90. « Гласність» і початок національного відродження

Оскільки проведення економічної реформи «наштовхнулося на опір всередині самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Він намагався за допомогою «гласності», «соціалістичного плюралізму» під гаслом «перебудови» сталінської моделі соціалізму та повернення до «ленінських принципів» активізувати народні маси й, контролюючи цю активність згори, послабити реакціонерів. Але, у той час, як на союзному рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦК Компартії України аж до осені 1989 р. залишався Щербицький. Відтак у перші роки перебудови гласність, проголошена в Москві, мало змінила обличчя республіканської преси. Ось чому з такою увагою стежили демократичні сили в Україні за поширенням гласності й плюралізму в центральних засобах масової інформації виступами істориків, економістів, філософів, соціологів як і в Москві, звичайною картиною в містах України були ранкові черги в кіосках за пресою.

Ситуація в Україні загострювалася через «духовний Чорнобиль» — русифікацію Згідно з переписом 1989 р. з 51,5 млн. населення України українці становили 37,4 млн. , з них вважали рідною українську мову лише 87,7%, але реальний відсоток тих, хто вільно володів українською мовою, був набагато нижчим. У вузах українською мовою читалося приблизно 5% лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві.

Роль першопроходців у захисті української культури, навколишнього середовища, ліквідації «білих плям» історії відіграла. Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна» Широкий розголос мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча В. Дрозда та багатьох інших. Почали вертатися в українську літературу твори В. Винниченка, представників «розстріляного відродження», зокрема М. Хвильвого, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання», репресованих у роки «застою» В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших, повертається з еміграції письменник та один із засновників Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденко.

Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії XX ст. , як Центральна Рада, голодомор 1933 р. , сталінські репресії ОУН- УПА, розгорнулася дискусія про національну символіку. Таким чином, лібералізація і гласність підірвали радянські ідеологічні штампи.

91. Деклараці про державний суверенітет України та Закон про економічну самостійність України та їх історичне значення

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації

II. Народовладдя

IIІ. Державна влада

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство

VI. Економічна самостійність

VII. Екологічна безпека

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

X. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації:

— народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

— закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

— виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

— самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

— миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

— визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

— гарантія права на вільний національно-культурний розвиток всіх національностей, ідо проживають на території України;

— необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що:

— суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації;

— визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету.

Ще в часи перебування України у складі СРСР закладено основи майбутньої незалежності нашої держави, зроблено перший крок на шляху до неї.