1 Питання

Психологія — наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ^[2]. Отже, об'єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб'єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються в якості матеріалу для порівняння). Найкоротшим визначенням предмету науки могло бути «психіка» або «психічне», однак це було б невірним, надто обширним. Категорія психічного розглядається філософською онтологією, а з такими продуктами психіки як людські стосунки, творчість мають справу соціологія та мистецтвознавство. Специфічним для психології є дослідження психічних явищ, які керують діяльностями та відносинами людини.

Галузі психологічної науки: -загальна психологія -вікова психологія -педагогічна психологія -диференціальна психологія -психологія мистецтва

Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.

Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.

Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.

Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.

Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.

Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою.

2 Питання.

Мозок - це величезна кількість клітин (нейронів), які пов'язані один з одним численними зв'язками. Функціональною одиницею діяльності мозку є група клітин, що виконує певну функцію і визначається як нервовий центр. Подібні освіти в корі великих півкуль іменують нервовими мережами, колонками. Серед таких центрів є вроджені освіти, яких відносно небагато, але вони мають найважливіше значення у контролі та регуляції життєво важливих функцій, наприклад, дихання, терморегуляції, деякі рухові і багато інших. Структурна організація таких центрів задається в значній мірі генами.

Нервові центри зосереджені в різних відділах головного і спинного мозку. Вищі функції, свідома поведінка більше пов'язане з переднім відділом мозку, нервові клітини якого розташовуються у вигляді тонкого (приблизно 3 мм) шару, утворюючи кору великих півкуль. Певні ділянки кори отримують і обробляють інформацію, що отримується від органів почуттів, причому кожен з останніх пов'язаний з певною (сенсорної) зоною кори. Крім того, є зони, що керують рухом, в тому числі і голосовим апаратом (моторні зони).

Самі великі ділянки мозку не пов'язані з конкретною функцією - це асоціативні зони, які виконують складні операції по зв'язку між різними ділянками мозку. Саме ці зони відповідають за вищі психічні власне людські функції.

Особлива роль у реалізації психіки належить лобним часткам переднього мозку, який вважають першим функціональним блоком мозку. Як правило, їх поразка позначається на інтелектуальній діяльності та емоційної сфери людини. При цьому лобові частки кори великих півкуль вважають блоком програмування, регуляції і контролю діяльності. У свою чергу, регуляція поведінки людини тісно пов'язана з функцією мови, у здійсненні якої також беруть участь лобові частки (у більшості людей - ліва).

Другий функціональний блок мозку - блок прийому, переробки та зберігання інформації (пам'ять). Він розташований в задніх відділах кори головного мозку і включає потиличні (зорові), скроневі (слухові) і тім'яні долі.

Третій функціональний блок мозку - регуляції тонусу і неспання - забезпечує повноцінне активне стан людини. Блок створено так званої ретикулярної формацією, структурно розташованої в центральній частині стовбура головного мозку, тобто вона є підкірковим освітою і забезпечує зміни тонусу кори великих півкуль.

Важливо відзначити, що лише спільна робота всіх трьох блоків мозку забезпечує здійснення будь-якої психічної функції людини.

Розташовані нижче кори головного мозку освіти називають підкірковими. Ці структури більше пов'язані з вродженими функціями, в тому числі з вродженими формами поведінки та з регулюванням діяльності внутрішніх органів. Така ж важлива частина підкірки, як проміжний мозок, пов'язана з регулюванням діяльності залоз внутрішньої секреції і сенсорними функціями мозку.

Стовбурові структури головного мозку переходять в спинний, який безпосередньо керує м'язами тіла, контролює діяльність внутрішніх органів, передає всі команди головного мозку до виконавчих ланкам і, у свою чергу, передає всю інформацію від внутрішніх органів та скелетних м'язів вищим відділам головного мозку.

І.П. Павлов є засновником вчення про вищу нервову діяльність. У його лабораторії вивчення функцій кори мозку здійснювалося різними методами. Розроблений ним метод умовних рефлексів дозволив у хронічних умовах вивчати процеси, що протікають у корі мозку, створити вчення про типи вищої нервової діяльності, а також про динамічну локалізацію функцій у корі великих півкуль головного мозку.

Метод умовних рефлексів, розроблений І.П. Павловим, відкрив шляхи до вивчення головного мозку як складної цілісної функціональної системи.