Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Все лекции по философии до 07.05.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
124.14 Кб
Скачать

Антична філософія

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.

Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку.

Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

— присутність елементів антропоморфізму;

— наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;

— пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^

— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

Етапи розвитку античної філософії.

1. Досократична доба (від формування власне грецького філософського мислення до 5 – 4 ст. до н. е.)

2. Класична доба (більша частина 4 ст. до н. е.)

3. Доба еллінізму (кінець 4 – 2 ст. до н. е.) та класична філософія Риму (1 ст. до н. е. – 6 ст. н. е.)

Досократична доба

Мілетська школа – перша філософська школа, де було свідомо поставлене питання про архе. Природа розглядалась такою, якою вона є – без надприродних властивостей. Архе – природа всього сущного.

Інтуїтивне розуміння світу як матеріального.

Стихійна діалектика – засіб осягнути світ в його розвитку та змінах.

Фалес (640 – 562 рр. до н. е.)

Засновник античної та європейської філософії (науки), здійснив перехід від міфологічного до філософського мислення.

Багато знав, збирав доступні йому відомості.

Основою всього існуючого вважав воду: «Все з води». Отже, першооснову шукав в природі.

Вбачав в «нескінченній» воді джерело розвитку, все виникає завдяки згущенню та розрідженню цієї першоречовини. У розумній, божій воді плаває Земля.

Гносеологія: знання зводив до єдиної основи – мудрого пошуку та доброго вибору.

Відома теза: «Все має душу».

Анаксімен

Учень Анаксімандра, його послідовник.

Першопочатком всього вважав повітря, яке виступало не лише первинною космічною стихією, але й джерелом життя та психічних явищ (душа – це подих повітря, має його властивості, тому здатна до творчості).

Анаксімандр (611 – 546 рр. до н. е.)

Учень Фалеса, цікавився науковими дослідженнями, філософією, потребами практики.

Накреслив карту Землі, створив щось на зразок небесного глобуса.

Першим написав прозову філософську працю «Про природу».

Першоречовина світу – апейрон, тобто невидиме, безособове, вічне божественне начало, що перебуває в русі.

Алейрон виділяє з себе протилежні сутності, боротьба яких є причиною виникнення і руйнування всіх речей.

Вважають, що він першим сформулював закон збереження матерії: «із тих само речей, з яких народжуються всі існуючі речі, в ті ж самі речі вони руйнуються згідно з покликанням».

Йому належить ідея еволюційного походження людини, всесвіт вважав подібним до живої істоти.

Піфагор (570 – 490 рр. до н. е.)

Засновник Піфагорійського союзу – таємної релігійно-філософської школи.

Йому приписують авторство трьох праць: «Про виховання», «Про природу», «Про справи общини».

Видатний філософ, математик.

Числа визначаються сутністю всього існуючого, в основі Космосу лежать числа, тому всесвіт – впорядкований, в ньому панують порядок і гармонія.

Піфагорійці зверталися не до самих стихій, а до їх оформлення, до арифметично-геометричної структури.

Число – начало ідеальне, але ця ідеальність предметна, число обов’язково має певну геометричну форму (фігуру). Наприклад, земля складається з частинок кубічної форми, вогонь – з тетраедрів, повітря – з октаедрів.

Основними вважали перші 4 числа числового ряду: від 1 до 4. Центр чисел – одиниця (точка). В геометричній інтерпретації число «2» - лінія, «3» - геометрична площина, «4» - геометричне тіло (куб). Сума основних чисел дає число «10» - ідеальне.

Гармонія Космосу мислилась як чисельно-кількісна впорядкованість світу, закономірності природи визначались числовими відношеннями. Небесні тіла звучать через певні інтервали – «гармонія (музика) сфер». Через безперервне звучання цю гармонію люди не сприймають, а музика виникає тому, що небесні тіла рухаються.

Вчення про світобудову – вплив міфології. Світ – живе і вогняне кулясте тіло, що вдихає порожнечу (повітря), яка розділяє і відокремлює речі.

Пізнати світ – пізнати числа, їх гармонію.

Віра в переселення душ. Метою таємного товариства було звільнення душі. Математичні та наукові студії повинні були забезпечити очищення душі та управління процесом її переселення.

Етика піфагорійців – вчення про належне; про перемогу над пристрастями; про підпорядкування молодших старшим, про вшанування Піфагора; про культ дружби, товаришування.

Моральне і релігійне в поглядах піфагорійців часто співпадають – релігію і мораль Піфагор вважав атрибутами впорядкованого суспільства.

Геракліт Ефеський (бл. 544 - 480 рр. до н. е.)

Називали «темним» та філософом, «який плаче».

Основна праця – «Про природу» («Музи»), з якої збереглось до 130 фрагментів.

В своїх філософських роздумах поєднував абстрактні міркування та наочність.

Найпершою і найрухливішою стихією вважав вогонь: «Весь цей Космос… є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає». Все виникає з вогню і перебуває в стані постійної зміни: «Усе тече, все змінюється».

Онтологія. В розумінні світобудови переносить акцент з питання «Що?» (є світ?) на питання «Як?» (слід мислити, щоб достовірно пізнавати?).

Поділяв космос на 2 рівні буття: чуттєво-конкретний (мінливий, змінний, циклічний) та осягнений розумом.

Світ – це потік у течії, у становленні перебувають 4 світові стихії, які переходять одна в одну мірами, через виміряний рух від протилежного до протилежного. Енергію всьому рухові дає вогонь. Світовий рух відбувається за наявності світового закону «логосу». Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі: «Війна – всьому батько».

Вважають основоположником античної діалектики – ідея становлення, постійної взаємодії протилежних начал.

Основні принципи ранньої грецької натурфілософії:

• матеріальності, закономірності внутрішньої необхідності світу, адже світом править логос (багатозначне поняття, що означає і розумне слово, і хід думки, і мовлення, і вчення…). Логос – це слово, розум, що пізнає, і, одночасно, закон, що підтримує світовий порядок, принцип впорядкування і міри;

• взаємоперетворення речей; світ – безперервний потік становлення: «Не можна двічі увійти в одну річку»;

• боротьби протилежних начал як основи руху та зміни (Геракліту належить ідея гармонії протилежностей).

Антропологія – пояснення через вогонь всього, навіть душі людини (сухий і чистий вогонь) та роботи інтелекту.

Парменід

Належав до школи елеатів.

Звертався до питань буття, мислення та пізнання.

Одним з перших поставив питання про відношення мислення до буття: «Буття є, а небуття немає» (щоб ми не мислили, думка не порожня, бо навіть небуття стає предметом мислення).

Ввів гносеологічну проблематику – поставив питання про роль почуттів та мислення в пізнанні (яке розуміє як шлях мислення та шлях гадки ).

Виступав проти вчення Геракліта про всезагальний рух, бо світ – це речова куля, де немає порожнечі, тому рух неможливий.

Вважають одним з основоположників метафізики як стилю мислення (шукав незмінні нерухомі основи сущого).

Зенон Елейський

Учень Парменіда, захищав його погляди про нерухомість світу.

Для цього розробив 40 задач-головоломок - апорій (з гр. «те, що важко осягнути»). Найбільш відомі 5 апорій. Наприклад, «Стріла», «Ахілл і черепаха», «Стадіон».

Заперечував рух, про який свідчать почуття; знаходив суперечності як реального руху, так і мислення про рух.

Анаксагор

Основоположник афінської філософської школи.

Розробив концепцію світового розуму (Ноос або Нус – світовий розвиток), який впорядковує космос, використовуючи найменші частинки, що поділяються нескінченно.

Це вічні елементи світу – «сім’я» («гомеомерії»), які містять у собі всі властивості якості світу.

Емпедокл

Представник школи еволюціонізму.

Все у світі можна пояснити через 4 стихії (коріння всіх речей) та взаємодію двох протилежних сил – любов (з’єднує всі елементи) та ворожнеча (роз’єднує їх).

Стихії (елементи) - вічні, вони не зникають і не виникають.

Розвиток світу - циклічний.

Класична доба

Досократична філософія – пріоритет онтології над гносеологією.

Класична доба – відкриття людського порядку буття; пошук першооснови людського буття – блага; ототожнення блага із знанням та ототожнення знання та буття; розквіт метафізики; створення всеохоплюючих філософських систем.