це централізована держава з надзвичайно забюрократизованим апаратом управління. В умовах домінування общинного виробництва й нерозвинутістю ринкових відносин саме така форма правління найбільш ефективно виконувати регулюючі та координуючі функції. Бюрократичний апарат будувався на незаперечній підпорядкованості нижчих вищим. На посади призначалися особи за вибором правителя. Виборчі посади були відсутніми.

В загальних рисах державний апарат в усіх країнах мав три рівні управління – центральний, регіональний (обласний), місцевий (общинний). Проілюструємо державний лад в державах Стародавнього Сходу на прикладі Єгипту.

На чолі держави стояв фараон (в Китаї – ван, в Індії – раджа, у Вавилонії – лугаль або патесі-лугаль)

ФАРАОН - титул правителя в Стародавньому Єгипті. Походить від слова "перо" – "Великий дім" (один з титулів Ф.). В історії Стародавнього Єгипту вчені нараховують близько 30 династій Ф. Мав необмежену владу, вважався особою божественного походження. Рішення Ф. мали найвищу силу.

Найближчим помічником фараона був чаті (джаті). (в Китаї – сян, в Індії – головний мантрин, у Вавилонії - нубанда) Саме він здійснював безпосереднє керівництво державним апаратом. Центральний апарат складався з окремих відомств. В різних державах була різна кількість відомств і вони мали різні функції. Разом з тим в будь-якій державі зазвичай обов'язково були три відомства: військове, фінансове і громадських робіт (будівництво фортець, храмів, пірамід, шляхів та найголовніше – іригаційні роботи).

Зазвичай вся територія держави поділялася на окремі адміністративно-територіальні одиниці. В Єгипті така одиниця називалася ном. Саме номовий апарат становив середню або регіональну ланку управління. На чолі ному стояв номарх. Він в різні часи або призначався фараоном або успадковував посаду. Номарх мав досить широкі повноваження. Грубо кажучи від дублював правителя на рівні ному. Йому підпорядковувався номовий апарат управління, який копіював центральний.

Низовою ланкою управління в Єгипті, як і в усіх інших державах Стародавнього Сходу, була община. Її історія на Сході відзначається надзвичайною стабільністю. Йшли часи, змінювалися правителі, політичний лад, релігія, але община зберігалася. Почасти східна община зберігається й до сьогодення. В чому ж її довговічність? Пояснити стабільність общини можна тим, що саме вона була найбільш придатною виробничою одиницею в умовах зрошувального рільництва на Сході. Тож за будь-яких катаклізмів держава стояла на захисті общини. Це єдина структура в давньосхідних державах, яка мала право самоврядування. Представники общинної адміністрації (староста, члени общинної ради тощо) обиралися на народних зборах. Община вирішувала деякі питання свого внутрішнього життя, як-то: суд з незначних справ, розкладка податку та відробіток на громадських роботах, рекрутування вояків до армії тощо.