§4. Поліархія в зарубіжних країнах

4.1. Поняття поліархії. Класифікація поліархічних держав

Накопичений досвід побудови державних форм в епоху громадянського суспільства свідчить про те, що на зміну монархії прийшов якісно новий тип форми державного правління, якому притаманні власні характерні ознаки.

По-перше, джерелом верховної влади є не один (моно), а багато (полі) суб'єктів державного спілкування (громадяни, виборці), які безпосередньо або опосередковано беруть участь у формуванні всіх складових інституцій форми правління - вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

По-друге, правління у такій державі, на противагу монархії, є результатом колективних дій відповідних органів влади.

По-третє, у таких державах влада деконцентрована - єдина за своєю суттю вона розділена на ряд гілок: законодавчу, виконавчу і судову.

По-четверте, вищі державні органи влади обираються на певний термін, тобто реалізується принцип змінюваності.

По-п'яте, державні органи через посадових осіб несуть відповідальність. Вона має насамперед політичний характер і може виражатися в таких діях, як достроковий відзив (депутата), відхід у відставку (уряду, міністрів), розпуск парламенту тощо. Чіткий розподіл компетенції між державними органами дозволяє установити, на якій ділянці державного механізму відбувся збій у роботі і де потрібно замінити ту чи іншу посадову особу.

По-шосте, така форма державного правління є правовою (конституційною), оскільки її структурно-інституціональна система закріплена конституційно-правовими нормами.

Виходячи з наведеного, поліархію можна визначити як спосіб вираження сутності держави громадянського суспільства, який знаходить своє відображення в політико-правовій системі вищих законодавчих та виконавчих інституцій, організація та функціонування котрої базується на принципі поділу влади та відповідній системі стримувань та противаг.

Здійснюючи загальну класифікацію держав з такою формою правління, ми повинні підкреслювати, що поліархія як тип форми державного правління - це система вищих законо­давчих і виконавчих органів держави, котра заснована на принципі поділу влади. Тобто, на відміну від єдиновладної мо­нархії, поліархія обов'язково є багато(полі)владною системою. Видові розходження змісту форм правління поліархічних дер­жав визначені компетенційними взаємозв'язками між вищими законодавчими і виконавчими органами держави, характер взаємовідносин яких обумовлений обраним державою типом поділу влади. Тип поділу влад визначається тим чи іншим підходом до тлумачення його змісту, котрий знаходить "втілення в різних формах правління і водночас відображає власне факт їхнього існування"¹. Теорія і практика побудови поліархічних форм державного правління свідчать про те, що в основі виникнення її окремих видів стоять три підходи до тлумачення його змісту.

Історично першим, що був обумовлений теорією і практикою державного будівництва Великобританії, є підхід, котрий спирається на основні концепції дифузії (дисперсії) влади. Згідно цієї концепції, яка заперечує жорсткий поділ влад (і тому цей тип поділу влади умовно назвемо "м'який"), владні по­вноваження здійснюються різними державними органами та посадовими особами. Між цими органами далеко не завжди можна провести чітку межу за інституціональним і функціональним принципом, що не виключає ієрархії між ними. Чим більше органів здійснюють владні повноваження, тим меншою є ймовірність монополізації влади, тим менше можливостей для свавільного і деспотичного правління. Оскільки у структурно-інституціональній владній системі, побудованій на основі типу "м'якого" поділу влад, над урядовою владою домінує парламент, то форми правління таких держав, зазвичай, іменують парламентськими.

Тип "м'якого" поділу влад знайшов своє втілення переваж­но у політико-правовій практиці європейських держав. За оке­аном же був обраний інший тип поділу влад - "жорсткий", ко­трий передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. У кла­сичному варіанті цей тип поділу влад знайшов своє юридичне закріплення в Конституції США, де з системоутворюючих еле­ментів форми правління виконавча влада, яка організаційно складається з глави держави (президента) і підпорядкованого йому уряду, здійснює поточне політичне керівництво держа­вою, а законодавча, приймаючи закони, забезпечує необхідне для цього правове поле. Оскільки формальна ізольованість державних органів призвела б на практиці до дисбалансу всієї державної влади, "жорсткий" поділ був доповнений так званою системою стримувань і противаг. Виходячи з того, що при по­будові на такому розумінні принципу "поділу та балансу влад" у формі державного правління домінуюче становище займає глава держави - президент, ці держави за формою свого правління традиційно називають президентськими.

Незважаючи на те, що обидві ці форми державного правління фактично побудовані на обумовлених різними підходами до розуміння принципу поділу влад полярних заса­дах, в них є і дещо спільне. Мова йде про встановлений у сис­темі елементів форми правління цих держав своєрідний ду­алізм владних відносин відповідних державних органів, який накладає відбиток на зміст правління у такій державі. Це знай­шло відображення у тому, що державний орган, який виконує функцію головного "реалізатора" правління у державі - уряд, опинився, по суті, "поглиненим" іншими органами цієї систе­ми. У президентських державах таким органом став прези­дент, який сам очолює сформований і відповідальний перед ним уряд, а у парламентарній - це відповідно парламент, який формує відповідальний перед ним уряд.

З суто теоретичної точки зору така внутрішня конструкція парламентарної і президентської поліархій, котра більшою мірою була обумовлена політико-правовою практикою відповідного історичного періоду, ніж певними теоретичними прогнозами, є незбалансованою. Історичний досвід та сучасна політична практика свідчать, що перекіс, породжений доміну­ванням у системі форми правління одного з ЇЇ елементів, при відповідних обставинах, може привести до надмірної концент­рації верховної влади і самого процесу правління у державі в руках одного державного органу.

Ці недоліки певною мірою були усунуті у створеному те­орією і практикою державного будівництва XX століття ново­му виді форми державного правління - змішаної поліархії, ко­тра на сьогодні є однією з найпоширеніших в Європі.

Таким чином, узагальнюючи наведене, слід зазначити, що поліархії, залежно від базового типу поділу влади та ступеню впливу на уряд парламенту або ж глави держави, поділяються на парламентарні, президентські та змішані. В межах кожного з цих видів можна виділити окремі підвиди (різновиди), але це можливо тільки після аналізу теоретико-юридичної, як прави­ло, закріпленої на конституційному рівні, моделі форми правління конкретних сучасних держав. Тобто певне, закінче­не уявлення про ієрархічну класифікаційну схему, таку, що складається з трьох рівнів (тип, вид, підвид) форми правління, можна скласти після обґрунтованого аналізу конституційних моделей парламентарної, президентської та змішаної форм поліархічного правління та синтезування отриманих резуль­татів.