Учень Єлисаветградської чоловічої гімназії н.І. Ширман про відвідини Єлисаветграду царською родиною

«недалеко від Єлисаветграду (біля Олександрії) у серпні відбулися великі маневри, і цар з сім’єю приїхав на них подивитися. Для прийому царської сім’ї у Єлисаветграді при юнкерському кавалерійському училищі були спеціально для нього приготовані кімнати, у зв’язку з цим і будинок називався «царським палацом». Так як про наступний приїзд царя з сім’єю було відомо заздалегідь, то за два місяці, з початку липня, до Єлисаветграду приїхав попечитель Одеського учбового округу Сольський, щоб приготувати учнів для привітання царя, коли він їх відвідає. Двічі на тиждень у актовому залі гімназії збирались учні усіх середніх навчальних закладів міста і попечитель Сольський зображав государя, і коли заходив до зали, звертався, наче від імені царя зі словами «Здраствуйте діти!», на що учні голосно мали відповісти: «Здравия желаем, Ваше императорское Величество»¹¹

Учень Єлисаветградської чоловічої гімназії Н.І. Ширман щодо патріотизму

«одного разу під час обіду зайшла мова про «Тараса Бульбу» − повість Гоголя. Вона (поміщиця, що у неї гостював учень − А.Т.) розхвалювала патріотизм Остапа і сильно обурювалась зрадою Андрія, якого обзивала найобразливішими епітетами. Мені було тоді 16 років. Я довго її слухав, а потім сказав: «злочин Андрія, звичайно важкий злочин, проте деяке виправдання для нього можна знайти, що він був молодим і закоханим, а молодість і кохання багато що прощають». Вона обурилась зауваженню і гнівно запитала: «Як, і ви зрадили б свою Вітчизну?» На що я відповів: «Я не можу зрадити свою Вітчизну, бо в мене, у єврея, немає Вітчизни, весь світ − моя Вітчизна»¹²

Суть означеної розмови випадково дійшла до начальника місцевого жандармського управління, який, в свою чергу, звернувся до директора навчального закладу з вимогою покарати учня. За цей «проступок» учень був позбавлений дозволу на проведення приватних уроків (цим активно займались малозабезпечені учні гімназій − А.Т.) й опинився перед проблемою бути виключеним з гімназії через несплату за навчання. Лише через півроку з учня було знято це покарання.

Учень Єлисаветградської чоловічої гімназії н.І. Ширман щодо викладання історії

«Після Балика для викладання географії та історії нам призначили Костянтина Івановича Знаменського. Це був приземистий, невисокого зросту, красивий чоловік, що називав себе лібералом»¹³. Цей викладач, постійно жалівся на утиски начальства стосовно того, що йому не дозволяли читати історію у більш ліберальному руслі¹⁴

Більш показовим є інший приклад наведений Н.І. Ширманом. Так, «...історію в старших класах нам читав новопризначений інспектор Федір Федорович Григоров. Це також був великий оригінал. Маленького зросту, товстий, жирний з рудим кольором волосся і бороди, він спочатку видався нам великим знавцем історії. У сьомому класі він почав нам замість звичайного пояснення читати лекції. Першу лекцію про Людовика XIV − Короля-Сонце − він розпочав приблизно так: «Не встиг ще віддзвонити дзвін у Соборі Паризької Богоматері, як залунав клич: «Король помер, слава королю!» − і далі в такому ж дусі. Ми всі слухали з відкритими ротами. «Оце так історик!» − казали ми після уроків. Одну з наступних лекцій він присвятив первіснообщинній людині: як первіснообщинна людина із дупла дерева зробила собі човен і поплила вивчати світ. А через кілька років один із наших учнів (Мишко Гольденберг...) купив у букініста купив у букініста старий підручник з історії московського професора Шульгіна, де ми слово в слово знайшли лекції, які нам з таким пафосом читав новий історик. Весь його ореол, і все захоплення його лекціями пройшли. Це помітив Григоров і скоро знову повернувся до курсу Іловайського»¹⁵