1851 Році Рейтер повернувся в Англію й спочатку орендував під офіс дві кімнати в

будові Лондонської біржі. Там ледве вміщалися вісім співробітників, до послуг яких

були лише два телефонні апарати.

Двічі на день агентство передавало новини про курси акцій на біржі, яка була

фінансовим барометром для всієї Європи. Досить скоро агентство змогло розшири-

ти свою аудиторію й почало працювати не лише для всієї британської преси, а й для

споживачів всього європейського континенту. З метою завоювання інформаційного

ринку агентство Рейтер розширило змістове наповнення своїх інформаційних про-

дуктів, включаючи загальнополітичні та економічні новини з усього світу.

В Європі визрівали суворі події, і своєчасна інформація про них могла прино-

сити непогані прибутки. Все почалося із Кримської війни, коли Рейтеру вдалося

отримувати інформацію від обох воюючих сторін.

До 1860-х років у світі вже нараховувалося понад сто телеграфних апаратів, з

яких майже чверть належала Полю Юліусу Рейтеру. Щоправда, залишався неохоп-Курс лекцій

91

леним величезний американський континент, але у 1858 році трансатлантичний ка-

бель єднав Старий і Новий Світ. Перші повідомлення, надіслані за допомогою цього

кабелю, коштували надзвичайно дорого, однак Рейтера ціна не зупинила: з 1872

року агентство почало працювати на Далекий Схід, а з 1874 і на країни Південної

Америки.

Репутація агентства як надійного джерела інформації забезпечувалася, зокрема,

оперативністю його повідомлень. Наприклад, у 1865 році Рейтер першим серед єв-

ропейських інформаційних агентств повідомило про терористичний замах на пре-

зидента Сполучених Штатів Америки Авраама Лінкольна.

Свідченням визнання неабияких заслуг Поля Юліуса Рейтера перед суспільс-

твом стало присвоєння йому титулу герцога Сакс-Гобург-Готи з усіма відповідними

привілеями. В 1878 році, обіймаючи посаду керуючого директора, П.-Ю. Рейтер

вийшов на пенсію.

Рейтер завжди слідкував за розвитком засобів зв’язку, зокрема, за всіма тех-

нічними новинками, розуміючи, що вони дають можливість його агентству розши-

рювати зони інформаційного впливу. Традиція швидкого впровадження технічних

новинок зберігалася й правонаступниками Поля Юліуса Рейтера. Так в 1883 році

агентство Рейтер почало користуватися електричним зв’язком для передачі інфор-

мації газетам Лондона, а в 1923 році першим використало радіозв’язок для поши-

рення інформації в цілому світі. В 1927 році працівниками Рейтер вже використо-

вувався телетайп.

На шляху формування репутації незалежного інформаційного агентства Рейтер

періодично доводилося долати перешкоди. Так протягом обох світових воєн Рейтер

перебувало під тиском уряду Великобританії, який наполягав на відстоюванні агент-

ством інтересів держави. В 1941 році Рейтер знайшов спосіб уникнути будь-якого

урядового тиску, реорганізувавшись у приватну акціонерну компанію. Принципи

незалежності і довіри, започатковані агентством з часів першої реорганізації, зали-

шилися головними для нього й після 1984 року, коли Рейтер стало діяти як громад-

ська компанія.

В середині ХІХ століття у Німеччині утворилося ще одне приватне інформа-

ційне агентство “Телеграфне агентство Вольфа”. Його засновником став видавець

“Національного часопису” Бернард Вольф, також колишній співробітник агентства

Гавас. Новостворене агентство, як і його попередники, мало спочатку комерційну

спрямованість і служило для поширення інформації про господарське життя. Це

німецьке агентство працювало в тісному контакті з “Рейтером”, від якого залежало

матеріально.

Бісмарк, розуміючи значення інформаційного агентства для розбудови держави,

почав вести переговори з Вольфом щодо перетворення агентства на державне. Він

залучив до цієї справи німецькі банки, які фінансово забезпечили існування агент-

ства, звільнивши його від англійської залежності. Водночас Телеграфне агентство

Вольфа перестало бути торговельно-економічним підприємством, цілком підпоряд-

кувавши свою діяльність збиранню і поширенню інформації. І хоча зовні агентство

залишалося приватним, насправді його діяльність мала урядовий характер.міЖнародна інформація

92

До світової війни агентство підтримувало контакти з усіма світовими агентства-

ми. З початком Першої світової війни Телеграфне агентство Вольфа було цілковито

виключене зі світового інформаційного обігу (у зв’язку з ізоляцією Німеччини) і

позбавлене можливості поширювати свою інформацію [9,59-62].

Після підписання Німеччиною капітуляційних документів всередині країни

утворилася досить сильна опозиція, яка й заснувала нове інформаційне агентство

– “Телеграфний Союз”. Його засновником став власник великого пресового кон-

церну “Гугенберг”. Це інформаційне агентство було задумане як міжнародна інфор-

маційна служба, яка перекривала б діяльність урядового Телеграфного агентства

Вольфа. Завдяки своїй мобільності й технічним перевагам новоутворене інформа-

ційне агентство досягло поставленої мети і стало основним джерелом інформації

для німецької преси.

Гостра боротьба між двома інформаційними агентствами тривала у Німеччині

до 1933 року, до того часу, як до влади прийшов Гітлер. Після перемоги фюрера

колишні конкуренти прийшли до ідеї об’єднання. Й у грудні 1933 року на базі двох

інформаційних агентств було утворене “Німецьке інформаційне бюро”. Об’єднане

інформаційне агентство запровадило нові умови співпраці зі світовими інформацій-

ними агентствами. Підписані в березні 1934 року, ці умови вступили в дію у лип-

ні цього ж року. Вони забезпечували вплив Німеччини на світовий інформаційний

простір, що давало змогу країні завжди спростовувати відомості, які вона вважала

неправдивими. Крім того, через інформаційне агентство поширювалася інформація

про правлячий режим у Німеччині у вигідному для держави світлі.

Діяльність “Німецького інформаційного бюро” мала напівурядовий характер.

Звісно, воно стояло на позиціях націонал-соціалістів. Його очолювали найвидат-

ніші державні й партійні діячі тогочасної Німеччини, вибрані з числа видавців і

редакторів. Німеччину обслуговували 42 представництва агентства.

“Німецьке інформаційне бюро” мало свою закордонну службу, яка налічувала

50 філіалів. З огляду на обсяг інформації агентство працювало у цілодобовому ре-

жимі. Тематика інформаційних блоків, які видавало агентство була дуже різноманіт-

на. Крім політичних матеріалів, що відповідали інтересам Третього Рейху, зі 150

бюлетенів 32 присвячувалися проблемам економіки, 44 інформували про спорт, 17

мали характер спеціальних кореспонденцій, 7 вміщували ілюстративний матеріал і

4 постачалися споживачам у вигляді готових матриць до друку.

Німецьке інформаційне бюро займало монопольне становище на інформацій-

ному ринку Німеччини. Тодішня преса передплачувала тільки його інформаційну

продукцію. Така ситуація утримувалася до закінчення Другої світової війни, до того

часу, поки кількість інформаційних агентств не почала швидко зростати, створюю-

чи конкуренцію на ринку інформаційних послуг.

Найстарішим і найвпливовішим із американських інформаційних агентств по

праву вважається Ассошіейтед прес. Саме агентство поділяє історію свого більш як

150-річного існування на три етапи.

Перший етап охоплює 1848-1900 роки. На той час газети змагалися за право

першими послати свого кореспондента на човні зустрічати корабель, що прибував у Курс лекцій

93

Нью-Йоркський порт, щоб першими отримати новини. Цей процес дорого обходив-

ся газетам – настав час кооперації.

Девід Хейл, власник десяти нью-йоркських газет, відвідав Джеймса Гордона

Беннетта, видавця “Нью-Йоркського вісника” (“New York Herald”) і запропонував

йому об’єднатися. В травні 1848 року 10 представників шести конкуруючих Нью-

Йоркських газет зустрілися для обговорення можливості об’єднання їхніх ресурсів

для збору та отримання останніх новин з Європи. Новоутворене об’єднання дістало

назву “Асоційована преса” (“Associated Press”). Діяльність об’єднання була досить

ефективною. Мережа агентства швидко зростала. В 1849 році Даніель Крейг (Daniel

Craig) відкрив перше закордонне представництво у Галіфаксі. Там він зустрічав ко-

раблі, що прибували з Європи, щоб якнайшвидше відібрати і доставити споживачам

потрібні інформаційні матеріали. Це давало змогу агентству телеграфувати одер-

жані новини газетам іще до того, як корабель пришвартовувався в Нью-Йорку.

Як і згадані вище європейські інформаційні агентства, це агентство починало

свою діяльність як комерційне підприємство, що постачає інформацію для біржі.

Агентство дуже прискіпливо ставилося до вибору передплатників, відмовляю-

чись обслуговувати не своїх клієнтів. Через це воно часто поставало відповідачем у

суді перед позивачами, які оскаржували дискримінаційні дії агентства. Після поста-

нови Найвищого Суду, яка зобов’язувала агентство надавати інформацію всім бажа-

ючим її передплатити, “Ассошіейтед прес” реорганізувалося в кооперативну спілку

на зразок закритого клубу, куди мали доступ тільки його члени.

Між членами спілки був організований взаємний обмін інформацією, якою всі

потім користувалися. Члени спілки були зобов’язані передавати негайно інформа-

цію зі свого району в центральну інформаційну службу.

Другий етап охоплює період із 1901 по 1950 роки. Цей період ознаменувався

посиленням інформаційного впливу агентства, збільшенням його ролі у світовому

інформаційному процесі. В 1914 році агентство почало використовувати телетайп,

збільшивши швидкість передачі інформації до 60 слів на хвилину, а в 1920 році його

інформація почала передаватися за допомогою радіо.

В 1925 році масштаби діяльності агентства досягли території колишнього СРСР:

була укладена угода щодо обміну програмами новин із Російським Телеграфним

Агентством (РОСТА). Через шість років, у 1931 році, АП відкрило два філіали, при-

значені для обслуговування європейських періодичних видань – Associated Press

GmbH в Берліні та Associated Press Ltd в Лондоні.

В роки Другої світової війни військові кореспонденти агентства висвітлювали

події на фронтах у різних країнах-учасницях антигітлерівської коаліції, а також пе-

редавали репортажі із нацистської Німеччини. Створена в 1946 році у Франкфурті,

Німецька інформаційна служба АП сприяла відновленню інформаційного забезпе-

чення Німеччини.

Третій період розпочався із 1951 року і триває до сьогоднішнього дня.

Вдосконалення роботи агентства здійснюється за допомогою використання новітніх

медіа комунікацій. З 1963 року агентство почало процес комп’ютеризації. Це дало

можливість збільшити швидкість передачі інформації з 66 до 1200 слів за хвилину міЖнародна інформація

94

(порівняно з передачею за допомогою телетайпу). Через кілька років було започат-

коване використання супутникового зв’язку. Початок електронної передачі новин

датується 1970-ми роками, а в 1984 році агентство АП стає першим інформаційним

агентством, що має свій супутник для передачі інформації.

На той час авторитетність агентства зросла настільки, що видана у 1977 році

для журналістів АП книга “Порадник репортера” стає своєрідною “біблією для

журналістів” усього світу й розходиться більше як мільйонним тиражем упродовж

наступних 20 років.

Крах комуністичної системи у Східній Європі ознаменувався для агентства

відкриттям низки кореспондентських пунктів у столицях колишніх соціалістичних

країн та в новоутворених державах.

Серед інших інформаційних агентств Американського континенту варто зупи-

нитися на розгляді агентства “Юнайтед прес” (United Press - UP). Агентство було

засноване в 1907 році одним із найстаріших американських пресових концернів

– Скриппсовим. Зародження цього концерну датується 1873 роком, коли брати

Скриппси почали займатися видавничою справою і започаткували систему “газет-

ного ланцюга” (chain of newspaper). Ця система полягала в об’єднанні кількох, або

навіть багатьох видань під одним центральним керівництвом і при централізовано-

му фінансуванні. У 1931 році цей концерн володів 26 виданнями, які виходили у 24

містах накладом від 15 до 236 тисяч примірників щоденно [53,60-63].

“Юнайтед прес” стало результатом об’єднання першого пресового агентства

фірми Скриппс та кореспондентського бюро “Паблішерс прес”, купленого згаданим

концерном. На відміну від “Ассошіейтед прес”, агентство не стало обмежувати коло

своїх споживачів, продаючи інформацію всім бажаючим передплатникам.

Для більш повного уявлення про зародження й існування інформаційних

агентств на початку минулого століття зупинимося на розгляді іще двох пресових

агентств відомого газетного магната Рендолфа Херста. В 1925 році Херст був влас-

ником 25 газет у північноамериканських містах, а в 1930 році кількість його видань

зросла до 31. Крім того, він був власником 11 ілюстрованих журналів.

Для обслуговування такої кількості друкованих видань необхідна була велика

кількість інформації, що й спонукало Херста заснувати ще й інформаційні агентства

- “International News Service” та “Universal Service”. Перше призначалося для обслу-

говування ранкових видань, а друге – для вечірніх.

На думку О.-І. Бочковського, ці агентства за своєю структурою, організацією

і завданнях мали суто комерційний характер і були розраховані на максимальний

зиск їх власника, через що обмежували “свій публіцистичний рівень і культурно-

громадську вартість часописів цього тресту, які без великих застережень можна за-

рахувати до так званої “жовтої” преси”. [9,67].

Перший період зародження і розвитку інформаційних агентств відзначався

створенням конкурентного середовища та боротьбою за потенційних споживачів

між трьома європейськими та американським інформаційними агентствами.

В 1870 році між агентствами Гаваса, Рейтера та Вольфа була укладена угода,

що передбачала своєрідний розподіл земної кулі на зони впливу. Згідно з нею, Гавас Курс лекцій

95

отримав виключне право на інформацію в таких країнах, як Франція, Швейцарія,

Італія, Іспанія, Португалія, Єгипет, всі країни Центральної та Південної Америки.

Рейтер отримує право збирати й розповсюджувати інформацію на всій території

Британської імперії, на всьому Далекому Сході та в Єгипті.

Агентство Вольфа стає монополістом у Німеччині, Австрії, Голландії, сканди-

навських, балканських країнах та в Росії.

Четвертим учасником угоди згодом стало американське агентство Ассошіейтед

Прес, яке отримало право на інформацію на території Сполучених Штатів Америки,

однак не могло виходити зі своєю інформацією на європейський та азійський ринки.

Інформацію про події у США АР могло передавати Рейтеру, Гавасу чи Вольфу, які

й займалися її подальшим розповсюдженням. При цьому жодне з агентств не мало

права порушувати кордони умовного поділу.

Заслуговує на увагу оцінка значення цієї монопольної угоди Кентом Купером,

керівника агентства АР: “Таким чином було започатковано першу, найвеличнішу й

наймогутнішу міжнародну монополію ХІХ століття. Її діяльність і можливості вра-

жають навіть сьогодні. Рейтер, Гавас і Вольф об’єднали свої ресурси, встановили

повний міжнародний контроль над інформацією і зайнялися експлуатацією газетних

агентств усіх країн світу. Тим самим вони привласнили право монопольно визнача-

ти, що дозволено народу тієї чи іншої країни знати про народи інших країн і в якому

світлі подавати інформацію. Більше того, щоб закріпити свою монополію, вони або

засновували власні агентства в малих країнах, або встановлювали опіку над агентс-

твами, які в деяких країнах були фактично урядовими органами…” [136,14 ]

Під контролем інформаційного агентства Вольфа досить довго знаходилася

і Росія. В Росії перше напівофіційне Російське телеграфне агентство (РТА) було

створене в 1894 році. Його діяльність цілком залежала від агентства Вольфа. Вся за-

рубіжна інформація надходила через Німеччину й подавалася часом тенденційно.

Трохи згодом три державні відомства Російської імперії – Міністерство фінансів,

Міністерства внутрішніх та закордонних справ виступили з ініціативою створення

першого в Росії офіційного інформаційного агентства. В листі від 26 березня 1904

року на ім’я міністра закордонних справ міністр фінансів В. М. Коковцов, відзна-

чаючи “назрілу потребу наших торгово-промислових сфер, а також Міністерства

фінансів у незалежному телеграфному обміні із закордоном і в широкому розвитку

внутрішньої торгової поінформованості”, вказує: “Пошуки способу задоволення

потреби у вільному від іноземного контролю телеграфному обміні постають тому

більш необхідними, що за кордоном посилилося розповсюдження брехливих пові-

домлень про економічне становище Росії”[148,25-28].

В червні 1904 року на нараді зацікавлених відомств, які мали повноваження

“розгляду питань, що стосуються становлення урядового телеграфного агентс-

тва, що проектується”, були прийняті основоположні документи про організацію

та принципи діяльності Санкт-Петербурзького Телеграфного Агентства (СПТА).

Агентство мало своїм “призначенням повідомляти всередині імперії та за кордоном

політичні, фінансові, економічні, торговельні та інші відомості, що мають суспіль-

ний інтерес... “ [75]міЖнародна інформація

96

Імператор Микола ІІ 21 червня 1904 року дав згоду на здійснення проекту, і з 1

вересня цього ж року в столиці Росії почало діяти Санкт-Петербурзьке Телеграфне

Агентство. Воно входило в структуру Міністерства фінансів. На пропозицію голови

уряду П. А. Столипіна в кінці 1909 року було розроблене нове положення про агент-

ство, згідно з яким СПТА підпорядковувалося Раді Міністрів.

В 1914 році СПТА було перейменоване в Петроградське Телеграфне агентство

– ПТА. 1 Грудня 1917 року ПТА оголошується центральним інформаційним ор-

ганом при Раді Народних Комісарів РСФСР. 7 вересня 1918 року на базі ПТА й

Бюро преси при Раднаркомі РСФСР створюється Російське телеграфне агентство

(РОСТА). 10 липня 1925 року Президія ЦВК СРСР засновує Телеграфне Агентство

Радянського Союзу (ТАРС).

Однак, незважаючи на чіткий поділ зон впливу між чотирма світовими інфор-

маційними агентствами, про що йшлося вище, протягом існування укладеної угоди

між агентствами точилася запекла боротьба за першість на світовому інформацій-

ному ринку.

Перша світова війна внесла свої корективи у виважену діяльність інформацій-

них агентств. Наслідком військових подій була фактична інформаційна ізоляція

Німеччини та країн, що вели боротьбу на боці Німеччини: вони залишилися без но-

вин з Європи, Америки та Далекого Сходу. Були зроблені спроби знайти тимчасові

джерела інформації. Частиною цих джерел стали німецькі дипломати, однак вони

не могли повністю задовольнити попит на інформацію.

Тому в 1915 році виникло нове Німецьке інформаційне агентство “Трансоцеан”,

першочерговим завданням якого був пошук нових способів зв’язку. “Трансоцеан”

стало першим агентством, яке почало користуватися радіозв’язком. Це агентство

розповсюджувало свою інформацію не зважаючи на монопольні угоди, які агент-

ство Вольфа й під час війни продовжувало визнавати. “Трансоцеан” відрізнялося

від Вольфа тим, що воно було створене як державне інформаційне агентство й було

вільним від приватних угод Вольфа.

Наступним ударом для монопольної угоди між чотирма агентствами стало ство-

рення Петроградського телеграфного агентства, а потім – Російського телеграфного

агентства РОСТА. Ці нові інформаційні органи стали формувати свої, незалежні від

інших, кореспондентські мережі й почали розповсюджувати інформацію поза існу-

ючим розподілом сфер впливу між провідними світовими агентствами.

Американські агентства також відмовилися миритися з роллю, яка була відведе-

на їм згідно з угодою 1870 року. Вони не хотіли розповсюджувати лише інформацію

Рейтера й Гаваса, а прагнули виробляти свою й розповсюджувати її по всьому світу.

У 1919 році американське агентство Ассошіейтед Пресс захопило південноамери-

канський регіон, який належав Гавасу, уклавши угоди на постачання інформації з

агентствами в Аргентині й Чілі. Таким чином було порушене монопольне стано-

вище агентства Гавас у країнах Латинської Америки. В 1922 році те ж агентство

Ассошіейтед Пресс почало наступ на позиції агентства Рейтер на Далекому Сході,

в Японії, а з 1926 року – в Китаї. Рейтер змушене було поступитися своїми екс-

клюзивними правами й надати американському агентству АП офіційне право роз-Курс лекцій

97

повсюджувати інформацію в Китаї. В 1933 році Ассошіейтед Пресс (вже без згоди

Рейтера) укладає угоду із японським інформаційним агентством Ренго на постачан-

ня інформації.

Монопольному становищу агентств Рейтер і Гавас настав кінець. Рейтер розри-

ває раніше укладену угоду, і в 1934 році домовляється з АП про те, що в подальшій

діяльності ці агентства користуються повною свободою розповсюдження інформа-

ції.

На цей період на світовий ринок інформації починає виходити інформаційне

агентство Радянського Союзу – ТАРС. Тривалий час воно входило в п’ятірку світо-

вих інформаційних агентств, за кількістю розповсюджуваної інформації та за кіль-

кістю кореспондентських пунктів складаючи конкуренцію агентствам Ассошіейтед

Прес, Юнайтед Прес, Франс Прес та Рейтер.

Період після другої світової війни характеризувався підсиленням позицій аме-

риканських інформаційних агентств порівняно з європейськими. Це зумовлювало-

ся, зокрема, присутністю американських військ у ряді країн та кращим фінансовим

становищем. Цей фактор остаточно зруйнував монопольне становище трьох євро-

пейських інформаційних агентств, яке існувало іще з 1870 року.

Раніше протистояння між агентствами зумовлювалося більше географічними

факторами (протистояння європейських та американських інформаційних агентств).

Після ІІ світової війни воно змістилося у політичну площину. Тепер світові інформа-

ційні агентства сприймалися країнами соціалістичного табору як імперіалістичні, а

світ ставився до інформаційних агентств соціалістичних країн як до комуністичних

пропагандистських органів. Обмін інформацією між ТАРС та світовими інформа-

ційними агентствами мав формальний характер: західна преса практично не ко-

ристувалася інформаційними повідомленнями Телеграфного агентства Радянського

Союзу. Найчастіше абревіатура ТАРС використовувалася в офіційних заявах типу

“ТАРС уповноважений заявити…”

Якщо заснування Російського телеграфного агентства завдало удару по моно-

польному угрупуванню чотирьох світових агентств, то зі створенням ТАРС був пок-

ладений початок монопольній інформаційній службі Радянського Союзу. Мережа

республіканських відділень ТАРС складалася із 15 інформаційних агентств, які дія-

ли в кожній республіці Радянського Союзу. Всі агентства мали власну лише назву,

підпорядковуючись в усьому ТАРС.

Роки Другої світової війни кардинально позначилися на діяльності агентства

Гавас: в 1940 році під час німецької окупації Франції агентство було закрите. У сер-

пні 1940 року Агентство Авара було реформоване у Французький Інформаційний

Центр (French Information Offce – OFI), власником якого стала держава. У березні

1944 року в Алжирі тимчасовим урядом були зроблені перші кроки до утворення

агентства Франс Прес.

В квітні цього ж року Французький Комітет національного опору утворює

на території окупованої Франції Агентство документованої інформації (Agence

d’Information et de Dokumentation – AID). Саме злиття двох організацій – OFI та AID

й привело до утворення Агентства Франс Прес у серпні 1944 року. Після закінчен-міЖнародна інформація

98

ня війни уряд Франції передав у користування АФП усю власність, що належала

агентству Гавас. [210]

У вересні 1944 року агентство набуло тимчасового статусу громадської корпо-

рації. Остаточно положення про агентство та його статус було одноголосно затвер-

джене Парламентом у січні 1957 року: агентство отримало нову законну структуру:

його генеральний директор віднині обирався Радою директорів. На цьому етапі

АФП мало 25 регіональних, 59 закордонних бюро і кореспондентів у 116 країнах.

Новини агентства поширювалися в 73 країнах.

Подальший розвиток діяльності агентства АФП характеризується такими фак-

тами: 1 жовтня 1958 року було відкрите Пекінське бюро АФП, 1 лютого 1962 року

Британська радіомовна компанія (ВВС) передплатила інформаційну продукцію

агентства, 1 січня 1969 року інформація Франс Пресс почала розповсюджуватися

арабською мовою.

Із серпня 1971 року для передачі інформаційних стрічок агентства почав ви-

користовуватися супутниковий зв’язок, а в жовтня 1973 року Рада директорів

прийняла історичне рішення про комп’ютеризацію діяльності агентства. Процес

комп’ютеризації тривав два десятиліття: остаточної комп’ютеризації агентство до-

сягло лише в листопаді 1991 року.

Протягом 1984-85 років АФП започаткувало аудіо- та фотосервіс, а початок гра-

фічного сервісу відноситься до жовтня 1988 року. З лютого 1993 року агентство

робить наголос на розвитку англомовного сервісу.

У вересні 1995 року закінчився термін угоди Франс Пресс із американським

інформаційним агентством АП про розповсюдження на території США інформації

французького агентства. З того часу започаткована власна мережа агентства АФП в

Сполучених Штатах.

Трагічна сторінка в історії Радянського Союзу – Велика вітчизняна війна – дала

поштовх до створення ще одного інформаційного органу, що діяв за принципом

агентства – Радянського Інформаційного Бюро (Радінформбюро), попередника су-

часного російського інформагентства “РІА Новини”. Воно було засноване 24 червня