Платон (428 – 348 рр. До н. Е.)

Справжнє ім’я – Арістокл.

Визнавав себе учнем Сократа, основним своїм методом вважав діалектику. Вчитель Арістотеля.

В Афінах заснував школу, яку назвав «академією».

Твори написані у формі діалогів. Найбільш відомі: «Тімей», «Закони», «Протагор», «Держава».

Платона часто називають об’єктивним ідеалістом, а стиль його мислення – образним, символічним, екзистенціально-містичним.

Дав свою відповідь на питання, де знаходяться загальні поняття (ідеї) або ейдоси («бачу», «споглядаю»).

Лише ідеї реально існують, вони є основою світу, цільовими причинами, божественним регулюванням всього, ідеї – прекрасне саме по собі, вони вічні, досконалі, незмінні сутності, являють собою повноту буття.

Ідеї існують самостійно, в особливому світі, а реальний світ – бліда копія світу ідей. Саме ідеї породжують реальний, чуттєвий світ, але від взаємодії з матеріальним, деформуються, зазнають шкоди, стають «збитковими ідеями» (речі – відбиток за зразком, тіні ідей).

Створив філософську систему вчення про буття, про світ та його походження, про Божество, про пізнання, про душу, про моральність, про суспільство.

Онтологія. Світ – всеохоплюючий космос (цілісний, завершений, гармонійний). Тріада космосу, держави, людини. Три рівні космосу: світ ідей (осягається розумом); душа світу, що об’єднує світ ідей та світ чуттєвих речей; світ чуттєвих речей (зміни та багатоманітності).

Вчення про Божество як вищу ідею, абсолютне добро, світовий Розум. Виступає як Футургос, що творить ідеї, та Деміура, що об’єднує ідеї та матерію.

Гносеологія («теорія пригадування», анамнезу). Люди живуть у чуттєвому світі, тому здатні сприймати лише тіні, бліді копії ідей. Тільки розум дозволяє дізнатися про існування справжньої реальності – світу ідей, який здатна споглядати людська душа (перебуває до народження людини). Вселившись у тіло, душа «забуває» про світ ідей і лише поступово «згадує» про нього в процесі формування загальних понять. Душа наперед знає, як слід діяти (віра в долю).

Антропологія. Людина – єдність душі та тіла, бо людині притаманні і духовні, і фізичні ознаки. Але протиставляє душу і тіло, бо тіло – це «в’язниця душі».

Виділяє три види душі: розумну (мудра частина, безсмертна, відповідає за мислення, мову, духовне життя); імпульсивну (частина люті або афективна душа, смертна, джерело імпульсивних актів); чуттєву (ту, що жадає, частина підпорядкування, смертна, джерело чуттєвих потреб і пристрастей).

Етика. Розглядає у взаємозв’язку з політикою, бо досконалою людина може бути тільки в досконалій державі.

Найвища ідея – Блага. В ієрархії цінностей верховне місце належить ідеї добра як джерела істини, краси і гармонії.

Соціально-політичні погляди . Розробив проект «Ідеальної держави», в якій існує три стани: філософи-правителі, воїни-вартові та вільні землероби і ремісники.

Сім’ї немає, дітей у матерів забирають і виховують колективно. Виховання повинно бути гармонійним (духовне і тілесне); проводитись і за переконанням, і за примусом. Духовне виховання здійснюється через науку та мистецтво, основа фізичного виховання – гімнастика, дієта, заборона пияцтва.

В такій державі панує культ вищої мудрості, бо державою повинні правити філософи, які здатні споглядати ідеї. Філософи можуть стати правителями лише в організованому суспільстві, інакше з них можуть вийти тирани та злодії.