- •Модуль іv. Похідна функції Заняття 12
- •§4.1. Похідна функції. Правила диференціювання функцій. Похідні основних елементарних функцій
- •Правила диференціювання функцій
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •§4.2. Диференціал функції. Застосування диференціала до наближених обчислень. Похідні і диференціали вищих порядків
- •Властивості диференціала
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •Заняття 13
- •§4.3. Основні теореми диференціального числення. Правило Лопіталя
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •§4.4. Застосування похідної до дослідження функцій
- •Алгоритм знаходження інтервалів зростання і спадання,
- •Алгоритм знаходження інтервалів опуклості вгору,
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •Заняття 14
- •§4.5. Дослідження функції та побудова її графіка
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
Приклади
Використовуючи правило Лопіталя, знайти границі:
а) ; б) ; в) ;
г) ; д) ; е) .
Розв’язання. а) Маємо невизначеність вигляду . Використовуючи правло Лопіталя (формулу (4.11)), одержимо:
.
б) Також маємо невизначеність вигляду . Використовуючи правло Лопіталя тричі, одержимо:
.
в) Маємо невизначеність вигляду . Розкриваючи її за правилом Лопіталя, одержимо:
.
г) Маємо невизначеність вигляду 0. Зведемо її до невизначеності вигляду , а потім використаємо правило Лопіталя:
.
д) Маємо невизначеність вигляду –. Зведемо її до невизначеності вигляду , а потім використаємо правило Лопіталя:
= = = = .
е) Маємо невизначеність вигляду 1.
= .
Знайдемо . Маємо невизначеність вигляду 0. Зведемо її до невизначеності вигляду , а потім використаємо правило Лопіталя та границю :
= =
= .
Отже, = .
Завдання для самостійного розв’язування
1. Використовуючи правило Лопіталя, знайти границі:
1) ; 2) ; 3) ; 4) ;
5) ; 6) ; 7) .
Відповіді: 1. 1) ; 2) 2; 3) ; 4) +; 5) 0; 6) ; 7) .
§4.4. Застосування похідної до дослідження функцій
Зростання і спадання функції. Інтервал (a;b) називають інтервалом зростання (спадання) функції y=f(x), якщо на цьому інтервалі функція f зростає (спадає), тоді як на будь-якому ширшому інтервалі вона вже не є зростаючою (не є спадною). Наприклад, для функція f(x)=х2 інтервал зростання – (0;+), а інтервал спадання – (–;0).
Знаходження інтервалів зростання і спадання за допомогою похідної грунтується на такій теоремі.
Достатня умова зростання (спадання) функції. Якщо ( ) для всіх х з інтервалу (а;b), то на цьому інтервалі функція f зростає (спадає).
Е кстремуми функції. Точку х0 називають точкою максимуму (точкою мінімуму) функції y=f(x), якщо існує окіл цієї точки такий, що для всіх х з цього околу, крім х=х0, виконується нерівність f(x0)>f(x) (f(x0)<f(x)) (рис.4.4). Функція може мати декілька точок максимуму і мінімуму, а може не мати жодної.
Точки максимуму і точки мінімуму функції f називають точками екстремуму цієї функції.
Значення функції y=f(x) у точці максимуму (точці мінімуму) називають максимумом (мінімумом) функції f. Максимум і мінімум функції f називають екстремумами цієї функції.
Необхідна умова існування точки екстремуму функції (теорема Ферма). Якщо х0 – точка екстремуму функції f, то =0 або функція f не є диференційованою у точці x0 ( = або не існує).
Точки з області визначення функції f, в яких дорівнює нулю або нескінченності, або не існує, називають критичними точками функції f.
Враховуючи це означення теорему Ферма можна сформулювати так: якщо х0 – точка екстремуму функції f, то ця точка є критичною точкою функції f.
Теорема Ферма стверджує, що точки екстремуму функції містяться серед її критичних точок. Але не кожна критична точка функції є точкою екстремуму цієї функції. Виділити точки екстремуму серед її критичних точок допомагає достатня умова існування точки екстремуму функції.
Достатня умова існування точки екстремуму функції. Нехай функція диференційована в околі критичної точки x0, за винятком, можливо, самої точки x0, в якій функція f неперервна. Тоді: 1) якщо при переході точки x через точку x0 змінює знак з “+” на “–”, то точка x0 є точкою максимуму функції f, а якщо – з“–” на “+”, то точка x0 є точкою мінімуму функції f; 2) якщо при переході точки x через точку x0 не змінює знаку, то x0 не є точкою екстремуму функції f.