26. Класифікація прогнозів.

Методологія соціально-економічного прогнозування ґрунтується і на певній системі класифікації прогнозів, яка є однією з базових його характеристик. Прогнози можна класифікувати за різними ознаками. Зокрема:

1. за масштабами об’єкта прогнозування виділяють глобальні, макроекономічні, секторів економіки, народногосподарських комплексів, галузеві, регіональні, локальні, підприємств тощо;

2. за часовим параметром прогнози поділяють на довгострокові, середньострокові, короткострокові та оперативні;

3. за функціональною ознакою прогнози поділяють на пошукові (ґрунтуються на екстраполяції на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта дослідження в минулому і теперішньому, абстрагуючись при цьому від факторів, які можуть повпливати на зміну цих тенденцій) та нормативні або, як їх ще називають – цільові (розробляються на підставі заздалегідь визначеної мети і зводяться до пошуку способів її досягнення шляхом визначення певних цільових етапів);

4. за елементами та напрямами відтворення виділяють прогнози первинних факторів виробництва (природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, науково-технічні прогнози тощо) та прогнози суспільних потреб (прогнози економічної кон'юнктури, прогнози загальнодержавних, виробничих, особистих потреб у продукції, роботах та послугах), соціальні прогнози (прогнози споживчого попиту населення, попиту населення на суспільні товари, рівня життя населення і т.д.) тощо.

27. Директивне та макроекономічне індикативне планування у системі державного регулювання економіки.

Планування - це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх досягнення.

Для визначення цілей ДЕП та обґрунтування способів їх реалізації використовують так зване макроекономічне планування. Особливість макроекономічного планування у тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава. Макроекономічний план як сукупність обґрунтувань цілей ДЕП та способів їх досягнення, з позицій обов'язковості до виконання його завдань суб'єктами НЕС, може бути директивним та індикативним.

Директивний план має адресний та обов'язковий для виконання статус юридичного закону. Такі плани і відповідний їм тип планування були характерними для командно-адміністративного типу економіки, яка існувала в СРСР та країнах соціалістичного табору. Через такі плани держава здійснювала тотальний прямий контроль над усією економічною системою.

Але в системі ринкової економіки план не повинен бути однозначним визначенням поведінки, діяльності суб'єкта ЕС, оскільки в ринковій економіці ніколи немає визначеності, а існують лише сценарії поведінки, діяльності, досягнення бажаних економічних (соціально-економічних) цілей розвитку, сценарії щодо вирішення тих чи інших проблем, врегулювання тих чи інших ситуацій. Водночас треба пам'ятати, що план є інструментом можливого, а не бажаного.

Планування, таким чином, має виступати як управлінський процес визначення можливих цілей і засобів їх досягнення та забезпечення відповідності між ними. Отже, в ринковій економіці мова йде про план як інформаційно-рекомендаційнйй (індикативний) інструмент регулювання економіки.

Індикативне планування застосовується на рівні держави, галузі і регіону. На рівні підприємств різних форм власності складаються і використовуються бізнес-плани.

Уперше ідею державного індикативного макроекономічного планування висвітлив К. Ландауер у книзі "Теорія національного економічного планування" в 1944 році. Суть цього планування полягає в тому, що уряд впливає на розвиток економіки не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності виробників і забезпечення їх інформацією про господарську кон'юнктуру, напрямки ДЕП, тенденції розвитку економіки, мотиваційні режими тощо. Отже, індикативний макроекономічний план - це система рекомендованих планових заходів, спрямованих на досягнення цілей державної соціально-економічної політики, що передбачає створення таких умов функціонування суб'єктів НЕС, які б спонукали їх до виконання окреслених завдань.

Індикативна форма планування ввійшла у світову господарську практику у зв'язку з економічною кризою 1929-1933 pp. як засіб для запобігання виникнення в економіці кризових явищ.

В Україні індикативне планування запроваджено з 1993 року і використовується сьогодні у формі розробки та реалізації Державної програші економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період (ДПЕСР).

Метою макроекономічного індикативного плану є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток. Головне призначення індикативного планування - розробка, обгрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку та вдосконалення структури національної економіки (НЕ).

Певна частина індикативного макроекономічного плану є директивною. Це стосується заходів, які фінансуються з бюджету. Нагадаємо: бюджетне планування – це ресурсне планування, що визначає державні витрати з бюджету та вирішення завдань, які з об'єктивних причин не може реалізувати РМ.

Індикативний макроекономічний план має складатися з трьох великих розділів:

• економічна кон'юнктура;

• економічна політика;

• державне регулювання економіки.