Причини поразок радянських військ

Серед них варто зазначити такі:

прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-полі­тичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких догово­рів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радян­ський Союз;

неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими коман­дирськими кадрами (під час репресій було знищено 20% командно­го складу Червоної армії). На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. Гітлер глузливо називав Червону армію "глиняним колосом без голови";

незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, не­боєздатність частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

Оборонні бої літа-осені 1941 р.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була обо­рона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і залучила значні сили ворога. Проте німецьким арміям вдалося оточити ве­лике угрупування захисників Києва: до полону потрапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового коман­дування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941 р.) та оборона Се­вастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.)

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" оку­пували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїч­ного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний

22 Липня 1942 р. Після захоплення м.Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Укра­їнської рср.

Україна в роки німецької окупації

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінниць­ кої та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отри­ мали назву "Трансністрія";

Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;

більшість українських земель увійшла до складу Рейхскоміса-ріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українсько­го народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6/Ь всієї території України;

прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська об­ласті, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до "теорії расової винятковості німецької наші українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійс­нювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Харкові ^— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито З 9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених

Рух Опору в Україні

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН.

Радянський рух Опору

Прагнув до відновлення статусу України у складі СРСР. Напри­кінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. їх дії коор­динував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строка-чем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С. Ков­паком, М.Попудренком, О.Сабуровим, О.Федоровим, І.Боровиком, П.Вершигорою, М.Наумовим та іншими.

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій апмії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розрахо­вувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові ЗО червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заареш­тувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керів­ника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім — Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.

Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини — все це викликало і посилювало анти-німецькі настрої, які переростали у рух Опору, що з кожним днем ставав усе організованішим і діяльнішим.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада — без більшовиків!".

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різни­ми даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

Визволення України від фашистських загарбників (грудень 1942 - жовтень 1944 рр.)

Визволення України почалося під час Сталіпградської битви (ли­стопад 1942 — лютий 1943), яка поклала початок корінному перело­му у війні на користь СРСР.

Перші населені пункти України в східному Донбасі були звіль­нені в грудні 1942 р.

Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курсь­кої битви (5 липня — 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степово­го фронту звільнили Харків.

Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніп­ро було визволення Києва від окупантів. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня".

Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визво­ливши територію України:

/ Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 — січень 1944 рр.);

/ Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.);

/ Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);

/ Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.);

/ Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-

квітень 1944 рр.);

/ Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);

/ Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів;

/ Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена

У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Актив­ні дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА, коман­дування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів Для збереження і зміцнення своїх сил.

• 8 травня 1945 р. німецько-радянська війна завершилася капі­туляцією Німеччини.

2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії завершилася Друга сві­това війна.

Вклад України в перемогу над Німеччиною та її союзниками

Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і її союзників у складі Радянської армії, антинашіст-ського руху Опору (на території України і окупованих крапі Європи), у складі американської, канадської армій, австралійських частий.

У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. укра­їнців. Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в живих, став інвалідом.

Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Най­більш відомі із них — А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський, П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очо­лювалися маршалами і генералами — українцями за походженням.

Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, ме­дики, діячі літератури і мистецтва.

Людські і матеріальні втрати України

Людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб.

Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб. Було зруйновано: 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16 150 промислових підприємств, 18 тис, медичних закладів, 33 тис. закладів освіти

УКРАЇНА В 1945-1991 рр.

Історія України цього періоду характеризується складними і супе­речливими процесами. Чітко вирізняються чотири етапи, які мали різне змістове навантаження:

1. 1945-1953 — посилення сталінського тоталітарного режиму;

2. 1953-1964 — хрущовська "відлига";

3. 1964-1985 — застій і криза радянського суспільства (так звана "брежнєвщина");

4. 1985-1991 — період перебудови, активізації суспільно-політично­го життя в Україні, логічним результатом якого стало проголошення незалежної Української держави.

Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 рр)

Територіальні зміни в Україні після Другої світової війни

Возз'єднання українських земель

За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р-Закарпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі Радянською Союзу. Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. Поза межами України залишилися Посяння, Лемків-шина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чоловік, переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тис. українців.

Операція "Вісла"

У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Віс­ла" — насильницьке виселення українців (140,6 тис.чол.) з україн­ських етнічних земель, шо опинилися в межах Польщі. При цьому переслідувалася мета:

~» асимілювати українців;

-> ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.

Передача Криму від РРФСР до УРСР

19 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включення Крим­ського півострова до складу УРСР. Таким чином завершився процес формування сучасної території України. Юридичний акт про входжен­ня Криму до УРСР лише підтвердив фактично існуючу ситуацію.

Україна на міжнародній арені

25 квітня 1945 р. на конференції країн антигітлерівської коаліції у Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення Організа­ції Об'єднаних Націй (ООН), а 24 жовтня 1945 р. (цей день відзна­чається як День ООН) - ратифіковано її Статут. Серед країн-заснов-ниць ООН була й Україна.

Відбудова господарства

Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 26% про­ти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'я­тирічний план (1946-1950 рр.) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня. В Україні пла­нувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової про­дукції до 113% проти 1940 р.

Особливості відбудови промисловості

Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасучас­ником плану Маршалла (кредити надавалися за умови виходу кому­ністів із уряду).

Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордо­ну були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

Перетворення в Західній Україні

У Західній Україні продовжувалася політика радянізації, пере­рвана війною.

"Радянізація" Західної України

Основними напрямами перетворень були:

-г насадження тоталітарного режиму, монополізація влади кому­ністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в комуністичну партію. По-друге, радянська влада не довіряла місцевому населенню. Не тільки партійні органи, а й усі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами зі Східної України та інших республік СРСР. Унаслідок цього у жителів Західної України складалося враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням;

■«• утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так зва­ного українського буржуазного націоналізму, приватно-власниць­кої психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР;

~* здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні перева­жало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення:

* індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 р. про­мислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 р. і складало 10% промислового виробництва республіки;

г заходи в галузі освіти: введено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому проводилася політика зросій­щення, викладання у вузах велося російською мовою.

Таким чином за кілька років Західна Україна пройшла шлях Схід­ної, повторивши всі соціалістичні реформи