Матерія
Це фундаментальне поняття має конкретно-історичний характер, походить від лат. «речовина», «матеріал».
Матеріалістична філософія визнає об’єктивність матерії.
Ідеалістичні концепції або зовсім відкидають існування матерії або не визнають її об’єктивність .
Основні форми матеріалізму
Субстанціональний матеріал – матерія ототожнювалась з конкретним матеріалом (пошуки першооснови), мав наївний характер (теоретичні висновки як результат споглядання).
Механістичний, метафізичний матеріалізм – склалося уявлення про матерію як нескінченну множину атомів.
Діалектико-матеріалістичне вчення про матерію.
Матерія – це мислена абстракція (відображені найбільш загальні властивості речей та явищ), це філософська категорія, за допомогою якої відображується об’єктивна дійсність, це все те, що не є суб’єктивним і не може бути зведеним до нього.
Складові поняття «матерія»:
Онтологічні – рух та його форми, простір, час, детермінація;
Гносеологічні – пізнавальність , об’єктивність, реальність;
Матерія – це об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі та русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною.
Атрибути матерії: рух (розвиток), простір, час, системність, структурність, детермінація.
Три головні рівні структурної організації матерії: неорганічний світ (мікросвіт, макросвіт та мегасвіт), органічний світ (від клітинного рівня до рівня біосфери), соціальний світ.
Види матерії: речовина, поле, плазма, вакуум.
Рух як атрибут матерії
Це зміна взагалі, це єдність і взаємодія суперечливих сторін, єдність протилежностей,тобто це суперечність.
Рух розглядається як саморух джерелом якого є внутрішні суперечності предметів і явищ.
Рух - це сама зміна матерії,її внутрішня активність.
Основні форми руху : неорганічна,органічна,соціальна.
Типи руху: кількісна і якісна, що включає функціонування, кругообіг і розвиток.
Розвиток
Це вища, якісна форма руху і зміни, перехід від старого до нового.
Це виникнення нових властивостей , нової якості, це якісні в основному,незворотні , спрямовані зміни системи.
Т. ч. основні властивості розвитку – це відтворення старого та виникнення нового.
Форми розвитку:
Прямолінійна, поступальна, ламана тощо;
Екстенсивна та інтенсивна;
Екзогенна та ендогенна;
Еволюційна та революційна тощо.
Простір і час
Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу.
Єдність властивостей простору і часу називається просторово-часовим континуумом (від лат. – «безперервний»). Філософи ставили питання так: притаманні простір і час самому предметному світу чи є особливими властивостями самої людини (її сприйняття та мислення);
Для кожної історичної епохи характерним було і є особливе розуміння простору і часу.
Основні моделі
Динамічна (циклічна) модель – звернена до процесу становлення світу.
Статична (лінійна) модель тлумачень часу через простір.
Субстанційна (абсолютна) модель намагання визначити властивості простору і часу через них самих. Простір і час – це загальні самостійні сутності, вони універсальні та незмінні, ні від чого не залежать,а тому – абсолютні.
Реляційна або атрибутивна модель визначає властивості простору і часу через взаємодію різних об’єктив . Простір і час – не самостійні сутності, а системи відносин, що утверджуються завдяки взаємодії матеріальних систем; вони – відносні бо їх властивості взаємопов’язані і змінюються.
Властивості простору і часу
Загальні властивості: відносність ,всезагальність,структурність..
Спецефічні властивості. Час- це внутрішньо пов*язана з простором і рухом форма існування матерії,яка має такі характеристики: тривалість, послідовність ,одномірність, незворотність , асиметричність односпрямованість,однорідність (рівноправність всіх моментів), єдність неперервності та дискретності (перервності), ритми та темпи тощо.
Типи онтології:
Монізм- вчення,що пояснюють світ через однду субстанцію (розуміння буття як єдиного в своїй основі). Такими вченнями є матеріалізм та ідеалізм.
Матеріалізм – філософські системи ,в яких під субстанцією розуміють вічну та нескінченну матерію.
Ідеалізм – філософські системи, в яких під субстанцією розуміють дух,свідомість,ідеальне.
Дуалізм – вчення,що трактує світ через два рівноправних та взаємодіючих начала : матеріальне та ідеальне.
Існують такі філософські системи ,де взаємозв*язок духу та природи спостерігається неявно,напр. пантеїзм та деїзм.
Плюралізм – розуміння буття як абстракції від реального існуючого множини речей,процесів,явищ.
Субстанціалізм – визначення того,що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність.
Органіцизм – визнання того,що будова світу подібна до організму ,тобто у цій системі окремі елементи не мають самостійного значення.
Механіцизм – визначення того,що елементи світобудови пов*язані суто зовнішньо ,або механічно.
Динамізм – рухливість світу.
Статичність – світ постає як незмінний.