Учень Єлисаветградської чоловічої гімназії н.І. Ширман про самоосвіту

«Під впливом читання різних книг у нас з’явилася думка займатися самостійно, і так як у нас були дуже кепські знання з природознавства, яке в гімназії було в повному загоні, ми вирішили, що було б непогано прослухати курс лекцій з природничих дисциплін. Ми дізналися, що до нашого міста приїхав із Швейцарії на зимові канікули студент природничого факультету, і нас хтось надоумив звернутись до нього з проханням прочитати нам кілька лекцій»⁷

Учень Херсонської чоловічої гімназії радянський історик є.В. Тарле про правила в середніх навчальних закладах (80-ті рр. Хіх ст.)

В своїх спогадах він пише: «до порядку та укладу навчального життя ми, загалом, ставились, в кращому випадку, з гумором, а частіше, особливо у 7 та 8 класі, з певним сарказмом. Щоб я не дав, аби побачити знову (і навіщо я його викинув!?) наш чорний гімназійний квиток з безсмертними «правилами», що текстуально починалися так: «Писання вчить нас: будьте досконалі, як досконалий отець наш небесний. Прагніть до високої мети, гімназист повинен: 1) не пропускати уроків без поважних причин; 2) при зустрічі з п. міністром, попечителем, директором, викладачем знімати капелюха; 3) не палити » і т.д... Якщо в гімназії жилось, загалом, непогано (або не зовсім погано), то лише через те, що й учні й переважна більшість викладачів ухилялись від виконання бюрократичних указівок ... на щастя, багато в чому просто нездійснених та неможливих для контролю» ⁸

Учень Єлисаветградської чоловічої гімназії н.І. Ширман про позашкільне життя учнівства

«До нас було два таких візити: одного разу мене відвідав інспектор Григоров, а вдруге − класний наставник Неклеєвич. Ці візити завдали мені лише неприємності та образи. Григоров відвідав мою квартиру взимку, десь о 8-й вечора, коли гімназисти мали бути вдома, бо їм дозволялося ходити вулицями міста тільки до 6-ої години вечора. На щастя, я був удома, та саме в той момент, коли Григоров увійшов до кімнати, де я запалював цигарку, зі мною в кімнаті (квартира була однокімнатною і мала кухню) перебували батько й мати. «Що це таке? Ви палите, Герман?» Мій батько знайшов вихід: «Ні, пане інспекторе, він не палить. Це я попросив його прикурити мені цигарку...» − «Ви цього не робіть, − суворо наказав йому Григоров, − гімназистам палити забороняється». Григоров обдивився квартиру, обстановку, дав кілька питань батькові та матері і пішов. Мені було соромно за бідність та убозтво, які світили з усіх кутків кімнати.» ⁹

Опис іншого візиту до квартири, де проживав згаданий учень дає можливість уявити практику контролю за перечитуванням книг із списку «заборонених» для учнівських бібліотек. Н.І. Ширман згадує: «Більш важким та неприємним був для мене візит класного наставника Неклеєвича. Він також, об’їжджаючи квартири учнів, заїхав до мене о 8-й годині вечора. Мене не було вдома, чим він дуже був здивований. «Де ж він? Гімназисти в цей час мають бути вдома!». Тут же він зацікавився книгами, які лежали на столі. Він почав їх уважно роздивлятися. «Ці книги він читає?, − запитав він у батька. − «Так, він бере їх у товаришів і в бібліотеці». − «Погано, таких книг гімназистам читати не дозволяється. Деякі з них я візьму з собою», − і він забрав з 10 книг. Пам’ятаю, серед них були «Історія французької революції» Луї Бланка, два томи Бокля «Історія цивілізації в Англії», два томи Писарєва та інші»¹⁰. Ціною прохань та «щиросердечного» вибачення учневі вдалося вмовити класного наставника не ставити це питання на педагогічній раді гімназії. Означеному учневі раз на тиждень було дозволено не бути дома після 6-ї години вечора, щоправда лише за письмовим дозволом класного наставника.